ТРЕНЕР, ЯКИЙ ВРЯТУВАВ ФЕДЕРАЦІЮ - Соціум - dt.ua

ТРЕНЕР, ЯКИЙ ВРЯТУВАВ ФЕДЕРАЦІЮ

17 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 17 листопада-24 листопада

Коли Олімпіада в Сіднеї вже завершувалася і з’явилася дуже реальна загроза, що українські легкоа...

Коли Олімпіада в Сіднеї вже завершувалася і з’явилася дуже реальна загроза, що українські легкоатлети можуть повернутися додому взагалі без медалей, нашу федерацію врятували від ганьби стрибунка потрійним Олена Говорова та стрибун у довжину Роман Щуренко. Обох бронзових призерів тренує одна людина — Юрій Семенович Горбаченко. Раніше я до нього якось не особливо приглядався, а тепер відразу побачив, що він дуже схожий на інтелігента і без окулярів, а тим більше — в окулярах. І не тому, що в окулярах, а просто тому, що інтелігент і є. Це приховати так само важко, як вдавати.

Наша розмова відбулася на стадіоні спортивного ліцею неподалік київської станції метро «Лісова», поки учні Юрія Семеновича робили розминку перед тренуванням.

— Народився я в Києві, скінчив інститут фізкультури, — розповідає Юрій Семенович, — факультет циклічних і швидкісно-силових видів спорту, тепер він просто спортивний. Професія, записана в дипломі, — тренер-викладач.

— Пам’ятаю, ви були хорошим стрибуном...

— У потрійному стрибку я виконував норматив майстра спорту міжнародного класу, результат — 17 метрів 09 см. Власне, було це не дуже давно, 1991 року. Доти був другим призером юніорського чемпіонату Європи, рекордсменом СРСР серед юніорів. Зараз треную, головним чином, «довгі» стрибки — у довжину й потрійним, однаково — чоловіків чи жінок. Сам у довжину стрибав 7 метрів 50 см.

— Тоді розв’яжіть, будь ласка, мій давній сумнів: чому рекорд Інеси Кравець у потрійному стрибку (15,50 м) виявився якоюсь граничною межею надовго, тоді як ще 1911 року чоловік Дон Ахерн мав результат 15,52 м, практично, на наше розуміння, взагалі не вміючи стрибати? Інеса каже, що я не розумію різниці між чоловіками й жінками, але коли я бачу китаянку, яка штовхає штангу вагою 160 кг, то, даруйте, в чому різниця?!

— Мені доводилося обговорювати це питання з колегами, і ми доходили висновку, що існує якийсь поріг в організмі, який виникає після певного результату. Скажімо, у чоловіків — це 18 метрів, у жінок чомусь 15 метрів. Після цього — тривалий застій. Друга причина, я вважаю, в тому, що це в жінок усе ж таки молодий вид спорту. І тренери лише починають підбирати спеціалісток потрійного стрибка. Болгарка Маринова, яка в Сіднеї стрибнула 15,20 м, вже була спеціально підібрана під цей вид. До цього потрійним займалися ті, хто не міг далеко стрибати в довжину.

— Якщо згадати, то Іоланда Чен досить пристойно стрибала в довжину, а в чоловіків чимало восьмиметровиків могли й у потрійному виступити...

— Конкретно Іоланда Чен все ж у довжині не мала гучних успіхів. І третє полягає в тому, що в технічному виконанні потрійного різниця між чоловіками й жінками все ще дуже велика. Чоловічий варіант більш силовий і швидкісний, а жінки тільки-но починають підбиратися до цієї техніки. З самого початку практикувалася якась м’якша й пластичніша техніка, що не відповідає чоловічим канонам.

— Мене ще вражає, що в п’ятдесяті роки був такий Борис Замбримборц, родом із Харбіна, який відсидів із цього приводу в таборах. То він у віці далеко за тридцять на чемпіонаті СРСР 50- го року в Києві стрибнув потрійним на 15,66 м. А він же бігав стометрівку лише за 12 секунд, сучасні жінки набагато швидше біжать... Кравець принаймні біжить із 12 секунд. І щодо молодого виду: візьміть стрибки із жердиною — жінки попервах через день били світові рекорди!

— Потрійний, між іншим, за складністю координації вважається в легкій атлетиці другим видом після жердини. Треба пошукати причин застою, попорпатися, попрацювати. Маринова приблизно наближається до чоловічої техніки і в одній зі спроб із заступом стрибнула майже на світовий рекорд на Іграх. Між іншим, тренує її олімпійський чемпіон Сеула Христо Марков, який стрибав майже на 18 метрів.

— А як ви ставитеся до суміщення стрибків у довжину й потрійного, що теж намагалася робити Інеса Кравець?

— Це ідеальний варіант, якщо людина здатна на таке суміщення. Всі потрійники стрибають у довжину, але не всі стрибуни в довжину здатні засвоїти потрійний. Скажімо, нещодавно знаменита Лариса Бережна намагалася з довжини перейти на потрійний, але нічого в неї не вийшло. Ми нинішнього року з Кравець говорили на цю тему, і вона сказала: «Ти ж чудово розумієш, що довжина — це не потрійний».

— Ви в Сіднеї бачили всі змагання з легкої атлетики?

— Ми жили не в Олімпійському селищі, нам федерація орендувала будиночок чоловік на десять за тридцять хвилин ходьби від стадіону. Були проблеми з можливістю потрапляти на основне ядро, взагалі-то тренерів не дуже пускали, але в мене великий досвід пробиратися різними шляхами куди потрібно.

— Ви допомагали Роману й Олені з трибуни?

— Гадаю, тренери на таких змаганнях часто заважають. У принципі, людині, що перебуває в секторі, допомогти неможливо, лише показати точність влучення на брусок. Будь-яку мою «цінну» вказівку спортсмен може сприйняти як догму, і він розвалить весь стрибок.

— Правила, в принципі, не схвалюють допомоги збоку...

— Правила для того й існують, щоб їх порушувати. Мої спортсмени вже дійшли такого рівня, що тренер їм потрібен хіба для впевненості, що у важку хвилину він допоможе. Вони чудово виступають і самі. Олена у важких умовах зробила в Сіднеї п’ять вдалих спроб. У неї ще є резерв, вона себе ще не вичерпала. У неї великий резерв у реалізації швидкості розбігу на змаганнях. Час їй упевнено стрибати за 15 метрів.

— Ви встигаєте якось відпочивати, переключатися — адже у вас, окрім двох олімпійських призерів, ще багато перспективних спортсменів.

— Дуже рідко, разів два на рік вдається вирватися на риболовлю, що я дуже люблю. У Сіднеї вистачило часу один раз в океані скупатися і на риболовлю сходити. Нам українська діаспора вудки принесла й снасті, але ми їх практично не чіпали.

— Тренери наші потихеньку розбігаються хто куди. А ви?

— Раніше спорт був престижним, люди одержували гроші, славу, привілеї. Зараз культ спортсменів, про тренерів забули. Зарплата не тільки смішна, але її ще й платять через раз. Я, при всіх своїх званнях — заслуженого тренера й майстра міжнародного класу, — одержую близько 350 гривень. Але тренери розбігаються навіть не з цієї причини. Немає з ким працювати, мало перспективних атлетів. Зруйновано дитячі спортшколи, а якщо немає молоді, це відбивається й на великому спорті. На чемпіонаті України величезний розрив між лідерами, які ще залишилися, і другими місцями. І розрив цей не зникне й за три роки. Немає фінансів на залучення до зборів молоді. У нас не стало баз для тренувань на рівні світових стандартів, доводиться їздити готуватися за кордон. І за те, щоб спортсмени високого класу готувалися не в групі, а індивідуально, і це забирає масу часу. Зараз в Україні залишилися або ненормальні, або ті, хто дуже вболіває за свою роботу. Я зараховую себе до обох категорій. Були привабливі пропозиції, гонорари, але їхати поки що не збираюся.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво