Ціна російського флоту

З Кореї до Москви привезли гюйс (носовий прапор) легендарного «Варяга», а також шлюпковий прапор «Корейця» і торговий прапор «Сунгарі». Виставка «Крейсер «Варяг». Знаходження реліквій» побуває і в Севастополі. Нічого не казатиму про героїзм поразки, кожен вільний сам вибирати приклади військової слави. Зазначу лише, що на підйом утопленого на мілководді крейсера в японців пішло близько одного мільйона єн. А через 12 років вони продали Росії старий навчальний крейсер «Сойя», з борту якого так і не було стерто гордий напис «Варяг», уже за 4,5 млн. єн.

Про це й поговоримо — про ціну російського флоту. Він завжди відрізнявся від решти. Наприклад, навіть його відсутність не полегшувала тягаря бюджетних витрат! Так, 1855 р. витрати на флот становили понад 19 млн. карбованців, а наступного, коли чорноморські кораблі вже лежали на дні севастопольської бухти, а Балтійський флот нічого не коштував, зменшилися всього на 200 тисяч. 1905 року витрати становили 116,7 млн., а
1906-го, коли в Росії залишився тільки Чорноморський флот (кораблі Балтфлоту вирушили в останній похід до берегів Японії, де на них очікувало Цусімське приниження), знизилися не на багато, тільки на 4%.

Інакше кажучи, витрати на флот не залежали від кількості бойових кораблів! Утім, вони складалися з платні, закупівлі матеріалів і провізії, коштів на утримання адміралтейства і навчальних закладів тощо, а ці статті вит­рат із кількістю суден корелюють опосередковано. Витрати не тільки не зменшувалися, а й зростали, бо після виходу до нового моря або після чергової військово-морської катастрофи країні й народові доводилося напружуватися і будувати новий флот. Ще дорожчий за попередній.

Оскільки ж найдорожчим і найближчим нам був і залишається флот чорноморський, то й візьмемо за приклад первістка верфей Миколаєва великий фрегат «Святой Николай». Недавно один обізнаний журналіст спробував вияснити його ціну, відштовхуючись від факту замовлення 1773 р. в Англії двох 46-гарматних фрегатів без озброєння за 42 тисячі золотих карбованців. Оскільки середня морська чавунна гармата, пише він, коштувала тоді карбованців 85, то в результаті за англійський фрегат заплатили б 25 тисяч.

Зауважимо для початку, що в «Материалах для истории русского флота» наводиться на порядок вища вартість замовлення фрегатів, а Демидови тоді вимагали вже до трьох карбованців за пуд чавунного литва, тож і гарма­ти кош­тували удвічі-втричі дорожче.

Доставка лісу, гармат, парусини, канатів тощо з центральної Ро­сії становила, за даними журна­ліс­та, 30% від вартості виробу. Прогонні і кормові гроші для майст­рів додавали до витрат ще 20%. Амортизація елінгу — ще 10%. Всього — 60% до початкової вартості. У результаті «Святой Нико­лай» потягнув на 41 тисячу золотих карбованців. Один фрегат — за ціною двох англійських! Я згоден із дослідником: у Миколаєві будували найдорожчі у світі кораблі. Але навіть його сміливі розрахунки далекі від фантастичної російської реальності.

Почнімо аналіз із того, що в другій половині XVIII століття розрахунків у золотих карбованцях не проводили. За кордоном любили фунт стерлінгів, шанували гульдени, флорини, цінували срібні талери (особливо австрійської імператриці Марії Терезії за їхню незмінну вагу та пробу)... Але карбованця не знали і знати не хотіли, ні золотого, ні срібного — мало які гроші бувають на світі, аж до раковин кау­рі. Та і в самій Російській імперії на дзвінку монету припадало всього кілька відсотків усіх оборотних грошей, решта — мідь. Недарма Петро I зазвичай дарував срібний карбованець — і це був воістину царський подарунок, адже більшість народу срібла (не кажучи вже про золото!) не бачила ніколи в житті.

Далі. Якщо в інших країнах військовий флот зазвичай будували для захисту торгового і на доходи від морської торгівлі, то в Росії купецьких суден було значно менше, ніж військових. Тому експорт віддали на відкуп іноземцям, і за імпортні закупівлі розраховувалися закордонні агенти. До речі, у зв’язку з тим, що левова частка російської торгівлі забезпечувалася британськими суднами, про захист її ще з часів Петра I більше думали англійці, ніж самодержці. Внаслідок такої торгівлі через кордон ішли зустрічні потоки товарів, а валюта залишалася в Європі.

Грошей у країні взагалі було мало, тому знаходили кошти, знецінюючи основу грошового обігу — мідну монету. Карбували 24, 36, 42 і навіть 50 карбованців із пуда міді, і для перевезення пристойної суми був потрібен міцний віз! І добра охорона. На збір податків у таких умовах ішла помітна їх частина. Тяжке фінансове становище погіршували знамениті російські дороги, і осінь офіційно вважалася часом, коли податків не збирають.

Спасибі матінці Катерині II, яка запровадила паперові асигнації. І, хоча в неї були свої міркування (коштів на розбудову імперії, інакше кажучи — на ведення безперервних війн, катастрофічно бракувало), цей сміливий крок приніс велику користь країні й народові. Зневоднений фінансовий організм держави вбирав нові, легкі і зручні в обігу гроші, як губка, відкривалися банки, з’явилися кредити, векселі, поштові перекази та інші зручності. Державна машина закрутилася швидше, її стало легше регулювати й змащувати, і спочатку здавалося, що асигнації можна друкувати в необмеженій кількості!

Що, по суті, й робили. Всі свої сухопутні війни Катерина Велика провела за рахунок друкарського верстата, знецінивши папірці під кінець царювання удвічі. Коли ж знадобилася валюта для заморсь­ких Архіпелазьких експедицій, в які без серйозних грошей кораблі не пошлеш, то в скарб­ниці її не знайшлося, і довелося вдати­ся до зовнішніх позик. Якщо Петро I заснував імперію на мідні гроші, нещад­но розорив­ши народ, але зовнішніх бор­гів не залишивши, то освічена цариця (нім­кеня на всі 100%!) побудувала велику державу на асигнації та позики, започаткувавши державний борг Росії. Її бор­ги гол­ландським банкірам удасться сплатити лише наприкін­ці століття. Але не XVIII, а нас­тупного, інакше кажучи — через сто років...

Після цього фінансового екскурсу повернімося до «Святого Николая». Кілька років тому найстаріший моделіст Миколаєва С.Вовчарук розшукав в архівах частину його відомостей. Виявляється, на будівництво фрегата привезли 4 856 кубометрів дуба, 924 — модрини, 326 — соснових кряжів, 1 179 соснових колод,
8 922 дошки і 16 ялинових колод — усього на 94 273 крб. 71 копійку. А для спуску зі стапеля 25 серпня 1790 р. було витрачено 70 відер соняшникової олії, 60 пудів топленого сала і 20 шматків гарячої сірки. Як бачите, тільки ліс обійшовся у два з лишком рази дорожче, ніж, за розрахунками журналіста, мав коштувати озброєний фрегат!

І хоча повних кошторисів не знайшлося, але тоді ж однотипні фрегати будували під Таганрогом. Там на корпус, рангоут і такелаж ішло 160 тис. карбованців, а з артилерією, якорями і чавунним баластом — виходило по 214 тисяч. «Св. Николай» (із багатьох причин) коштував дорожче, ніж таганрозькі побратими, і обійшовся скарбниці приблизно у 250 тис. карбованців асигнаціями. Або 218 тисяч — сріблом. Для порівняння: за кошторисом
1783 р., величезні стогарматні лінкори, побудовані на Балтиці, коштували з артилерією і припасами по 190 тисяч. Побудовані ж із модрини в Архангельську були вп’ятеро дешевші! І ці казково дорогі чорноморські кораблі служили в середньому не більш як десять років — утричі-вчетверо менше часу, ніж європейські. Наш фрегат пішов на злам уже 12 квітня 1801 року.

Далі — більше. В часи Лазарєва і його вихованців тридековий лінійний корабель коштував
2 511 630 крб. (кошторис 1836 р.), дводековий — 1 860 825 крб., а 60-гарматний фрегат — 1 137 918 карбованців. Утім, на той час асигнації знецінилися, і після грошової реформи 1839 р. їх почали виводити з обігу, обмінюючи за курсом 3,5 за карбованець сріблом. У сріблі ціни мають такий вигляд: 717 609 тис. за тридечник, 537 664 — за дводечник і 325 119 — за фрегат. Порівняємо з цінами в Європі. Французький тридековий корабель коштував 3 млн. франків, що становило 750 тис. карбованців, англійський 84-гарматник — 100 тис. фунтів, або 630 тис. карбованців. Трохи дорожче за чорноморські кораблі. При кращій якості, швидкості будівництва і при тому, що європейські зарплати — непорівнянні з оплатою праці вільнонайманих російських робітників, а тим більше кріпаків, приписаних до казенних заводів.

Про ефективність витрат, про ккд флоту, остання перемога якого (коли не брати до уваги вкрай сумнівну вікторію над грузинськими катерами) була при Синопі півтора століття тому, не говоритимемо. Краще підрахуємо, скільки мільйонів народних грошей пішло на дно Севастопольської бухти. На час «героїчної» самоблокади ЧФ у вересні 1854 р. там стояло 14 лінійних кораблів, у тому числі чотири тридекові гіганти, та ще «Три иерарха» в ремонті. Його, щоправда, не втопили, а розламали. Це близько
8 785 000 карбованців сріблом. Потім — 7 фрегатів, від 44-гарматного «Кагула» до 60-гарматної «Кулевчи», героїв Синопа — ще не менш як 2 100 000 карбованців. Далі 9 пароплавофрегатів — близько 2,5 млн. карбованців. Ще 5 вітрильних корветів, 1 бомбардир­ський корабель, 2 озброєні пароплави і 3 вітрильні бриги — близь­ко мільйона. Всьо­го — понад 14 млн. карбованців сріблом. Чи багато це?

Дивлячись із чим порівнювати. На тлі витрат на міністерство народної просвіти, що не сягали й 3 млн., це багато. Але на тлі загальних витрат держави, а це 313 млн., із яких тільки на армію та флот ішло 102 млн., ці витрати не такі й катастрофічні. Коли, звісно, не брати до уваги, що вдвічі більший Балтійський флот миттєво застарів із появою гвинтових кораблів, що дефіцити бюдже­тів щорічно перевищували 50 млн. (ось і вся ціна миколаївського «порядку»), що державний борг внаслідок Кримської війни перевалив за півмільярда і країна стояла на краю фінансової прірви.

Є й ще один, можливо трохи несподіваний, але переконливий спосіб оцінити вибір пріоритетів. Три лінкори Новосільського, які прийшли на допомогу Нахімову під Синопом, несли на своїх палубах 2 980 матросів та офіцерів. Це більше, ніж було студентів у всіх університетах миколаївської Росії! А всього в Миколи було сорок лінкорів...

Як бачите, військово-морська романтика — задоволення не з дешевих. Але ж і Англії її Гранд Фліт коштував дорого, причому настільки, що країна неодноразово опинялася на порозі банкрутст­ва! І Франція залазила у величез­ні борги — це було звичною справою. Різниця в ефективності. Їхні флоти свою присутність на морях виправдали. Російський же...

Якщо кожен російський монарх починав своє правління з відродження флоту, якщо раз у раз повторювалися то блокади Ревеля, то оборони Севастополя, то облоги Порт-Артура, то Цусіми, то революції, в яких морячки зіграли не останню роль, то ленінські затоплення флоту, то хрущовські порізки крейсерів на брухт, то розвал горшковського суперфлоту ще до єльцинських розпродажів... То річ, напевно, вже не так у ньому і його ціні, як у країні, готовій її платити.