Трохи сонця в холодноярській воді - Соціум - dt.ua

Трохи сонця в холодноярській воді

17 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 17 листопада-24 листопада

Восени в небі над заплавою Тясмину можна побачити вражаючу картину: тисячі журавлів, виконуючи як...

Восени в небі над заплавою Тясмину можна побачити вражаючу картину: тисячі журавлів, виконуючи якісь загадкові маневри, шикуючись у клини і перешиковуючись, багатоголосо курликаючи, знову чомусь вишиковуючись то в більші, то в менші ключі, кружляють, кружляють над Холодним Яром... Журавлі збираються тут із величезної території — із долини рік і річечок, із боліт і полів, збираються перед відльотом у вирій. І згадується Расул Гамзатов, у знаменитому вірші якого солдати не в землю полягли — на журавлів перетворилися...

Серце Холодного Яру, що на Черкащині, — Матронинський Свято-Троїцький монастир, який виник, за деякими даними, у XII столітті. Першу церкву тут поставили на місці давнього язичницького капища. Вікентій Хвойко, першовідкривач трипільської і черняхівської культур, саме тут виявив язичницький жертовник із сімома концентричними колами — солярними знаками, що символізують землеробський культ Сонця. Цей культ пов’язаний зі святом Івана Купала. Тому, певне, не випадково перший монастирський храм був освячений на славу Різдва Іоанна Предтечі.

За століття свого існування монастир багаторазово розорявся, але знову і знову поставав із руїн. Нове його відродження відбулося на наших очах. Якось наприкінці ХХ століття на території Холодного Яру з’явилися п’ять черниць... Їхня поява, треба сказати, «спровокувала» проведення чергових розкопок, які призвели до несподіваних відкриттів.

Статтю «Холодний Яр» для «Енциклопедії українського козацтва» склав Анатолій Морозов — доктор історичних наук, академік УАІН, професор, завідувач кафедри новітньої історії Черкаського національного університету. З 1989 р. він брав участь у кількох археологічних експедиціях, які проводили розкопки на території Холодного Яру, а доти 30 років займався проблематикою цього регіону.

— Назва «Холодний яр» — узагальнена, — каже А.Морозов. — В урочищі, площа якого близько 7 тис. га, існує складно розгалужена, лабіринтоподібна система з десятків ярів завдовжки 250 км, чимало з яких мають власні назви. Круті й високі пагорби утворюють між собою досить вузькі проходи, справжні ущелини, глибина яких сягає 40—60 метрів. Вся ця гірсько-складчаста важко прохідна місцевість вкрита реліктовим лісом, у якому переважають дуби. На позначці 224 м над рівнем моря тут розташоване велике плато. Його захищеність, родючі грунти, джерела води, дикоростучі культури і багатий тваринний світ приваблювали людину здавна. Місцевість ця була заселена майже постійно з часів пізнього неоліту. Тут ми бачимо нашарування десятків відомих і дуже важливих для історії України культур.

З 1989 р. розкопки проводилися під керівництвом відомих українських археологів Сергія Скорого, Світлани Безсонової і польського історика Януша Хохоровського. На території Матронинського городища виявили багато ділянок, що репрезентують культури різних епох. Зокрема елементи чорноліської (Х ст. до н.е.) і черняхівської (ІV—V ст.) культур. Та особливо інтенсивне господарське, культурне і політичне життя на цій території велося в VI—V ст. до нашої ери, тобто за часів, що традиційно пов’язують зі скіфською культурою.

Археологи знають: у таких місцях кожна наступна епоха значною мірою руйнує сліди попередньої. Проте зі східного боку існуючого храму, де традиційно був цвинтар і господарської діяльності не вели, збереглося археологічно ціле житло, що датується VI—V ст. до н.е. У тому місці виявлено велику кількість наконечників скіфських стріл. Мабуть, після нападу на городище жителі сховалися в ярах, будинок спалахнув, стіни повалилися, всередині все залишилося, як було: домашній жертовник, вівтар, землеробський календар, зернові ями, начиння... Цікаво, що і 2500 років тому будинки тут ставили так само, як і за часів, ближчих до нас: стіни — стовпи, обплетені лозою та обмазані глиною із соломою.

Звісно, це не житло кочівника-скіфа. Знахідка доводить: тут жили автохтонні (місцеві) племена землеробського типу. Колись через невдумливе прочитання Геродота, котрий згадував про «скіфів-орачів», «скіфів-хліборобів», вважалося, що тутешні поселення були скіфськими. Але кочовики, а скіфи були кочовиками в класичному значенні цього слова, ніколи не створювали такі споруди, як у цьому регіоні! Не тільки такі будинки, а й грандіозні оборонні комплекси п’яти праміст, що збереглися донині.

Отже, впевнений пан Морозов, є серйозні наукові підстави вважати Матронинське городище найдавнішою столицею автохтонного населення на території України. І сьогодні тут можна побачити залишки найпотужнішої подвійної системи земляних валів, ширина ровів яких становила 13 м, глибина —п’ять—сім метрів, а висота — 20 м. На валах стояли оборонні дерев’яні стіни. Тобто це були справжнісінькі фортеці, найдавніші у Східній Європі (VI століття до нашої ери!).

Тут, у межиріччі Дніпра та Південного Бугу, на відносно невеликій відстані одна від одної, існували кілька потужних фортець, найбільша — поблизу с. Пастеровське. Але тільки в Матронинському городищі виявлено величезну кількість античної кераміки, у тому числі залишки транспортних гостроконечних амфор, у яких перевозили дуже дорогі товари — вино, пахощі, оливкову олію. Про що це свідчить?.. Якщо проводити паралель, то в нашому часі це можна порівняти, скажімо, зі знахідкою гори пляшок з-під елітного коньяку, французького шампанського і найдорожчої парфумерії. Висновок: тут жили дуже заможні люди. А отже, і впливові.

Товари доставляли сюди через басейн Південного Бугу. Водна магістраль не мала порогів, на відміну від Дніпра. Гостроконечні амфори з дорогоцінними винами і пахощами ніколи не перевантажували, їх встромляли в пісок, що використовувався на суднах як баласт, шийки амфор закорковували воском, їм не загрожували шторми...

Створення тут колосального оборонного комплексу з п’яти потужних фортець пов’язане з величезними матеріальними витратами. Спорудження валів — це кілька десятків мільйонів людино-днів! Без наявності централізованої державної системи таке будівництво було б просто неможливим. Та й не потрібним. Образно кажучи, у селі, либонь, нема чого будувати хмарочоси. А тут автохтонне населення, що увібрало в себе як скіфську, так і грецьку культуру, мало своє державне утворення. Цей висновок істориків і є найважливішим.

...Недавно в різних місцях холодноярського урочища з’явилися покажчики: «1000-лiтнiй дуб — 8 км», «Джерело «Живун» — 24 км», «Вал стародавнього городища»... Нижче — дрібним шрифтом: «Фонд захисту української природи».

— Місія нашого фонду передусім екологічна і просвітницька, — розповідає директор вищезгаданої організації Олександр Горшков. — Дивно, але факт: навіть місцеві жителі дуже мало знають про найунікальніше місце під назвою «Холодний Яр». Про приїжджих годі й казати. Приїжджають за сотні, або навіть за тисячі кілометрів і навіть не знають, куди приїхали. А коли й знають щось, то часом не знаходять ні 1000-літнього дуба, ні земляних валів, ні пам’ятника партизанам... Поїздять, поблукають, вип’ють біля ставка горілки і поїдуть. Добре, якщо пляшок битих не залишать.

На жаль, у нас як не було, так і немає культури відвідування заповідника. Дороги гарні є. Але немає карт, а донедавна не було й покажчиків. Недавно в Холодному Яру побував граф Борис Бобринський, відомий православний богослов. Він не зміг стримати емоцій: «Ви не уявляєте, які ви щасливі люди! У вас усе це є й усе доступно. У нас у Франції до заповідника просто так ніхто не в’їхав би. Там на всьому робиться бізнес».

— У нас теж деякі індивідууми хочуть «робити бізнес», — зі смутком констатує А.Горшков. — Наприклад, уже знайшлися «патріоти», які мають свій «оригінальний» погляд на майбутнє Матронинського монастиря. Вони дивляться на нього не як на осередок відродження духовності, а як на об’єкт, що підлягає приватизації. Приїжджають і прямо кажуть: тут буде готель і казино, тут — парники тощо. При цьому ображають черниць... І ніхто не згадує, в якому стані перебувала ця пам’ятка, коли ті сюди прийшли, скільки праці доклали: адже черниці все відбудовували власноруч! Тепер через безперервні погрози монахині змушені взятися за будівництво скиту у віддаленому від монастиря місці — готуються до того, що часи зміняться і їх виженуть... Приїздять і з заповідника, забороняють черницям займатися тією чи іншою господарською діяльністю. А либонь монастир — не музей, саме він оживив усю цю територію, насамперед духовно. Де всі ці «наглядачі» були, коли тут панувало справжнє запустіння?..

...Хтось порахував, що в 1000-літній дуб блискавки влучали сім разів; вони розірвали його від вершини до коренів. Але патріарх українських лісів живий, його лікують, про нього піклуються. А навколо нього — не злічити — онуки, правнуки, праправнуки... Шумить суворо на осінніх вітрах дубовий ліс, немов співає-розповідає про щось заповітне. І здається іноді, що ми розуміємо його мову. Чи так тільки здається?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво