ЦЕ СОЛОДКЕ СЛОВО — АМАРГІ, АБО САГА ПРО ДЕМОКРАТІЮ - Соціум - dt.ua

ЦЕ СОЛОДКЕ СЛОВО — АМАРГІ, АБО САГА ПРО ДЕМОКРАТІЮ

12 березня, 2004, 00:00 Роздрукувати Випуск №10, 12 березня-19 березня

Історія — вчителька життя. Цицерон «Амаргі» шумерською — свобода. Буквально це слово перекладається як «повернення до матері»...

Історія — вчителька
життя.

Цицерон

«Амаргі» шумерською — свобода. Буквально це слово перекладається як «повернення до матері». Адже лише в лоні матері чи на її руках дитина відчуває себе цілком вільною і захищеною. Вперше в писемній історії Шумеру, а отже і людства, слово «свобода» було написане на глиняній табличці приблизно в 2350 році до н. е. Текст розповідає про визначну реформу царя міста-держави Лагаш Урукагіми, суть якої полягала в ліквідації тотальної системи визиску та насильства над пересічними громадянами, введеної свого часу царем Еаннутом під приводом військових дій.

Традиційно вважається, що підвалини демократії було закладено в грецьких полісах. Проте поняття демократії, хай і з релігійним відтінком, було добре відоме ще мешканцям месопотамських міст протягом величезного періоду історії в три тисячі років. Традиції демократії були настільки сильними, що в найбільшому в світі мегаполісі Вавилоні вони співіснували з оточуючими столицю деспотичними порядками з XVIII по IV сторіччя до н. е.

Як пише Лео Оппенхейм у дослідженні «Давня Месопотамія», поруч із ворітьми до більшості найвідоміших міст Месопотамії було встановлено символ божества «kidinnu». Це означало, що мешканці цих міст є людьми цього божества, знаходяться під його захистом і тому звільнені від більшості загальнодержавних обов’язків та повинностей. Можна сказати, що визнання покровительства божества «kidinnu» над містом є своєрідним месопотамським відповідником значно пізнішого середньовічного «Магдебурзького права». Цікаво, що у межах привілейованих міст царям заборонялося вести бойові дії. Так, цар Ассирії Асархаддон в одному з текстів скаржиться на своїх братів, які у боротьбі за трон «навіть вийняли з піхв мечі у межах Ніневії, що є святотатством». Особливий статус громадян привілейованих міст наочно підтверджувався під час церемонії святкування Нового року у Вавилоні. Лише цього дня царю дозволялося увійти до найбільш втаємниченого приміщення святилища. Але зробити це він міг лише після того, як верховний жрець забирав у нього всі знаки царської влади, бив по щоках і смикав за вуха. Після цього цар мав припасти до землі і завченою напам’ять молитвою запевнити Бога міста Бела в тому, що він протягом року не грішив, не був неуважним до потреб священного міста та його святилища і, більше того, не образив ударом по обличчю будь-кого з його мешканців. Така повага до людської гідності є, безумовно, унікальною не тільки для Близького Сходу, але й для давніх цивілізацій Заходу.

Дослідники не мають сумніву в тому, що поняття демократії та свободи потрапило до Вавилону з сусідніх шумерських міст. Незважаючи на величезну віддаленість у часі, менталітет і спосіб мислення громадян цих міст є досить зрозумілим і наближеним до сучасного. Насамперед впадає в око любов шумерів до своїх міст-держав. Ось що пише з цього приводу один із найкращих шумерологів Самюел Крамер: «Мешканці міста називали себе його «синами» і вважалися єдиним неподільним цілим. Як правило, вони пишалися своїм містом, богом і правителем і завжди були готовими стати на їх захист зі зброєю в руках». «Витоки гордої незалежності месопотамських міст корінилися у глибокій упевненості всіх міських мешканців у положенні, — зазначає Лео Оппенхейм. Маючи однаковий соціальний стан, хоча й різні статки, городяни досить легко виробили певний modus vivendi у веденні справ, які торкалися спільних інтересів… Саме наявність «великих організацій» у месопотамському місті (маються на увазі міські громади. — В. М.) забезпечила ту рівновагу сил і загальну гармонію, завдяки яким місто існувало тривалий час — чого грецький поліс не міг досягнути… У месопотамських містах виникло поняття громадянства, яке було або результатом, або ж рушійною силою процесу урбанізації».

Крім ради старійшин, а у найважливих випадках — народних зборів, у кожному месопотамському місті важливу роль відігравали храми. До їхніх функцій, зокрема, входив обов’язок підтримки соціально незахищених співгромадян. Жерці наглядали за тим, щоб торгівці застосовували незмінні міри ваги та довжини, а лихварі брали за кредит не більше встановленого відсотку. Крім того, храми й самі позичали гроші під помірні відсотки.

Дослідники без вагань відносять феномен месопотамського демократизму до першопочатків шумерської цивілізації. Змальовуючи спосіб заснування Шумера, Лео Оппенхейм помічає надзвичайно цікаву деталь: «З’являється не одне місто і не кілька розташованих на значній відстані один від одного центрів, а цілий конгломерат міст. Такі важливі міста, як Ереду, Ур, Ларса і Урук, знаходилися поруч і не мали природних кордонів, які б їх розділяли». Це може означати, що прибульці з’явилися в Месопотамії у великій кількості приблизно одночасно і принесли з собою вже десь апробовану міську організацію суспільства. Вважається, що це трапилося приблизно в 3500 році до н. е. Цієї ж думки дотримується і К.Керам — автор знаменитого археологічного роману «Боги, гробниці та вчені»: «Але де сформувалась їхня культура? Це питання зачіпає одну з великих, до кінця не з’ясованих, проблем археології».

Я вже писав («ДТ» від 2 серпня 2003 р.) про практично повну відповідність структури трипільських та месопотамських міст. Найбільш вражаючим проявом трипільської цивілізації стала поява на межі V—ІV тисячоліть до н. е. протоміст із населенням 5000—15000 чоловік — на Поділлі та Межиріччі Південного Бугу і Дніпра. Схоже, що протягом ІV тисячоліття до н. е. це були найбільші агроміські конгломерації в світі. На думку чи не найкращого знавця трипільської культури Михайла Відейка, основою протоміст стали поселення або громади середніх розмірів із кількістю житлових будівель від 40 до 100. Вони були цілком автономними в економічному відношенні і налічували від 200 до 500—600 жителів. Мало сумнівів у тому, що внутрішнє життя такої громади регулювалося одним чи кількома старійшинами, а найважливіші рішення схвалювалися загальними зборами господарів таких обійсть. Серед вчених точаться суперечки щодо рівня колективності дій членів таких громад. Я вважаю, що він був максимальним. Справа в тому, що трипільські агроміста існували лише 50—80 років, а потім спалювалися у зв’язку з втратою родючості ґрунтів та вирубкою навколишніх лісів для потреб будівництва та на дрова. Тому доводилося вишукувати іншу, ще ніким не зайняту, ділянку лісостепу й розпочинати все спочатку. Очевидно, що з нуля, за кілька місяців, за допомогою лише інструментів із кременю та міді, звести десятки нових поселень та місто-столицю, виорати й засіяти тисячі гектарів цілини могли лише надзвичайно працьовиті, численні, а головне — добре організовані людські спільноти.

Дуже різним є ставлення вітчизняних дослідників до цього періоду в нашій далекій історії — від визнання трипільського феномену за найпершу в світі державу «Аратта» (Юрій Шилов) чи цивілізацію (Михайло Відейко) до однієї з численних і малозначущих культур на теренах нинішньої України (Леонід Залізняк). Відповідно різні джерела наводять з цього приводу часто протилежну за змістом інформацію. Так, у низці праць цілком серйозно стверджується, що трипільські протоміста фактично являли собою величезні села. Так само ігнорується факт наявності у трипільців протошумерської ритуальної писемності та розвинутої системи лічби, що використовувалася з практичною метою і стала основою шумерської системи лічби. (Це й зрозуміло. Якщо не було міст, писемності та системи рахунку, то про яку цивілізацію може йти мова?) Те ж саме стосується і чисельності населення культури «Кукутені-Трипілля» на території сучасної України протягом ІV тисячоліття до н. е. За різними підрахунками вона складала від 0,4 до 2 мільйонів осіб (на думку Михайла Відейка — близько мільйона осіб, або 8—10 чоловік на кв. км лісостепу Правобережної України). Оскільки до складу усередненої трипільської громади входило близько 350—400 осіб, то загальна кількість таких громад мала б складати близько 2500 осіб. Саме з них, як із цеглинок, і складалися міста-округи. Немає сумніву, що в такої численної спільноти протягом її існування — з кінця V до початку ІІІ тисячоліття до н. е. — мали випрацюватися засади співіснування та внутрішньої демократії, певна суспільна організація.

«Головними стимулами до утворення протоміст була потреба контролю над територією, природними та людськими ресурсами, для чого необхідною умовою була концентрація населення в одному місці, — зазначає Михайло Відейко у своєму дослідженні «Трипільська цивілізація». — Трипільські поселення-гіганти були центрами значних околиць (Майданецьке — 140 кв. км, Тальянки — 250 кв. км), в них зосереджувалося економічне життя, вони були адміністративними, військовими, ідеологічними осередками. При цьому вигравали ті громади, точніше їх керівництво, яке ставало на шлях концентрації населення, збільшення військово-демографічного потенціалу, захоплення значних територій». Тому між окремими містами-округами та племінними союзами мала точитися постійна конкурентна боротьба не тільки за кращі землі, але й за контроль над запасами стратегічної сировини і шляхами її транспортування та наявністю більш прогресивних технологій. За таких специфічних умов класична для ранніх комплексних суспільств форма організації — так зване «вождівство» — набуло своєрідних, співзмагальних рис.

Щоб краще зрозуміти цивілізаційний феномен вищезгаданих міст-округів, спробуємо проаналізувати, на чому базувалися трипільська та Києво-Руська цивілізації. З самого початку трипільські громади-поселення розвивалися й розросталися на базі власного відтворюючого виробництва — мотичного землеробства, тваринництва та ремесел без суттєвих зовнішніх впливів. Потреби у професійних збройних формуваннях вони не мали, бо були на той час найбільш численними, цивілізованими, добре організованими та озброєними людськими спільнотами на теренах Євразії. Незначний додатковий продукт, що ними вироблявся, повністю поглинався все зростаючою кількістю населення. Внутрішні протиріччя та суперечки, які виникали між окремими містами-округами та племінними союзами, значною мірою залагоджувалися за рахунок експансії на ще не освоєні території. На відміну від трипільців утворення об’єднаної Києво-Руської держави значно прискорила потреба в контролі над торговим шляхом «З варягів у греки» та частиною «Великого шовкового шляху», з якого київський князь та його дружина мали значні доходи. Проте, коли у другій половині ІХ сторіччя вказаний контроль над Причорноморськими степами та Кримом було значною мірою втрачено, київські князі започаткували активну колонізацію величезних просторів у північно-східному напрямку. В результаті через деякий час Київська Русь розпалася на окремі князівства, що було цілком природним процесом.

Взагалі накопичення цивілізаційного потенціалу в історії людства, як правило, зумовлювалося конкуренцією між однотипними, невеликими і, як правило, демократичними державними чи додержавними утвореннями. І лише після цього наставав час імперій. Так, базуючись на тогочасних цивілізаційних досягненнях, насамперед, грецьких міст-полісів, Філіп Македонський створив найбоєздатнішу на той час професійну армію. Його син Олександр з честю довершив справу батька. Він не лише завоював безліч країн, а й розповсюдив там надбання еллінізму. За кілька сторіч те ж саме відбулося і з Римською республікою. Загальновідомий цивілізаційний внесок середньовічних північноіталійських республік та країн північно-західної Європи в епоху реформації. Проте ця традиція була започаткована на кілька тисяч років раніше, ще в Шумері. Самюел Крамер з цього приводу зазначає: «Ворожнеча між містами-державами (шумерськими. — В.М.) продовжувалася постійно, що врешті-решт і стало причиною їхнього падіння. Вони нізащо не хотіли втратити свою незалежність. Схоже, що лише ближче до 2500 року до н. е. Шумер почав сприйматися як єдине політичне ціле, розмежоване на ряд міст-держав». Таким чином протягом першої тисячі років шумерські міста-держави існували паралельно, як це було прийнято на їх батьківщині — Трипіллі. «З іншого боку, — продовжив свою думку Самюел Крамер, — незважаючи на високі ідеали і етику, шумери, скоріше за все, не зуміли б так далеко піти шляхом прогресу, якби не їхнє честолюбне, змагальне, агресивне і досить далеке від естетичного, намагання до переваги та престижу, перемоги та успіху».

Зараз вже не доводиться сумніватися в тому, що «честолюбне, змагальне й агресивне намагання» було властиве також і трипільським містам-округам. Передусім, у трипільському суспільстві з класичного месопотамського трикутника — міська громада, храм, цар (воєначальник) — у зв’язку з відсутністю постійної військової загрози провідну роль відігравали перші два компоненти. Вони ж слідкували і за дотриманням соціальної справедливості в трипільському суспільстві. Природно, дешеві кредити бідним ніхто не видавав, тому що грошей, так само як і бідних та багатих, ще не існувало. Проте громадські запаси зерна напевно закладалися. Адже неврожайні роки в Трипіллі не були рідкістю.

Як Самюел Крамер, так і Лео Оппенхейм підкреслюють прагматичність шумерської релігії, про що свідчить відсутність у рецептурах ліків будь-яких заклинань. Це є свідченням того, що жерці сприймали оточуючий світ цілком тверезо. Вірогідно, ця традиція була започаткована ще в Трипіллі, де жерці мали бути експертами та радниками з різноманітних питань, в т.ч. і з демографічних. Як пише Михайло Відейко: «Палеодемографічне моделювання вказує на те, що природний приріст мав бути в межах 0,3—0,5 відсотка щорічно. Раз на 250—300 років могли виникати кризи перенаселення, єдиним регулятором яких могли бути міграції». Підготовкою останніх також мали займатися жерці. Цьому передувала розвідка та збір інформації, і лише після її аналізу приймалося рішення про те, куди і яким саме маршрутом вирушати переселенцям. Крім того, мали відслідковуватися і відповідні переселення з сусідніх міст-округів.

На початок ІV тисячоліття до н. е. рівень цивілізаційного розвитку трипільських міст-округ почав перевищувати ті досить обмежені можливості, які їм надавала екосистема лісостепу. Схоже, що трипільська еліта перепробувала кілька варіантів переселення в різні частини Євразії. Одним із доказів цього є наявність протошумерських піктограм на прясельцях з Трої та кераміці Еламу (Іран). Як свідчить історія, месопотамський варіант виявився найбільш вдалим. Адже лише він, завдяки впровадженню іригаційного землеробства, забезпечив сталий розвиток на одному і тому ж місці впродовж тисячоліть. Скоріше за все, у болотах і напівпустелях Південної Месопотамії попервах осіло кілька тисяч переселенців з одного міста-округу. Після того як вони зуміли викопати перші канали, збудувати дамби і зібрати перші врожаї, до них почали підтягуватися переселенці з сусідніх трипільських протоміст. Як відмічають Лео Оппенхейм та Самюел Крамер, пристосування до нових умов відбувалося непросто. У зв’язку з переполивом, зумовленим літньою спекою, були засолонцьовані і виведені з сільськогосподарського обігу тисячі гектарів земель. Тому час посіву зернових було перенесено з квітня на грудень. Войовничі семітські племена з оточуючих гір далеко не завжди були добрими сусідами. Проте, незважаючи на всі труднощі, вже тисячу років потому населення кожного з найбільших шумерських міст складало понад сто тисяч осіб. На той час вони були найбільшими в світі.

Варто відзначити, що через призму месопотамської цивілізації ми можемо дізнатися ще дуже багато цікавого і про Трипілля. Так, найулюбленішим і найвизначнішим святом Месопотамії було святкування Нового року. Щоправда, прив’язувалося воно до дня весняного рівнодення. Отже, саме в цей час його святкували й трипільці. Ця традиція сягає своїм корінням палеоліту. Адже в ті часи клімат на Європейському континенті нагадував приполярний. Тому ті, хто пережив люту морозну зиму, радо зустрічали весну, проголошуючи при цьому: «Енліль повернувся! Енліль повернувся!». Зазначені піктограми розкидані по всій території Європи — від Іспанії до України.

І ще одне спостереження. Спосіб життя і мислення мешканців привілейованих міст Месопотамії разюче відрізнявся від напівдиких семітських племен, що оточували їх. Особливо яскраво це проявлялося у ставленні до жінки. Як відомо, Коран не дуже щедрий на права для прекрасної половини людства. А що вже говорити про часи, які передували виникненню магометанства? Проте Самюел Крамер відзначає з цього приводу наступне: «Основною одиницею шумерського суспільства, як і в нас, була сім’я, члени якої були тісно пов’язані один з одним почуттями любові, поваги та спільними обов’язками. Шлюб влаштовували батьки, і заручини вважалися такими, що відбулися, після того, як жених дарував батьку нареченої весільний подарунок. Заручини часто підтверджувалися контрактом, який записувався на табличці. Хоча шлюб таким чином був схожий на звичайну угоду, є свідоцтва, що шумери не цуралися дошлюбних любовних пригод. Жінка в Шумері мала певні права: вона могла володіти власністю, бути свідком і брати участь у справах. Чоловік міг досить просто розлучитися з дружиною, а якщо вона була бездітною, мав право одружитися ще раз. Діти повністю підкорялися волі батьків, які могли їх позбавити спадку і навіть продати в рабство. Проте, якщо все було добре, їх любили і пестили, а після смерті батьків вони успадковували все їхнє майно. Прийомні діти також були звичним явищем, і до них ставилися з такою ж любов’ю та турботою». Становище жінки досить колоритно ілюструє наступний закон, про який розповідає Самюел Крамер. Якщо дружина безпідставно ображала чоловіка, той міг звернутися до суду зі скаргою. До речі, обов’язки суддів у шумерських містах виконували найбільш шановні громадяни, які не одержували за це платні. Якщо свідки підтверджували слушність скарги, судді могли присудити дружині таке покарання — записати усі її образливі слова на глиняній цеглині, випалити її в печі і після цього нею вибити їй зуби. Сьогодні в більшості арабських країн подібний прецедент просто неможливо собі уявити. Чоловік, як правило, без вагань розбирається зі своєю сварливою дружиною наодинці, без свідків. Ставлення до жінки як до наділеного правами члена сім’ї на той час було притаманне тільки мешканцям Європейського континенту. Адже лише там ще з часів палеоліту поклонялися матері-богині й вирізали з кісток мамонтів жіночі фігурки. Ще більше це стосується трипільців.

Шумери ще довго зберігали пам’ять про прадавню рівність, справедливість та безпечне життя на їхній прабатьківщині, як про «золотий вік», що вже ніколи не повернеться.

Незважаючи на наші далеко не повні знання про трипільські міста-округи, їхню роль у становленні світової цивілізації важко переоцінити. Найвизначнішим досягненням мешканців цих міст стало опрацювання і втілення на практиці найбільш ефективної та універсальної в історії людства моделі цивілізованого розвитку. Вона справно функціонувала й тоді, коли від трипільських та шумерських міст не залишилося й сліду. Вона ефективно працює й нині. Ось що з цього приводу зазначає Самюел Крамер: «Абсолютно очевидно, що прагнення бути першим та переважати над іншими надавало особливий відтінок шумерському світогляду й відігравало важливу роль в освіті, політиці й економіці. Це наштовхує на думку, що, подібно для типово сучасної американської культури, спрямованої на постійне співзмагання та успіх, агресивна схильність до протистояння та жага першості стали серйозними психологічними підставами зародження та існування шумерської культури, яка досягла значних успіхів у матеріальній та культурній сферах: у системі зрошення, нових технологіях, монументальному будівництві, розвитку писемності й освіти».

На жаль, світогляд, притаманний сучасним українцям і взагалі східним слов’янам, значно відрізняється. Чого ми можемо навчитися у трипільців? Думаю, розуміння свого призначення. Насамперед, це стосується вітчизняної фінансово-промислової та політичної верхівки. Адже поки вона однозначно не ідентифікує себе як українська еліта, нічого хорошого нам усім чекати не доводиться. Україна й надалі залишатиметься для неї лише територією для ведення бізнесу та реалізації влади. Дозволю собі ще раз процитувати Самюела Крамера, який, до речі, народився на Черкащині в місті Жашкові: «Патріотизм, любов до країни й особливо любов до рідного міста були потужною силою шумерської думки та вчинків».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №2, 19 січня-25 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво