«Трійник» Гагаріна. Полковника Юрія Олексійовича Гагаріна нинішнього року нагороджено… орденом першого космонавта Землі Юрія Олексійовича Гагаріна. Двох Гагаріних доля звела на космодромі «Байконур»… - Соціум - dt.ua

«Трійник» Гагаріна. Полковника Юрія Олексійовича Гагаріна нинішнього року нагороджено… орденом першого космонавта Землі Юрія Олексійовича Гагаріна. Двох Гагаріних доля звела на космодромі «Байконур»…

20 листопада, 2009, 13:19 Роздрукувати Випуск №45, 20 листопада-27 листопада

Навесні цього року в одній з телепередач космонавт Павло Попович розповідав: іще на початку 90-х ро...

Навесні цього року в одній з телепередач космонавт Павло Попович розповідав: іще на початку 90-х років минулого століття відома болгарська пророчиця Ванга сказала, що Юрій Олексійович Гагарін не загинув, він живий, і повідомила, в який день і час можна буде зустрітися з ним на Красній площі в Москві. Хоча Попович не повірив у її пророцтво, але таки прийшов на Красну площу, прочекав чотири години… Звісно, першого космонавта Землі він там не побачив. Але не поспішаймо стверджувати, що пророцтво Ванги було хибним…

— Можливо, то вона мене відчувала?.. Тоді, на початку дев’яностих, я дуже часто бував у Москві і на Красній площі — щотижня приїжджав у столицю з Харкова, підшукуючи варіант для обміну квартири, — говорить повний тезко громадянина Всесвіту, ветеран космодрому «Байконур» харків’янин Юрій Олексійович Гагарін.

Збіги в житті двох Юріїв Олексійовичів Гагаріних дивовижні. Народилися вони обидва в березні, тільки з різницею в три роки і один тиждень: космонавт трохи старший за інженера-дослідника ракетно-космічної техніки. Інженер Юрій Гагарін народився в Москві, а космонавт — усього за 170 кілометрів від неї, у Гжатську (тепер — місто Гагарін). Доля звела їх на космодромі Байконур — космонавт звідти злітав у Космос, а інженер будував там стартовий майданчик і монтажно-випробувальний корпус, брав участь у запуску космічних кораблів. В обох були родички з однаковим прізвищем: нині музеєм космонавта Юрія Олексійовича Гагаріна в місті Гагарін завідує його племінниця на прізвище Філатова, а в інженера бабуся була Філатова. І навіть родимки на шиї в обох Гагаріних однакові… Саме за тією родимкою впізнали останки космонавта після авіакатастрофи… Космонавт Юрій Гагарін загинув полковником — а інженер Юрій Гагарін у званні полковника вийшов у відставку. І це ще не все, — розповідає харківський Гагарін, — перелік дивовижних збігів «можна було б продовжувати»…

Герой цієї статті Юрій Олексійович Гагарін 11 років прожив у Полтаві, закінчив там школу, а потім часто приїжджав у місто до батьків. Він і зараз буває у Полтаві: тут мешкають його син Олексій Юрійович із невісткою, онук і внучка. Полтава пишається своїм земляком, бо він безпосередньо причетний до космічного прориву Радянського Союзу в далекі 60-ті (12 квітня 1961 року брав участь у радіотелеметричному забезпеченні запуску космічного корабля «Восток-1» з першим космонавтом Землі, потім — іще кількох космічних кораблів з космонавтами на борту і запуску 12 міжконтинентальних балістичних ракет). Згодом, після Байконура, під час подальшого проходження служби в Харківському вищому командно-інженерному військовому училищі тезко космонавта займався навчальною і науковою роботою, розробляв, конструював, виготовляв і випробовував зразки космічної техніки. 1973 року захистив кандидатську дисертацію. Юрій Олексійович Гагарін — автор 95 друкованих наукових праць і 40 винаходів у галузі ракетно-космічної техніки.

Шлях до зірок був тернистим

…На Байконур він прибув у серпні 1960 року після закінчення радіофакультету Харківського вищого авіаційного інженерно-військового училища. Незадовго перед тим, як 19 серпня здійснили формальний запуск космічного корабля (його називали вже не супутником, а саме космічним кораблем, оскільки був призначений для запуску в Космос людей). Запуск із двома собаками на борту пройшов успішно, Бєлка і Стрєлка повернулися з орбіти живими.

— Я приїхав на Байконур із дванадцятьма товаришами з нашого випуску будувати новий майданчик, який мав дублювати старт номер один (доти на Байконурі був лише один майданчик, який після польоту в Космос почали називати гагарінським стартом), — розповідає Юрій Олексійович. — Ми з нуля будували аналогічний «номеру один» майданчик, тільки для сучаснішої корольовської ракети — «сімки», як її називали. Власне, і та і та були «сімками», але ракета, яку ми створювали, досконаліша — вона літає і досі, вже понад сорок років. Американці хочуть занести її в Книгу рекордів Гіннесса, бо жодна ракета стільки часу не живе. Це — знаменитий «Союз».

Так-от, був побудований майданчик-дублер (відомий потім як тридцять перший старт «Восход»), зведено монтажно-випробувальний корпус (скорочено — МВК). У цей же час — починаючи з 15 травня 1960 року — тут велася підготовка до запуску космонавта…

— На коли планувався запуск?

— На п’яте листопада 1960 року.

— Але не все сталося, як гадалося?

— Рік був високосний. Можливо, через це перший запуск із серії підготовчих закінчився аварійно — супутник вийшов не на ту орбіту. Наступний пуск здійснили 23 липня того ж року — ракета пішла зі старту, але вибухнула над космодромом.

Перед запуском першого космічного корабля для космонавтів, поки що не пілотованого, ракета вибухнула прямо на старті. Це була катастрофа, яка навчила людей бути обережнішими. Одна ракета зійшла зі старту, а бокова залишилася на місці. Та, яка стартувала, нахилилася і пішла «гуляти» в повітрі. Кінокамери все це зафіксували: що найцікавіше — люди ховали голови, як страуси, знаходячи якісь дірки, а тим часом усе відбувалося вгорі… Ракета пролетіла повз монтажно-випробувальний корпус і врізалася в залізничний насип. Там вона й вибухнула. Пального в ній було 280 тонн, тому все скидалося на вибух на кшталт атомної бомби. Ніхто, на щастя, не постраждав. Бокова ракета потім також злетіла і вибухнула недалеко від МВК, травмувавши одного солдата. Це було перше попередження…

Далі — до п’ятого листопада — в нас відбулися дуже сумні події… Загинув головнокомандувач ракетних військ стратегічного призначення маршал Митрофан Нєдєлін.

— Як семе?

— Сергій Корольов створював ракети і бойові, і космічні. Він же був технічним керівником випробувань. Спочатку будь-яка ракета створювалась як носій бойової: до неї пристиковувалася головна частина, і можна було стріляти… І ми стріляли — на Камчатку і в акваторію Тихого океану. У нас завжди було дуже точне влучання.

У жовтні проводилися перші випробування військової ракети-носія конструктора Янгеля — 8К64. На них був присутній і маршал Нєдєлін. Він сидів прямо на старті, коли стався вибух… Відразу загинуло 76 людей. Від маршала залишилася тільки «Золота зірка» та ґудзики. Його обгорілий кашкет віднесло аж у степ… Тоді в усіх засобах масової інформації повідомили, що внаслідок катастрофи літака маршал Нєдєлін і група офіцерів загинули…

Готувався іще один запуск корольовської ракети, але його скасували… Все це затримало здійснення планів. До грудня запусків більше не було.

— А що в цей час робили ви?

— Ми продовжували працювати, готували свою ракету (бойову), підготували старт і монтажно-випробувальний корпус…

У грудні знову запустили корольовську ракету із собаками на борту. Запуск пройшов нормально, ракета злетіла, але спускалася не у визначену зону, через що спрацювала запрограмована на такі випадки система ліквідації, ракета самознищилася… разом із собаками. 22 грудня було здійснено другий пуск — знову з двома собаками на борту. Вони злетіли, а під час спуску не спрацювала система катапульти. Ці собаки теж загинули…

— Коли ж уперше було запущено ракету з вашого старту?

— Чотирнадцятого січня 1961 року. Я брав участь у підготовці і запуску цієї ракети — майбутнього «Союзу». Але ми запускали її спочатку як бойову ракету — на Камчатку. Вона влучила прямо в ціль.

Був запуск і на Місяць, і на Венеру — з корольовського майданчика. В лютому ми здійснили два запуски корольовської «сімки» — це дало Корольову якусь упевненість у тому, що все-таки його ракети літають...

— Як далі тривала підготовка до запуску корабля з космонавтом?

— Перший запуск космічного корабля із собакою Чорнушкою і манекеном — точною антропологічною копією людини — відбувся
9 березня 1961 року, в день народження Юрія Гагаріна. Пуск пройшов нормально, ракета вийшла на орбіту, відпрацювала там, після чого від’єдналася капсула із собакою і манекеном. Манекен спускався на парашуті. І, уявляєте, спустився в жилому районі. Жителям здалося, що летить мертва людина… Цього дерев’яного чоловічка прозвали на Байконурі Іваном Івановичем. Після цього пішла чутка, що перший космонавт загинув…

— А коли вирішили, хто з космонавтів першим полетить у Космос?

— 19 березня 1961 року Корольов уперше привіз шістьох космонавтів — це були Юрій Гагарін, Герман Титов, Павло Попович, Андріан Ніколаєв, Валерій Биковський, Григорій Нелюбов. Їх просто вразили розміри ракети — п’ятдесят метрів завдовжки, десять — у діаметрі.

— Природа Казахстану, певно, також справила враження?..

— Казахстан є Казахстан: суховії, взимку холодно, вітер страшенний, улітку в тіні плюс п’ятдесят градусів… Добре там тільки тоді, коли цвітуть тюльпани. Вони вкривають увесь степ — жовті, червоні… Коли Гагаріна запускали в Космос, якраз цвіли тюльпани. Але цвітуть вони там недовго — лише кілька днів. Потім — знову лише потріскана земля перед очима…

«Повз нас ніхто не пролітав»

— Але ж ходили вперті чутки, що перед польотом Гагаріна таки загинув космонавт, котрий насправді був першим…

— На космодромі для запуску космічних кораблів було два стартові майданчики. Повз нас ніхто не пролітав… Гагарін справді перший полетів. А загинув перед цим юнак із Харкова на прізвище Бондаренко, тільки не в Космосі, а в Зоряному містечку в Підмосков’ї під час випробування. Його 15 діб тримали в сурдобарокамері… Він, певно, замінив би Нелюбова — одного з претендентів на політ у Космос, котрого відрахували з першого загону. Той хлопець похований у Харкові, на його могилу постійно приїжджають космонавти. Спуск манекена і загибель Валентина Бондаренка породили чутки, ніби до Гагаріна в Космос літав інший космонавт і загинув… Адже тоді всіх, хто проходив випробування, називали космонавтами, а це неправильно — ті, хто так і не полетів, були претендентами, а не космонавтами.

— Вже було зовсім близько до вікопомного польоту Гагаріна…

— Двадцять п’ятого березня того ж року запустили космічний корабель із собачкою, котру Юра Гагарін назвав Зірочкою, і другим манекеном. Цей манекен був уже в шоломі космонавта з написом: «Манекен» — щоб знову, коли спускатиметься на Землю, не подумали, що то мертва людина… Запуск пройшов вдало: манекен спустився, і собачка жива залишилася. Після цього було прийняте рішення про запуск космонавта.

— Поспішали випередити США?

— Так, часу залишалося зовсім обмаль. Двадцять першого квітня американці збиралися запустити свого космонавта. Але вони відставали від нас і не готові були запустити космічний корабель з людиною на борту прямо в Космос — могли лише на суборбіту (вхід у Космос — і відразу спуск). Що вони й зробили потім — два їхні перші астронавти не зробили кругової орбіти навколо Землі. Не було в американців таких могутніх ракет…

І ось настав час запуску радянського космонавта — першого космонавта Землі.

Аж до дев’ятого квітня не було відомо, хто саме з п’ятірки претендентів полетить.

Запуск призначили на дванадцяте квітня. Готувалися до нього не тільки на гагарінському старті — ми почали дублювати старт номер два, готували до запуску свою ракету — на випадок, якщо не відбудеться запуск космонавта…

— Як ви дізналися, що полетить у Космос ваш тезко?

— Знайомі хлопці з Державної комісії сказали: «Юро, завтра твій майже повний тезко летить — Юрій Володимирович Гагарін». Я не мав часу розмовляти і лише сказав: «Щасливої йому дороги!». Потім виявилося, що вони помилилися: наступного дня, коли космонавт уже полетів, всі знали, що він Олексійович, як і я. Тобто, повний тезко!

— Яким був для вас день запуску першого космонавта?

— На старті стояла і наша ракета. Ми повинні були запустити її у випадку, якби не відбувся пуск корабля з космонавтом або він виявився невдалим. Пізніше дізналися, що на радіо і телебачення розіслали по три конверти: перший мали розпечатати, якщо пуск буде вдалий (що й сталося), другий — якщо космонавт приземлиться не у визначеному районі земної кулі, зі зверненням до всіх держав із проханням допомогти в його пошуку; третій — у випадку загибелі… Що було в третьому конверті — невідомо. Напевно, ми б запустили ракету і оголосили, що в Радянському Союзі здійснено запуск нового виду ракети-носія… То була підстраховка.

«Щойно ракета з космонавтом злетіла, всі кинулися вітати мене»

— Щойно ракета з космонавтом злетіла, всі кинулися вітати мене, звісно, жартома. Але радість була безмежна —усе відбулося нормально. Ми працювали як вимірювальний пункт по гагарінському старту, тобто здійснювали телеметрію запуску Гагаріна від початку до кінця. Моя радіотелеметрична команда записувала на кіноплівку параметри всіх приладів.

— Ви особисто спостерігали за запуском першого космонавта?

— Як інженер-радист-бортовик бачив увесь запуск. За апаратами телеметрії працювали оператори-солдати, а ми вийшли і спостерігали — всього за вісім кілометрів від старту…

— І якими були відчуття?

— Було моторошно усвідомлювати, що людина сидить у тій залізяці, відверто кажучи — консервній банці… Що з ним відбувається — невідомо. Ми знали, що при космічному польоті перевантаження особливо великі — набагато більші, ніж у літаку при виконанні фігур вищого пілотажу, навіть при спуску. До речі, одного з претендентів на політ у космос відрахували із загону, оскільки під час випробування на центрифузі в нього виступили й полопалися судини біля хребта.

Космонавт Юрій Гагарін повернувся на Землю героєм, хоча тричі міг загинути за час того польоту. По-перше, він мав піднятися на орбіту 180—200 кілометрів — це межа запуску, але відмовила система керування (яку мені довелося розшифровувати), і ракету винесло на орбіту... 370 кілометрів! Удвічі вище. Чим це загрожувало? В перших «Востоках» гальмівна установка була одноразова: якби вона не спрацювала, то за десять діб з висоти 180—200 кілометрів супутник за рахунок природного гальмування спустився б на Землю самостійно. Харчування і кисневе забезпечення було розраховано на десять діб. Отже, у випадку з Гагаріним, якби гальмівна установка не спрацювала як належить, він загинув би, оскільки спуск із висоти 370 кілометрів — 50 діб. Було б із Юрою те саме, що і з Лайкою… Друге, що сталося під час польоту: під час підготовки до спуску на Землю гальмівна установка спрацювала не відразу, і корабель почало закручувати… Але все обійшлося — просто космонавт приземлився трохи не в тому місці. І третє: коли швидкість уже зменшувалася, космонавт мав катапультуватися на висоті сім кілометрів. Капсула з Гагаріним відстрелилася, але в нього перетиснуло шланг для подачі кисню. Кілька секунд він був без повітря. Ще трохи — і загинув би. Він справді герой.

«Коли я сказав Юрієві, що я — Гагарін, він відповів: «Знаю, знаю!»

— Розкажіть, як відбулася ваша зустріч з Гагаріним?

— З космонавтами на Байконурі спілкувалося лише вузьке коло людей. Але якось у 1962 році командир загону космонавтів — полярний і військовий льотчик генерал-полковник Микола Каманін (один із перших Героїв Радянського Союзу) вирішив усе-ж познайомити космонавтів з тими, хто їх безпосередньо запускав у Космос. На наш майданчик з Каманіним мали приїхати Гагарін і Титов (це було вже після запуску Титова). Політпрацівник тоді сказав: «Юрію Олексійовичу, тобі треба обов’язково сьогодні виступити. Приїде твій тезко». А я того дня чергував по МВК, готуватися до виступу не було коли. Встиг написати лише чотири короткі тези… Всю нашу частину (1300 осіб) вишикували на плацу. Приїхали Каманін і Титов, а Гагаріна по дорозі відкликали до штабу — надійшло якесь розпорядження. Отже, того разу наша офіційна зустріч не відбулася. Першим виступив Каманін, за ним — Герман Титов, і раптом оголошують: «Зараз виступить Юрій Олексійович Гагарін!». Бачили б ви, що відбувалося на трибуні! Каманін намагається пояснити: «Немає його, немає!» — і раптом виходжу я… Вони не знали, що є двійник… «трійник» навіть, як потім сказав мені Титов. Вийшов я — а там кінокамери — певно, то були оператори з «Красной звезды», понад тисячу людей стоять… Хвилювання неймовірне, бо ніколи доти не виступав перед такою кількістю народу. Дістав свій папірець. Щойно почав говорити, як папірець вирвався в мене з рук і полетів по трибуні… Тут мені мову й відібрало (сміється). Пауза, мабуть, була задовга, але якось виступив. Каманін був вражений: «Буває ж таке!». Потім Титов підійшов: «Я розповім Юрію, що тут у нього є «трійник», не двійник навіть!..».

А справжня наша зустріч із космонавтом Юрієм Олексійовичем Гагаріним відбулася в квітні 1963 року. Я перейшов на іншу посаду — став начальником відділення радіотелеметричних вимірювань космічних апаратів і був переведений на гагарінський старт. Ми брали участь у підготовці космічних апаратів і запусків. Був уже червень 1963 року…

— Тоді вже й інші космонавти полетіли?

— Так, тут я вже безпосередньо брав участь у запуску Валентини Терешкової і Валерія Биковського. Космонавти ходили поряд, але я був людиною сором’язливою, хоч і служив в армії… Коли вони приїжджали на майданчик, їм проходу не давали, просили автографи… А мене хлопці силою взяли з двох боків під руки, а третій ще й ззаду підштовхував — підвели до Гагаріна просто-таки ніс до носа. Я спочатку розгубився: про що говорити? Ну відрекомендувався йому, що я Гагарін… А він: «О, знаю, знаю!». Він про мене вже від Титова чув. Запитав, де я народився. Відповів, що в Москві. Він каже: «Це недалеко від Гжатська — всього 170 кілометрів. А в якому місяці?». «У березні». Тоді він почав присідати… А Юра зростом був метр шістдесят п’ять — мені до брів (у космос літали невисокі люди). Далі Юра запитав, якого числа я народився. Дізнавшись, що 16 березня, вигукнув: «А я — дев’ятого березня». Отже, ми з ним народилися в одному місяці, з різницею лише в тиждень. Далі Юра ставив іще запитання — з’ясувалися й подальші збіги.

— Ви спілкувалися на Байконурі й з іншими космонавтами?

— Так. До речі, коли був мітинг перед запуском Валентини Терешкової, я запізнився, завдяки чому зустрівся з Ніколаєвим. Перекинулися кількома словами. І його, і мене на мітинг не пустили: тоді якраз запровадили нові жетони-перепустки, а в мене був «всюдихід» по полігону. Командування вже пішло, нікому було за мене слово замовити… Але друзі потім дали мені фотографію з того мітингу. На ній — Терешкова і дві її дублерші — Пономарьова, також Валентина, і Інна Соловйова. Вони весь час ходили в цивільному, а перед самим початком мітингу перевдяглися у військову форму молодших лейтенантів. Аж тут комусь спало на думку заборонити їм бути у формі, і вони мусили знову перевдягтися в цивільне… Тоді тримали у великому секреті, що космонавтикою в Радянському Союзі займаються військові.

«Мама, почувши повідомлення про старт Гагаріна, знепритомніла…»

— Ваші полтавські родичі розповідають, що коли Юрій Гагарін полетів у космос, ваша мама в Полтаві, почувши повідомлення про це по радіо, знепритомніла…

— Вона ж не знала про іншого Гагаріна… Навіщо дається прізвище, ім’я, по-батькові? Щоб розрізняти людей. Щоб якомога більше було відмінностей… А тут такий збіг.

— Вас справді важко відрізнити від того Гагаріна. Хіба що звання — кандидат наук і старший науковий працівник…

— Ну, я ще інженером міг називатися. Але ж інший Юрій Олексійович Гагарін закінчив академію Жуковського і також став інженером…

— Як шкода, що перший космонавт Землі — молодий, красивий, витримавши такі випробування в космосі, потім загинув в авіакатастрофі… Чому це сталося?

— Є 29 версій… Розповідати про всі дуже довго.

— Тоді повернімося в той час, коли ви переїхали з Москви до Полтави.

«Хоча я звик до Харкова і люблю Москву, Полтава для мене — найкраща»

— У Полтаву до батька ми з мамою приїхали у травні 1944 року (мого батька, кількома місяцями раніше — в лютому — перевели туди на авіабазу особливого призначення). Оселилися ми на вулиці Круглій (тепер Ляхова). Через дорогу за парканом, на території артучилища стояла американська «літаюча фортеця». Ми, пацани, діти війни, вільно на неї залазили, вивчали її і зсередини, і ззовні. Вартовий нас не проганяв. А ще — змагалися із хлопцями на руїнах артучилища на шаблях…

У Полтаві я пішов у школу №4. Потім мене перевели у двадцять п’яту, яку й закінчив зі срібною медаллю. Коли навчався в Харкові, часто приїздив у Полтаву до мами. Потім була служба на Байконурі. А 1963 року повернувся з Байконура в Харків, став викладачем вищого командно-інженерного ракетного училища.

— Які спогади залишилися у вас про Полтаву?

— Світлі, дитячі. Хоча коли ми приїхали в Полтаву після її визволення, там були суцільні руїни. Але коли все почали відбудовувати, місто гарнішало з кожним днем. Навіть після Москви я вважав, що Полтава — це місто моєї мрії.

* * *

Нинішнього року ветерана космодрому «Байконур» Юрія Олексійовича Гагаріна нагороджено… орденом Юрія Олексійовича Гагаріна. Йому дістався 92-й —і поки що останній — серійний номер почесної нагороди імені першого космонавта Землі. Нагорода цілком заслужена — адже спеціаліст із ракетної техніки Юрій Олексійович Гагарін особисто брав участь у запуску в космос першого космонавта Землі. 92 такі ордени за стільки років — це небагато. Отже, нагорода майже унікальна. Але ще унікальнішими є збіги в житті двох Юріїв Олексійовичів Гагаріних…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво