ЦИВІЛІЗОВАНЕ МРАКОБІССЯ НЕ ТУРБУВАТИ МЕРТВИХ — СПОКОНВІЧНА ТРАДИЦІЯ ІУДАЇЗМУ - Соціум - dt.ua

ЦИВІЛІЗОВАНЕ МРАКОБІССЯ НЕ ТУРБУВАТИ МЕРТВИХ — СПОКОНВІЧНА ТРАДИЦІЯ ІУДАЇЗМУ

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Переконаний, що будь-який читач «Дзеркала тижня» свого часу не пройшов повз статтю Володимира Кучерявого «Цивілізоване святотатство»...

Переконаний, що будь-який читач «Дзеркала тижня» свого часу не пройшов повз статтю Володимира Кучерявого «Цивілізоване святотатство». Автор запропонував дуже точний науковий термін, запропонований В.Кучерявим для характеристики того, що вершать, вважаючи, ніби вони розвивають цивілізацію, люди, котрі втратили споконвічні людські уявлення про добро і зло.

Стаття дала зрозуміти, наскільки близькі наші погляди й переживання, і я ледь не щодня переконуюся в тому, що стикаюся з «цивілізованим святотатством». Іноді згадую судження про нього, чуті давним-давно.

Наприклад, коли помер один із дуже дорогих мені, ще маленькому, людей, я сказав дідусю: «Я щодня приноситиму квіти на його могилу». І почув: «Дай йому відпочити». А потім сказав про традицію, котра забороняє часто турбувати мертвого, звертаючись до нього з проханнями і навіть молитвами, окрім днів, коли це робити обов’язково. Дайте мертвим відпочити!

Більше того, колись мене вразили своєю щирістю слова мого улюбленого письменника і поета Іллі Еренбурга:

«Я говорю за мертвых: Встанем,

Костями застучим туда,

Где дышат хлебом и духами

Еще живые города!»

Вони сьогодні вражають мене тим, наскільки Еренбург, прийнявши світську цивілізацію довоєнної Європи, пішов від іудейської традиції. Слова, якими я захоплювався, мій дід відкинув би.

Примітивне дикунство

На жаль, ми втратили багато з того, що людство зберігало протягом століть, відтоді як воно вийшло зі стану дикості. Хто пам’ятає «Комуністичний маніфест», може, пам’ятає і думку К.Маркса про те, що люди розпрощалися з людською сутністю з приходом капіталізму. Розпрощалися і з повагою до батьків і старших, і з вшануванням мертвих.

Дозволю собі процитувати іронічні думки В.Кучерявого на адресу Сергія Бабушкіна. «Тільки-но організація «Джойнт» запропонувала побудувати у Бабиному Яру Центр юдейської культури, виділивши для цього 10 млн. доларів США, як деякі київські можновладці, не замислюючись над наслідками, одразу ж заходилися втілювати цю ідею в життя… Постає природне запитання: чи дозволив би пан Бабушкін хоч що-небудь будувати на могилах своїх рідних — дідів, бабусь та інших? Гадаю, якщо він морально здорова людина, то ні — не дозволив би… Дозвіл на будівництво Центру юдейської культури у Бабиному Яру — це не тільки ще один приклад професійної спроможності головного архітектора Києва пана Бабушкіна, а й виразний показник його моральності».

До речі, про моральність. Жителі Львова та жителі Дрогобича були вражені, коли дізналися, що в фундаменти пам’ятника Леніну у Львові та пам’ятника Пушкіну в Дрогобичі було покладено камені з могил єврейських кладовищ. У перші роки перебудови я з жахом думав, що знищуватимуть могили червоноармійців, як свого часу «наша» влада зруйнувала могили січових стрільців. Але цього не сталося. Гадаю, спрацювала не політична байдужість, а давня, багато в чому релігійна, традиція — не тривожити мертвих.

Цивілізація і простір

Ті, у кого викликає подив, що протести проти створення центру в Бабиному Яру не враховують, що центр не будуватимуть безпосередньо на кістках, нехтують однією з елементарних особливостей людської психіки: для нас святим є не лише саме конкретне уявлення, а й усе, що з ним пов’язано. Пам’ятаємо, ще під час ледь не найперших обговорень проблеми, у мене, тоді наукового працівника Інституту юдаїки, котрий планувалося помістити в майбутньому центрі, вирвалося: «Я просто не зможу вимовити: «Я працюю в Бабиному Яру».

Саме пов’язані зі словами «Бабин Яр» і записані на віки в людську пам’ять уявлення про звіряче вбивство київських євреїв, а потім і циган, українців, росіян, людей інших національностей, змусили, я гадаю, Івана Дзюбу протестувати проти створення в Бабиному Яру Єврейського общинного центру — того, хто свого часу, ледь не ризикуючи свободою, вимагав увічнення пам’яті розстріляних тут євреїв. Побоюючись, що комусь із прибічників цивілізованого святотатства його щирий протест, може, здаватиметься проявом антисемітизму, усе ж висловив свою думку, що збіглася з думкою І.Дзюби, один із найпалкіших прибічників українсько-єврейського співробітництва Мирослав Маринович. І все це тому, що Бабин Яр — не просто місце фашистського злочину. Це символ, що охороняє пам’ять і спокій безневинно загиблих.

Цивілізація мракобісся

Водночас я прочитав матеріал, який змусив мене розглянути вже не цивілізацію святотатства, а не менш страшну цивілізацію мракобісся.

Пам’ятаю, коли, вперше прочитавши слово «херем», я запитав у дідуся, що це таке, отримав, здавалося б, невірну, але одночасно дуже точну й тонку відповідь: «Це як виключення з партії».

Коли я недавно прочитав про те, що Йосип Зісельс фактично за протест проти будівництва общинного центру в Бабиному Яру оголошений радою керівників усеукраїнських єврейських організацій персоною нон грата, що потім може статися «херем», що «чаша терпіння громади переповнена, це останнє попередження» (так коментувала газета «ВЕК»), мені згадалося останнє попередження перед виключенням із партії, котре робили інакомислячим комуністам 30-х років. Ті ж 30-ті роки нагадали і геть мракобісне, цитую «ВЕК», міркування, ніби Й.Зісельс мусить зрозуміти, що «коли його думка розходиться з думкою громади, то він неправий». Відкрито навіть Сталін не дозволяв собі такі мракобісницькі твердження.

На превеликий жаль, це далеко не перший випадок мракобісся в єврейській історії. Якщо рабинський суд не підтримає Зісельса, то Йосип Самійлович зможе пишатися тим, що потрапив в один список із внесеними свого часу до херему великими філософами Рамбамом і Спінозою.

Втім, якщо говорити про мракобісся, швидше все ж не юдейського, а радянського типу, простіше процитувати «Заяву ради керівників усеукраїнських єврейських організацій»:

«Рада керівників усеукраїнських єврейських організацій — вищий представницький орган єврейської громади, занепокоєна деструктивною діяльністю голови Ваад України пана Йосипа Зісельса, котра завдала значної шкоди єврейській громаді України, її єдності й цілісності, сприяла розпалу антисемітизму та міжнаціональної ворожнечі, заявляє:

1. Рада керівників одностайно вважає діяльність пана Зісельса як таку, що завдала непоправної шкоди авторитету, єдності, цілісності єврейської громади України і, беручи до уваги небезпеку такої активності для благополуччя єврейської громади та її майбутнього, засуджує його дії.

2. Пан Зісельс оголошується персоною нон грата в єврейській громаді і не має права представляти єврейську громаду України перед державними, громадськими, неурядовими, національними, релігійними організаціями України та світу.

24 червня 2003 р. Київ».

Слово «антисемітизм»
у «цивілізації мракобісся»

Формулювання В.Кучерявого «цивілізація святотатства» здалося виразним не мені одному, а й відомому публіцисту, голові Міжнародного антифашистського комітету Олександру Шлаєну, котрий виступив у «ДТ» із статтею «Де закінчується цивілізація».

Ми з автором статті, схоже, розуміємо під словом «цивілізація» різні речі. Для мене і, сподіваюся, В.Кучерявого існує, хоч як би вона нам подобалася, і цивілізація святотатства, і цивілізація мракобісся, і, звісно ж, дорога нам цивілізація загальнолюдських цінностей, котра бере один зі своїх початків в юдейо-християнстві і якої дотримувалися численні віруючі іудеї. Останнє, на мій погляд, і підштовхнуло В.Кучерявого, говорячи про спроби (нехай мимовільні, неусвідомлені) зруйнувати історичну пам’ять нашого народу, вживати термін «юдеї».

О.Шлаєн, втім, гадає, що В.Кучерявий слово «юдей» використовує свідомо, як антисеміт. «Оскільки саме воно тішить його слух. Адже воно співзвучне «юде», яким користувалися німецькі нацисти». Мушу сказати, що мене вживання саме цього слова в статті В.Кучерявого нітрохи не спантеличило. Я пов’язав його не з німецьким «юде», а зі споконвічним староєврейським «єгудим» — «євреї».

Замислившись над припущенням О.Шлаєна, я особливо чітко зрозумів, що його стаття вписується в «цивілізацію мракобісся». Щоправда, на відміну від рішення з приводу Зісельса, вона швидше примушує згадати не 1937-й, а 1949-й і наступні роки, коли я ніяк не міг зрозуміти, чому космополіт — це погано, а інтернаціоналіст — добре; чому ми схиляємося перед «Марсельєзою», але треба бути дуже обережним, оцінюючи Беранже.

Далі я дізнався від О.Шлаєна, що стаття В.Кучерявого — відвертий антисемітський маніфест. Коли ж прочитав: «Методика пана Кучерявого проста: немає гідних аргументів — у хід іде пересмикування фактів, відверта брехня й несамовита демагогія», я зрозумів, що О.Шлаєн насправді не лише чудово розуміє «цивілізацію мракобісся», а й уміло користується традиціями властивої їй публіцистики.

Характерним є такий нічим не аргументований абзац, що не припускає заперечень: «Не хотілося б полемізувати з авторами інших публікацій у «ДТ», не згодних із будівництвом комплексу, думаю, їх просто ввели в оману ті, хто хотів добряче нагріти руки на будівництві меморіалу. І, як відлучені, розвинули у ЗМІ верескливу кампанію протесту».

Хотілося б усе ж таки знати, якщо, звісно, це відомо О.Шлаєну, хто, як він пише, «хотів добряче нагріти руки на будівництві меморіалу, і, як відлучений, розвинув у ЗМІ верескливу кампанію протесту»? Мирослав Маринович? Іван Дзюба? Йосип Зісельс? Лев Дроб’язко? Віталій Нахманович? Роман Ленчевський? Мартен Феллер?

Вкрай суперечлива, як це властиво текстам «цивілізації мракобісся», і власна аргументація О.Шлаєна, що «антисемітизм» В.Кучерявого в тому, що той стверджує: «В країні немає ніяких проблем із ксенофобією і з антисемітизмом зокрема. Свою статтю, треба гадати, він не враховує».

Якщо наведене у В.Кучерявого — антисемітизм, то за законами логіки — антисемітизм і у О.Шлаєна. А коли є вірним твердження О.Шлаєна про те, що «міжетнічний мир в Україні — незаперечна реальність» (я щиро згоден із цим), то як сприйняти наприкінці абзаца вигук-запитання: «То що, змиритися з розгулом ксенофобії, шовінізму? Приймати як даність, як недоліки демократії?». Якось не дуже два наведені твердження поєднуються із законами логіки.

Як, втім, й інше твердження — про катів Бабиного Яру, котре незрозумілим чином має обгрунтувати антисемітизм В.Кучерявого, який заперечує міф, ніби українці за природою своєю антисеміти. Цитую, майже цілком погоджуючись з О.Шлаєном, цей текст: «Ні, язик не повертається назвати цю нечисть суспільства українцями. Це ненаціональні нелюди. Нестерпно тяжко про це писати хоча б тому, що ця погань заплямувала народ, який протягом століть переживав і знущання, і приниження тільки тому, що не хотів бути іншим, крім того, що йому було дано від народження, — українським».

Блискучі слова, боюся тільки, чи не захочеться комусь у відповідь на обвинувачення українського народу в тому, що він зганьблений своєю поганню, пред’явити нам список тих, хто зганьбив наш народ в Україні в ХХ столітті. Але тоді О.Шлаєн, цілком справедливо, протестуватиме проти антисемітизму. Що вдієш? Така вона, доля публіцистики, котра відбиває «цивілізацію мракобісся».

На закінчення

Щиро вдячний В.Кучерявому за безсумнівно історично обумовлений точний термін «цивілізоване святотатство» і можливість, завдяки цьому терміну, запропонувати свій — «цивілізоване мракобісся». Відмінність між змістами цих двох термінів полягає в тому, що перший характеризує стан свідомості, властивий ще язичникам, які дозволяли собі галасувати й танцювати на могилах, на жаль, відроджений в останні століття. Другий же — поведінку людей в умовах тоталітаризму, байдуже, у ранній середньовічній Іспанії, жертвою чого став геніальний Рамбам, відлучений свого часу від єврейства, чи пізніше в Чехії — Ян Гус, а в радянській Росії кінця 20-х — початку 30-х років, кінця 40-х — початку 50-х років минулого століття — незліченні «вороги народу», «космополіти», «лікарі-вбивці». Елементи таких цивілізацій живуть і в нас із вами. Крий Боже, щоб вони перемогли. Хочеться вірити, що переможе цивілізація, біля витоків якої стояли і залишилися їй вірні іудеї, у тому числі і, може, насамперед, Ісус Христос.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво