ТРАВЕНЬ. ОСАДЧУК - Соціум - dt.ua

ТРАВЕНЬ. ОСАДЧУК

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

Ймовірно, коли б я не був нині у Польщі, я б і не помітив повідомлення про нагородження професора Богдана Осадчука орденом Білого Орла...

Ймовірно, коли б я не був нині у Польщі, я б і не помітив повідомлення про нагородження професора Богдана Осадчука орденом Білого Орла. Між тим президент Квасьнєвський, коли перед одним з найголовніших польських свят підписував указ про нагородження найвищою відзнакою своєї країни інтелектуала-українця поруч із представниками польської наукової еліти й в галузі культури, був щиро впевнений, що робить ще один широкий жест в український бік. І, таким чином, знову продемонстрував, що поляки та українці продовжують жити в різних світах не тільки з точки зору економіки, суспільних цінностей або зовнішньополітичних орієнтирів, а й з точки зору інформації. Для польських ЗМІ професор Осадчук — очевидний ньюсмейкер тоді, коли мова йде про українські справи. Насамперед тому, що коли Гедройць і редакція паризької «Культури» розпочали невдячну справу по подоланню історичного провалля між поляками та українцями, Богдан Осадчук виявився одним з небагатьох (якщо не єдиним) представників української діаспори, здатним взяти в цьому участь. А сьогоднішня польська еліта — принаймні ліберальна її частина що з лівого, що з правого таборів — якщо не вихована на ідеалах «Культури», так принаймні змушена їх враховувати. Тому до опінії Осадчука тут, в Польщі, продовжують прислуховуватись навіть після того, як сформувалася власне українська еліта. Дякувати Богові, він у свої 80 років виглядає набагато молодшим за 40—50-річних представників нашого істеблішменту. Бо радянськість (як, втім, і антирадянськість) означає затятість. А затятість — старіння духу і розуму, яке позначається навіть на молодій людині. Що вже казати про наших перевтомлених директорів заводів, політологів, роздратованих членів спілки письменників — всіх тих наших ньюсмейкерів, що ми їх можемо запропонувати світові… Звичайно, на цьому тлі Осадчука сприймають тут як свого хоча б тому, що він здатний подивитись далеко за обрій. А це й не кожному полякові, до речі, притаманне…

Однак для українського суспільства все це нічого не означає. Ну що такого зробив Осадчук? Нічого не вкрав, нікого не вбив. Не є улюбленцем влади. Не в опозиції. Так, співпрацював з якимсь там польським журналом — ну й на здоров’ячко…

Зазначу: для українського суспільства в нинішньому його стані. Згодом ми зрозуміємо, що це наш орден Білого Орла, вагоміший за цяцьки, які продовжують вішати на груди невідомо кому й за що і держава, і різні там «Фортуни», «Людини». Зрозуміємо, якою важливою є для кожної особистості здатність працювати на перспективу. Життя нібито аж зовсім не примушувало Осадчука перейматися польсько-українським порозумінням. Ще до війни його батька-вчителя було виселено з рідних місць, коли тодішній польський уряд намагався позбавити українців Галичини їхньої інтелігенції. Потім Осадчука-старшого звільнили з роботи, коли він, захищаючи свого колегу-єврея, дав ляпаса ксьондзу-антисеміту… Осадчук, втім, вже тоді побачив іншу Польщу — і, як на мене, вже зараз бачить іншу Україну…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво