ТРАВЕНЬ. КАНОВИЧ - Соціум - dt.ua

ТРАВЕНЬ. КАНОВИЧ

10 травня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 10 травня-17 травня

Під час останнього перебування в Києві у шухляді свого письмового столу несподівано наштовхнувся на невеличкий конверт із кількома пожовклими листами...

Під час останнього перебування в Києві у шухляді свого письмового столу несподівано наштовхнувся на невеличкий конверт із кількома пожовклими листами. Це те, що залишилося від мого дитячого ще листування з Григорієм Кановичем, вільнюським письменником, який російською мовою писав єврейські романи... Це потім я дізнаюся, що існує навіть такий літературознавчий термін — «російська єврейська література», а поки що стою в черзі до однієї з вільнюських книгарень. Початок 80-х, ласкаве литовське літо, я не дуже розумію, «що дають», однак вперше перебуваю в черзі, яка складається майже виключно з самих євреїв... Мені пощастило: тоді у Вільнюсі я придбав, можливо, найкращий із романів Кановича, «Сльози і молитви дурнів». У ньому йшлося про містечко, так, однак, швидше за все, він був про світ. «Шел дождь, и умные сидели дома» — на все життя запам’ятав останнє речення цього роману. Можливо, саме завдяки цій книжці я усвідомив, що великий світ може ховатися у найменшому з містечок і в найжалюгіднішій з хатинок. І що містечко може бути столичним, а набундючений мегаполіс — провінційним... Тоді це був здогад, з роками він підтвердився практикою, і тепер я — невтомний мандрівник по маленьких містах, по містечках інших, якщо вже мої припорошило пилом невблаганної історії.

Потім було листування. Я надіслав до Вільнюса, здається, вірш на єврейську тему — дуже юнацький, а проте — українською мовою... Втім, якщо подумати, «українська єврейська література» — такий самий літературознавчий термін, як російська чи польська... Я був здивований, що мені відповіли. З роками, після знайомства з Кановичем, усвідомив, що він живе не тільки своїми творами, а й цими листами, що я був одним із мешканців світу його адресатів... Це був дивний світ — популярні актори й письменники, герої соціалістичної праці і ветерани війни сусідили в ньому зі школярами та студентами, ті, хто ще розмовляв на ідиш, — із тими, хто готовий був вивчати іврит і їхати до Ізраїлю... Зрештою, ми писали не Кановичу, підсвідомо звертаючись до зруйнованого світу, який на якусь мить починав рухатися й жити на сторінках його книжок. Ми зверталися до пам’яті в собі — того, що зветься національною пам’яттю, того, що не дозволить жодному з нас спокійно проїздити повз Бабин Яр чи вивчати розклад поїздів на Освенцим... І він, відповідаючи кожному зі своїх адресатів, звертався, швидше, до себе, до своєї пам’яті, яка й примушувала його писати та видавати свої єврейські книжки у литовських видавництвах, так, однак перебували ці видавництва у цілком реальному Радянському Союзі...

З роками листи поступилися зустрічам, Кановича стали видавати не тільки у Вільнюсі і Тель-Авіві, а й у Москві, на полицях книгарень його твори почали сусідити з книжками Зінгера та інших літописців єврейського містечка, недоступними радянському читачеві... Мені все ж таки не давала спокою думка, що Канович був не просто літописцем втраченого, а насамперед людиною, яка намагалася прорватися крізь нашу розгубленість перед втратами. Можливо, саме тому він залишив Вільнюс і оселився під Тель-Авівом. Наша остання зустріч відбулася саме там, під час моєї першої подорожі до Ізраїлю. Я був змучений Єрусалимом і схвильований країною, яку побачив навколо нього. І мені важливо було дізнатися, про що мені тепер скаже людина, яка завжди закликала мене до життя в цій країні.

Канович здавався втомленим. Він мав вигляд людини, яка шукає своє містечко і не може знайти його. Однак він сказав мені: повертайся, а я буду жити тут за тебе, якщо вже тобі так важливо бути тут. І написав цю фразу на першій сторінці подарованої мені книжки.

Насправді можна вже було нічого не шукати. Мудрість його містечка та тисяч містечок, спалених і заасфальтованих, продовжувала жити, витати в повітрі, перелітати зі Східної Європи на Близький Схід і повертатися... Сумна мудрість диваків замкнула якесь коло нашого діалогу, коло суперечок, мрій і вагань. Я повернувся до Києва.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво