Трагедія, про яку дехто не дуже хотів знати - Соціум - dt.ua

Трагедія, про яку дехто не дуже хотів знати

22 грудня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 22 грудня-29 грудня

В Україні за роки німецької окупації (1941—1944) загинуло за різними даними від 1,2 до 1,4 млн. євреїв (не менш ніж 70—75% усіх знищених євреїв СРСР)...

В Україні за роки німецької окупації (1941—1944) загинуло за різними даними від 1,2 до 1,4 млн. євреїв (не менш ніж 70—75% усіх знищених євреїв СРСР). Нині в нашій державі відомі 248 місць масового убивства євреїв: Бабин Яр у Києві, Яновський Табір у Львові, Дробицький Яр поблизу Харкова, Жандармська Балка у Дніпропетровську, табори Бердичева, Житомира, Хорола, Радомишля, Умані...

Цьогорічного грудня виповнюється 65 років від початку розстрілів харків’ян-євреїв у Дробицькому Яру.

У кожної єврейської родини в Українi є загиблий в численних ярах та долинах смертi, в гетто i концтаборах. Політика «остаточного вирішення єврейського питання» (ендлезунг) почала реалізовуватися після нападу на СРСР. Це була спроба знищити саме єврейство, причому ліквідація вiдбувалася на базi расових теорiй, якi проголошували євреїв «унтерменшн» (недолюдками). Їх знищення морально реабiлiтувалося i вважалося благородною справою.

У грудні 2002 року у Харкові відкрився меморіал жертвам Голокосту — Дробицький Яр. У церемонії брала участь посол Ізраїлю в Україні Анна Азарі, котра напередодні відзначила почесними званнями Праведників миру дванадцять українців, які допомогли євреям під час Другої світової війни. Більшість, на жаль, нагороджені посмертно.

...24 жовтня 1941 року німецькі війська вступили до Харкова. Вони швидко упоралися з «організацією мирного життя», і вже п’ятого грудня розпочався перепис населення. Євреїв вносили до окремих списків. 14 грудня військовий комендант Харкова видав наказ про переселення усіх «жидів», включаючи грудних дітей, до бараків на східній околиці міста. Майже одразу почалися розстріли — приречених партіями у 250—300 чоловік гнали до Травницької долини. На дітей куль не витрачали, вкидали до котлованів живими.

На початку 1942 року єврейське гетто Харкова (одне із п’ятдесяти, створених окупантами в Україні) припинило своє існування. 15 тисяч євреїв знищили нацисти у Дробицькому Яру. Це друга, і тепер уже сумно відома назва Травницької долини. Там же розстрілювали військовополонених і психічно хворих. Уже у грудні 1943 року — після першого визволення Харкова — розпочався процес над військовими злочинцями, який описали Ілля Еренбург і Олексій Толстой. Тоді з повідомлень «Радінформбюро» весь світ уперше дізнався про «газенвагени» — машини-душогубки і газ «Циклон-Б».

Після Перемоги, коли була в розпалі «справа кремлівських лікарів» і про євреїв згадувати стало недоречно, трагедія Дробицького Яру почала стиратися з пам’яті. Надто тих, хто не дуже хотів про неї знати. Проте майже потайки протягом 60—80-х років чимало громадських організацій проводили дослідницьку роботу. У 1988 році при Харківському відділенні Українського фонду культури Євген Лисенко і Віктор Бойко заснували програму «Дробицький Яр», збирали листи від родичів загиблих і створювали картотеку Голокосту. А у 1991 році оргкомітет прийняв рішення «Про увічнення пам’яті жертв фашизму, похованих у Дробицькому Яру» й оголосив відкритий конкурс проектів меморіального комплексу. Перемогли співавтори О.Лейбфрейд і В.Савенков.

Меморіал будували довго, через нестачу коштів роботи нерідко припинялися. Проте від початку цю ініціативу підтримала Всесоюзна рада єврейських громад, потім до будівництва долучилися різні організації: концерни «АВЕК» й «УПЕК», завод ім. Малишева й авіазавод, «Турбоатом», «Хартрон», підприємці, міжнародна організація «Джойнт», банки міста, що передавали кошти до благодійного фонду «Дробицький Яр». Керував будівництвом С.Іщенко, визнаний урядом Ізраїлю «Праведником миру».

Вартість будівництва першої черги — близько 3 млн. грн. Це Знак Менора, під’їзна автострада, пам’ятник-монумент і інші об’єкти. Меморіальний комплекс «Дробицький Яр» нині займає визначне місце в низці всесвітньо відомих пам’ятників трагедіям історії, таким як Хатинь, Варшавське гетто і Бабин Яр.

Згадує Олег Казимирович Васюков, який народився в Харкові у родині інженера електромеханічного заводу:

«Після безперервних бомбардувань і артилерійських обстрілів гітлерівці вдерлися до Харкова, хоча радянські власті й офіційна пропаганда до останнього дня запевняли, що місто не здадуть ворогові, а усякі сумніви у цьому — це дії «панікерів» і «диверсантів-провокаторів». Такі «запевнення» лише дезорієнтували людей. Для єврейського ж населення, яке не встигло евакуюватися і фактично було «здане» на поталу нацистам, це обернулося катастрофою.

14 грудня 1941 року у місті розклеїли оголошення, в яких окупаційна влада вимагала, щоб «усі жиди», незалежно від віку, стану, хрещення, у тому числі і родини змішаних шлюбів та їхні діти протягом однієї доби переселилися до покинутих бараків часів будівництва ХТЗ. Того, хто не виконає наказу, чекав розстріл. Так, під загрозою неминучої загибелі, пройшовши в холод у багатотисячному натовпі багатокілометровий шлях уздовж усіяної трупами дороги, наша родина — я, якому лише минуло дев’ять років, мій 14-літній брат Женя, мама, дідусь Герш Аронович, дядя Арон і тітка Броня Ельтермани (тато тоді вже воював на фронті) — опинилися у єврейському гетто.

Після знущань, грабежів, насильства, садистських тортур гітлерівців у концтаборі почалися масові розстріли. Коли смертельні «акції» з тотального знищення всіх в’язнів наблизилися і до нашого бараку, з якого есесівці стали насамперед силоміць витягати, вириваючи з рук ридаючих матерів, усіх дітей віком до 10 років, щоб вкинути їх у «газенвагени» (так ледь не загинув і я) — тоді наша родина вирішила втекти, хоч би чим це закінчилося.

У ніч з 25 на 26 грудня 1941 року під прикриттям заметілі, що, на щастя, розпочалася, ми з мамою і старшим братом, переповзаючи від кучугури снігу до кучугури, пролізли під колючим дротом табірної огорожі, яка час від часу обстрілювалася з кулеметів, і вирвалися з пекла. Потім настали довгі, тяжкі поневіряння під виглядом біженців, яких скрізь було чимало, по селах і хуторах Слобожанщини протягом усіх років окупації аж до визволення у серпні 1943 року.

Як ми дізналися пізніше, наступного дня після нашої втечі з гетто там почалися масові розстріли — разом із тисячами в’язнів «Дробицького Яру» загинула решта рідні. Нині їхні імена записані у Мартирологу виданої 1991 року у Харкові «Книги Дробицького Яру» та у книзі пам’яті Національного інституту Голокосту і героїзму «Яд Вашем» в Єрусалимі».

...Тема Голокосту входить до числа трьох головних понять, якими американськi євреї визначають свiй зв’язок з єврейським народом, визначають себе як етнос. Вiдомий американський режисер Стівен Спiлберг сказав: «У світі залишилося приблизно 350 тисяч тих, хто пережив Катастрофу. Вони готовi розповiсти вам про те, що пройшли. Прислухайтеся до них. Це минуле волає до вас».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво