ТРИ З ПОЛОВИНОЮ ОСОБИСТОСТІ СПІВІСНУЮТЬ МИРНО - Соціум - dt.ua

ТРИ З ПОЛОВИНОЮ ОСОБИСТОСТІ СПІВІСНУЮТЬ МИРНО

3 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №43, 3 листопада-10 листопада

Схема не вкладається в життя Одна моя знайома не так давно нарікала в розмові зі мною, що їй, на жаль, не відомі зразки партнерських родин в Україні — у справжньому розумінні цих слів...

Схема не вкладається в життя

Одна моя знайома не так давно нарікала в розмові зі мною, що їй, на жаль, не відомі зразки партнерських родин в Україні — у справжньому розумінні цих слів. Мовляв, передусім ми звикли покликатися на приклади «вірних, самовідданих дружин», які все своє життя присвятили більш чи менш визначним чоловікам. А от чи багато знайдеться сімей, об’єднаних-таки спільною справою, котрі разом ідуть шляхом самовдосконалення — і професійного, і розвитку власних стосунків?

І тут я згадала одну родину, за якою маю можливість спостерігати вже певний час. За стереотипними уявленнями, вони класично дібрана пара. Він — фізично сильний, витривалий, турботливий, який одразу прикликає в пам’ять вислів: «за таким жінка — як за кам’яною стіною». І вона: вразлива, делікатна, бо таки ж художниця. Така схема начебто сама собою передбачає домінування чоловіка (голова родини, стратег, «полководець») і підлеглість дружини, яка передусім створює відповідну побутово-емоційну атмосферу, аби муж міг гідно виконати справу свого життя.

Однак у таку звичну схему ніяк не вкладаються стосунки в цій родині. Бо чоловік, випробувавши себе за спеціальністю (комп’ютерних справ майстер) і завівши свого часу маленький бізнес, дійшов начебто несподіваного висновку. А він полягав у тому, що варто... послужити дружині. Тобто, йому стало цікаво випробувати себе у несподіваному амплуа: стати артменеджером своєї дружини-художниці. А щодо комп’ютера, то він від Сергія нікуди не дівся. Бачили б ви, які буклети з Людиними ілюстраціями він навчився виготовляти!

Раювання — радісна праця у колі сім’ї

Мова про родину Бруєвичів, Людмилу та Сергія. Звісно, треба згадати і про доньку їхню, Катерину, яка «вчиться на художницю». Для повноти картини назвемо й Ніку — собачку-найду, яка прижилася в цій гостинній сім’ї і почуває себе повноправним її членом.

Отож, Сергій самотужки прийшов до специфічного менеджменту — щось на зразок представника власної дружини. Якщо на Заході існує така професія як, приміром, літературний агент, то в нас я особисто знаю лише одного. Звісно, його праця не мала б ніякого сенсу, коли б Людмила не була талановитою художницею, якою пишаються Академія мистецтв, вчителі, коли б її ім’я не було відоме галеристам тощо. Клопоти Сергія дуже різні, його робочий день триває з ранку далеко за північ. Це — узгодження пропозицій галерей, обрамлення робіт, підбір паперу та інших матеріалів, підписання контрактів, виконання всіляких домовленостей тощо. Сергій також і своєрідний «робітник сцени», тобто саме він розміщує офорти Людмили в експозиційних залах. Зрештою, він також допомагає дружині друкувати роботи. Офорт — дуже трудомістка техніка. Художниця, нанісши шар спеціального лаку на метал, продряпує рисунок. Це може тривати мало не рік — один твір. Потім процес протравлювання кислотою. А вже згодом — друкування відбитків. Уявіть собі аркуші 69 на 97 сантиметрів. І друкарський верстат, майже як у Гутенберга. Навіть фізично це не така проста робота.

Але головне — Сергій виявив, що саме це — його покликання. Він навіть ритм свого життя змінив відповідно до того, як складається творчий процес у Людмили. Вона ж може працювати тільки вночі, коли стихають звуки в їхній «хрущовці» і відтак художниця може зосередитися. Її роботи справді особливі: вічні теми в оригінальній інтерпретації. Дивлячись на них, відчуваєш таке насичення часом і мудрістю, що сам собі здаєшся несуєтним, шляхетним, відповідним до вічності й невмирущих цінностей. Творити такі речі може людина, перейнята особливою філософією життя, яка оминає банальне, поверхове, дріб’язкове й тлінне. Невипадково офорти Людмили Бруєвич вміщують і біблійні тексти, органічно вписані в аркуші. Такий підхід до мистецтва потребує відповідного способу життя. Тому Людмила вважає себе відлюдницею, рідко з’являється на людях, а мистецьких, чи надто «коломистецьких» тусовок терпіти не може. Сергій же — «міністр зовнішніх зносин» у родині. Він любить спілкуватися, залагоджувати справи, товктися по магазинах. Кожному — своє, кожен зробив свій свідомий вибір. Сергій відповідає, як він сам зазначає, за «нетворчі питання», а Людмила — просто художниця. Тільки митці спроможні уповні оцінити таку ситуацію.

Є в Людмили офорт під назвою «Раювання». Взагалі, це її улюблене слово. Мені здається, воно для неї означає лад у душі, у домі, гармонію зі світом. Радісна щоденна праця, яка давно переросла у творчість. Барви і гра форм, перетікання простору і часу, глибинний спокій.

У домі Бруєвичів затишно й мило. Вони люблять гостей. А гості їхні люблять цей дім, міні- галерею, де на стінах звичайної міської квартири перегукуються між собою «Кіт» і «Вужі», «Квітка життя» і «Русалочка». Гадаю, йдуть сюди й за особливою атмосферою. Ви ж знаєте, про людське око можна багато чого зіграти: і мир та злагоду, і надзвичайну шану один до одного. Але рано чи пізно, як відомо, шила в мішку не втаїш... Запитую Сергія, чи вміють в їхній родині виясняти стосунки, сваритися.

— Та звичайно ж, — посміхається він, — із цим у нас нормально. Хіба можна без сварок? А як же діалектика життя, конфлікти, без яких неможливий розвиток? Звичайно, намагаємося виясняти стосунки без зайвого галасу. Але все інше — на місці: демонстративне розбігання по різних кімнатах, ображені обличчя — за відповідним сценарієм. Як залагоджуються конфлікти? Навряд, щоб це були взаємні компроміси. Скоріше — приставання когось на точку зору іншого. Коли інша сторона переконає, вмотивує. Закономірність така: якщо конфлікт виник із питань, скажемо так, фінансово-господарських, то Люда змушена схилитися на мою пропозицію. Коли ж ідеться про мистецьки-естетичні речі — тоді я зрештою приймаю думку дружини. Взагалі, на такій невеликій житлоплощі три з половиною особистості, і кожна зі своїми поглядами й вимогами, — дуже складна проблема.

Три особистості — це Бруєвичі, половина — собачка Ніка. Найбільш важко переконати в чомусь останню. Відтак ніхто не може бути певним, що не буде змушений виконувати її забаганки...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво