Тренажери для мозку. Розумні ігри — запорука успішності і впевненості в собі

Хороші батьки готові на багато що заради того, аби виявити й розвинути приховані здібності і таланти своїх дітей. Адже можна дотримати балансу: не позбавивши дитину дитинства, привчити її до нестандартного мислення та плідного використання свого часу. Виходить такий собі «тайм-ме­недж­мент» мало не з пелюшок. Ін­ший бік - розвиток творчої складової, швидке пробудження як у дитині, так і в собі глибинних творчих ресурсів.

Напрями в царині психології «плодяться й множаться» - зараз їх уже понад 400. Хтось навіть пожартував: «Якби автори читали роботи один одного, то психологічних течій було б значно менше». Разом з тим чимало людей шукають принципово нові грані практичного застосування цієї сфери. Дорослим теж потрібні розвиваючі ігри. Адже найцікавіша іграшка… ні, не комп’ютер. А людський мозок. Хоча, як відомо, комп’ютер було створено за моделлю мозку. На думку вчених, середньостатистична людина використовує цей важливий орган лише на 5%. І якщо свій мозок не розвивати і не тренувати так само, як і інші частини тіла, то можна підтвердити цю статистику...

Асортимент дедалі ширший

Батькам нині є з чого вибирати - проблема швидше в тому, що б не розгубитися в безлічі різних розвиваючих систем. Існує, приміром, методика Миколи Зайцева, який запропонував свій метод навчання читати, або методика Нікітіних, в основі якої лежить вільний розвиток дитини у процесі гри. Перевірені часом системи Монтессорі, вальдорфської педагогіки доповнюються новими «розвивалками» з урахуванням потреб дітей у живому спілкуванні, активізації сфери почуттів, уяви, мислення. Такі розумні ігри стануть неоціненною підмогою в дорослому житті, основою впевненої поведінки та успішності.

За словами дитячого психолога С.Прядун, особливою популярністю серед батьків користується «система гармонійного розвитку дитини» - робота з вищими психічними функціями (пам’ять, увага, мислення). Фахівці не просто граються з дітьми, а з обов’язковою зміною діяльності кожні три хвилини, що враховує вікові особливості й потреби. Так досягається підготовка дитячої психіки до сприйняття інформації, з якою дитина раніше не зустрічалася. Включаючи логіку, малюк сам має усвідомити деякі прості речі, а не заучувати як папуга. До речі, наймолодшим клієнтам розвиваючих дитячих центрів усього дев’ять місяців.

Часто доводиться, наприклад, чути: я не вмію малювати. Для психолога це тільки маркер невпевненості в собі - адже виразити емоції кольором і лінією у принципі здатна будь-яка людина. Звичайно, якщо не сприймати наближення до чистого аркуша як суворий іспит, від якого неможливо отримати ні радості, ні задоволення.

Догори ногами й з пензликом

Яскравий приклад методики, яка розвиває вищі психічні функції, - так званий правопівкульний живопис. Цей оригінальний тренінг розвитку гнучкості мислення, що поєднує мистецтво й психологію, стає дедалі популярнішим. Правопівкульний живопис (автор - психолог Тетяна Лобанова) - не курси з образотворчого мистецтва, а психологічний тренінг правопівкульного експрес-малювання. Образно кажучи, ніби перевертаєш себе догори ногами. Мало того, потім якийсь час іще й стоїш на голові, як йог.

Завдання - активізувати праву півкулю мозку й максимально відключити ліву, таким чином вивільняючи великого обсягу ресурс творчої енергії та отримуючи доступ до сфери несвідомого. А там багато чого цікавого! Мови як такої права півкуля не розуміє, вона відповідає за емоційну сферу - образи, почуття. Ліва півкуля мозку, навпаки, аналітична - вона сприймає мову. І раціональні люди часом прагнуть бодай на час опинитися «по той бік» звичного способу дій, включивши почуття як психічний ресурс для повнішого відчуття життя.

До 12 років у дітей домінує права півкуля. Тому часто кажуть, що вони мудрі і їм відкриті таємні сфери життя. І що вони суто інтуїтивно знаходять несподівані креативні рішення. Хіба що шульги можуть зберегти цей первинний творчий дар. А праворуким людям доводиться його підтримувати й розвивати.

Як це відбувається

Спочатку люди самі для себе готують фарби, відразу поринаю­чи в особливий робочий стан. Малювання починається з елементарної дії: аркуш паперу ґрунтують білою фарбою, потім по ній розносять абстрактні кольори. Виходить уже закінчений мальований продукт, який відоб­ражає настрій людини. І це настільки красиво, що зникають скутість і невпевненість. Якщо людину просять намалювати, приміром, дерево або квітку, то часто вмикається опір і страх. А заґрунтувати аркуш білою фарбою й рознести по ній кольорові бризки вийде в усіх. Малюють гуашшю - вона добре накладається й швидко сохне. Потім концепт відбувається ще в дивніший спосіб: усе створюється в перевернутому вигляді. Приміром, трава малюється вгорі, хмари - внизу, лінія горизонту - у нижньому краєчку аркуша… Руйну­ються всі можливі стереотипи того, як це має бути. Щоб свідомість у якийсь момент просто відключилася і вже більше не могла контролювати процес.

За словами київського психо­терапевта Разеди Ткач, яка проводить семінари з правопівкульного живопису, заняття проходить у режимі зорового штурму: «Я закріплюю на планшет аркуш і показую, що треба малювати. Роблю все дуже швидко; так само швидко всі повинні це повторювати. Про якість малюнки навіть не йдеться. Свідомість повинна відступити й дати можливість проявитися несвідомому. Головне - чітко дотримуватися інструкцій. У результаті в усіх будуть різні малюнки. Люди потім беруть свої аркуші, перевертають їх і дивуються: ну треба ж, адже я взагалі не вмів малювати!..»

На п’ятому-восьмому малюнку людина вже настільки розкріпачена, що малює не пензлем, а пальцями. І не боїться забруднитися, а це означає - позбувається своїх перфекціо­ністсь­ких переконань. На один малюнок виділяється не більше десяти хвилин. Потім за цими малюнками можна зробити психологічну діагностику автора. Правопів­кульний живопис поєднують з терапевтичною метафорою. Як­що в експрес-малювання вплести якусь історію, то виходить колосальний ефект для психологічного здоров’я дитини. Тобто певна казка, небилиця або притча накладається на виконання малюнка.

Нещодавно привели дев’я­тирічну дівчинку, яка дуже часто хворіла попри те, що її організм перебував у доброму стані. Застосували до неї техніку право­півкульного експрес-малювання, кожен рух дитини супроводжувався окремими фрагментами певної історії. Наприк­лад, дівчинка покривала аркуш білою фарбою, а їй казали, що коли дитина народжується і п’є тільки мамине молоко, її організм схожий на цю білу фарбу, тому що там є лише колір молока. Потім треба вибрати фарби, відповідні радісним емоціям, і так далі. Метафора розвивається, і створюється ціла картина, в якій є і дерево життя, і цілющі трави, і чарівна ромашка - квітка сумніву (продовжуватиму я хворіти чи буду здорова), і багато іншого. У результаті дівчинка створила дивовижної краси малюнок. Але під час творчості її мозок нічого не контролював - вона думала, що це історія казкових персонажів, а не її життя. Таким чином метафора пішла в несвідому сферу й зміцнила здоров’я дитини - воно значно поліпшилося.

Люди приходять родинами, приводять дітей. Майже в кожного учасника після тренінгу з правопівкульного живопису змінюється життя. Тренери часом запитують: «І що ви із цим робитимете?». Багато хто відразу дає чітку відповідь. А люди, ще не готові до реальних змін, вагаються з відповіддю…

У кожному разі тішить, що українці вже не бояться роботи не тільки зі свідомістю, а й зі сферою несвідомого. Адже зовсім нещодавно в багатьох наших громадян саме слово «психотерапевт» викликало стійкі асоціації з особистісними відхиленнями й клініками для душевно­хворих. Але чого боїшся, те найбільше й приваблює… Тепер маятник гойд­нувся в інший бік - люди прагнуть активно змінювати своє життя.