ТОЙ, ХТО ПРИБОРКАВ ХВИЛЮ 40 ДНІВ ТОМУ ВІД НАС ПІШОВ ВИДАТНИЙ РАДІОФІЗИК І РАДІОАСТРОНОМ АКАДЕМІК С.БРАУДЕ - Соціум - dt.ua

ТОЙ, ХТО ПРИБОРКАВ ХВИЛЮ 40 ДНІВ ТОМУ ВІД НАС ПІШОВ ВИДАТНИЙ РАДІОФІЗИК І РАДІОАСТРОНОМ АКАДЕМІК С.БРАУДЕ

8 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 8 серпня-15 серпня

Дуже мало можна назвати людей, котрі, жодного дня не прослуживши у Збройних силах, удостоїлися високої честі бути відзначеними в багатотомному міжнародному збірнику «Солдати ХХ століття»...

Дуже мало можна назвати людей, котрі, жодного дня не прослуживши у Збройних силах, удостоїлися високої честі бути відзначеними в багатотомному міжнародному збірнику «Солдати ХХ століття». Серед них — наш видатний земляк Семен Якович Брауде (1911—2003). Фізик Брауде справді був солдатом, але не на полі бою, а на невидимому фронті інтелектуального протистояння ворогу.

1937 року молодий харківський учений, який працював у лабораторії електромагнітних випромінювань Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), захистив кандидатську дисертацію. Життя розпорядилося так, що його академічні дослідження надвисокочастотних коливань у багаторезонаторних магнетронах із рекордними характеристиками, створених ним же під керівництвом професора А.Слуцкіна, набули з початком війни стратегічного значення. На цих нових магнетронних генераторах 1938 року в Харкові вперше у світі було створено трикоординатний імпульсний радіолокатор із довжиною хвилі 64 см.

Раніше створені в СРСР (у Ленінградському фізико-технічному інституті, де розпочиналися ці дослідження) й у Великобританії радіолокатори з більшою довжиною хвилі могли визначати лише азимут і похилу дальність до повітряної цілі, але не могли визначити висоту її польоту. Тоді, у тридцяті роки, радіолокація переживала період дитинства. Пальців однієї руки було досить, аби перелічити країни, де нею займалися. У Німеччині її рівень відставав від харківського, а в США до неї лише підступалися. Можна сказати, що тоді стартував перший етап гонки, за словами військових, засобів радіоелектронної боротьби.

Промисловість відставала від науки. До початку Великої Вітчизняної війни, попри видатні досягнення вчених, у СРСР не встигли налагодити серійне виробництво радіолокаційної техніки. Союзницькі постачання РЛС за ленд-лізом розпочалися лише в другій половині 1942 року. А восени 1941-го в нас були лише штучні експериментальні й напівпромислові установки. Евакуйований із Харкова унікальний радіолокатор під особистим керівництвом С.Брауде включили в систему протиповітряної оборони Москви. Він не лише став завчасно сповіщати про наближення повітряного противника, а й невдовзі зміг видавати точні цілевказівки для вогню зенітної артилерії.

Дружина Семена Яковича Надія Михайлівна згадує: «За їхніми розповідями, вони буквально стрибали з радості, обіймалися від щастя, коли переконалися, що з допомогою їхньої апаратури глухої ночі, без прожекторів, «наосліп» було збито перший німецький бомбардувальник. А мені тоді сумно подумалося: «А либонь пілот загинув, хоч він і ворог, але людина...» На жаль, головний закон війни невблаганний: «Або ми, або нас...» Семен Якович зробив усе, щоб було «ми», а не «нас».

За особливий внесок у справу захисту столиці Брауде нагородили медаллю «За оборону Москви», якою зазвичай нагороджувалися фронтовики, а не трудівники тилу. Згодом було багато інших високих урядових нагород, але цією Семен Якович особливо пишався.

У перше повоєнне десятиліття наукова доля привела Брауде на Військово-морський флот. Радіолокаційне виявлення плаваючих об’єктів утруднене маскуючими віддзеркаленнями від водної поверхні, яка завжди тією чи іншою мірою неспокійна. У відкритому штормовому морі вчений переправляється з катера командуючого Балтійським флотом на флагманський крейсер, аби проводити з його борту експерименти з поширення радіохвиль над поверхнею бурхливого моря. Цивільне довгополе пальто й капелюх Семена Яковича дали привід балтійцям жартівливо називати його «морським професором». У тих дослідах не лише було розв’язано поставлені завдання з бойового застосування морських радіолокаторів, а й зародився новий науковий напрям у радіофізиці — радіоокеанографія. Піонерські праці Брауде стали класикою в цій галузі. Ними доведено можливість дистанційного, за сотні кілометрів, визначення стану водної поверхні, передбачення наближення штормів. Було розв’язано найважливіші проблеми морської навігації та зв’язку. Зокрема відкрито явище аномально малого загасання НВЧ радіохвиль у тропосфері в ділянці глибокої тіні. Великому колективу вчених, очолюваних Брауде, за цей цикл робіт присудили Сталінську премію 1952 року. До слова, він домігся розширення списку, включивши в нього своїх молодих талановитих підлеглих. (Як це контрастує з практикою включення в лауреатські списки вищестоящих начальників!)

Бурхливо генеруючи дедалі нові ідеї, Семен Якович почувається затісно у стінах УФТІ. 1955 року він зі своїм другом та однодумцем А.Усіковим організовує Інститут радіофізики і електроніки АН УРСР (ІРЕ), де по 1980-й рік обіймає посаду заступника директора з наукової частини. У новоствореному інституті розширюються розпочаті в УФТІ дослідження з радіоокеанографії, створюються нові наукові напрями. Одним із них стає радіоастрономія.

До кінця 50-х років радіоастрономія вже встигла оформитися в окрему дисципліну. Проте в новій науці залишалася неосвоєною декаметрова сфера. Це найбільш довгохвильова частина діапазону радіохвиль, які ще досягають поверхні Землі, не екрануючись іоносферою. Робота тут пов’язана з великими технічними труднощами. Тому колектив, сформований Брауде, розпочав зі створення високоефективних радіотелескопів. Одночасно з вирішенням суто інженерного завдання Семен Якович починає займатися самоосвітою в цілком новій для себе галузі фізики — астрофізиці та фізиці планет. Півтора року пішло на освоєння різноманітної спеціальної світової літератури. Для Семена Яковича німецька з дитинства була другою рідною мовою. А англійською він володів, за словами Надії Михайлівни, «погано» — говорив із сильним акцентом. Тобто читав він, звісно, без словників, а ось акценту позбутися не міг. Трохи відхилившись від основної теми статті, зауважу: і на фортепіано Семен Якович, за твердженням Надії Михайлівни, грати також майже не вмів: ну хіба що «Дванадцяту рапсодію» Ліста чи ще що-небудь «простеньке»...

Слова Надії Михайлівни нагадали мені самооцінку Семена Яковича, яку він дав в інтерв’ю кореспондентові «Дзеркала тижня» у день свого 90-річчя: «Хочу відразу зазначити, що я зараховую себе не до вчених, а до науковців. Учені — це Ейнштейн, Планк, Резерфорд, Бор, Ландау... Інші, і я зокрема, — науковці середньої й найвищої кваліфікації, котрі розвивають ідеї вчених».

Отже, за скромним визначенням Семена Яковича, співробітники ІРЕ під його керівництвом зайнялися розвитком ідей учених. А результати їхньої праці були зовсім не скромні: левова частка астрофізичної інформації, отриманої в світі у декаметровому діапазоні, припадає на створені під керівництвом Брауде радіотелескоп УТР-2 і радіоінтерферометричну систему УРАН. Грандіозний УТР-2, що не має аналогів, був запущений 1972 року в районі села Гракове Зміївського району Харківської області і досі залишається найчутливішим радіотелескопом декаметрового діапазону у світі. Створення радіоінтерферометричної системи УРАН із чотирьох декаметрових радіоінтерферометрів, розміщених у Змієві, під Полтавою, під Одесою й під Львовом забезпечило рекордне розділення об’єктів на небесній сфері в одну кутову секунду, тобто таке саме, як в оптичних телескопів.

Астрофізика одержала нові можливості для отримання важливої інформації про процеси в космічній плазмі, що містяться як усередині й біля різноманітних об’єктів (галактик, квазарів, Сонця, планет), так і у «вільному» просторі, між ними. Серед безлічі отриманих результатів особливо цінні дані про спалахи на Сонці, які виявляють себе на декаметрових радіохвилях. Це було головною метою Брауде при створенні ним харківської радіоастрономії. Вперше у світі вдалося відшукати випромінювання екзотичних атомів вуглецю в міжзоряному середовищі. Ці атоми утворюються при захопленні іоном вуглецю електрона з навколишньої плазми й тому мають велетенські розміри, які досягають кількох міліметрів. На Землі таких атомів бути не може.

Успіхи у створенні найбільших антен для радіотелескопів наштовхнули Брауде на нову ідею: застосувати такі антени для глобального короткохвильового радіозв’язку. Першими на його пропозицію відгукнулися давні добрі знайомі Семена Яковича — військові моряки. У результаті під керівництвом Брауде було створено низку центрів зв’язку для ВМФ, які різко підвищили якість передачі інформації під час зв’язку з суднами, що перебувають у Світовому океані. На жаль, ці роботи перервалися в 1991 р.

1985-го Брауде повторює свій адміністративний маневр зразка 1955 року — на базі радіоастрономічного сектора ІРЕ створює новий Інститут радіоастрономії АН УРСР, де стає завідуючим відділом. Цього разу його творча свобода розширюється ще більше — новий інститут, на відміну від УФТІ й ІРЕ, майже не пов’язаний з оборонними дослідженнями й, відповідно, із режимними обмеженнями. Відкритість тематики досліджень сприяла бурхливому зростанню міжнародної співпраці харківських радіоастрономів — далекий безмежний космос, на відміну від навколоземного простору, не був ареною військового протистояння наддержав. Саме ця обставина виявилася рятівною для інституту після 1991 року. Завдяки численним зарубіжним грантам і участі в міжнародних програмах інститут зміг пережити найважчий постперебудовний час і нині має реальні перспективи подальшого розвитку.

І нехай не ображаються на мене представники інших природничих наук, але астрономія — найбільш хвилююча й найпоетичніша з-поміж них. Сім разів Брауде змінював напрями наукових досліджень, і, гадаємо, не випадково єдина його науково-популярна книжка (написана у співавторстві з В.Конторовичем) присвячена саме астрономії, радіоастрономії. Майже кожна її глава містить віршовані епіграфи та вставки з А.Тарковського, М.Ломоносова, Л.Мартинова, М.Заболоцького, С.Маршака, Ф.Тютчева, Г.Державіна, Й.Гете й О.Фета. Книга, розрахована на широкого читача, малює в його уяві грандіозну картину світобудови.

До останніх днів життя Семен Якович продовжував працювати радником при дирекції Інституту радіоастрономії. Від призначеної йому великої наукової пенсії він відмовився — не хотів почуватися пенсіонером від науки. Це був його етичний вибір. Нещодавно на звичайне телефонне запитання «як ви почуваєтеся?» Семен Якович відповів коротко: «Погано!» Співрозмовник, природно, захвилювався: «Що трапилося? Що болить? Чим можна допомогти?» Семен Якович заспокоїв: «Погано — це означає, що ніякі нові ідеї на думку не спадають! Інше — нормально...»

В Іммануїла Канта в «Критиці практичного розуму» є чудова фраза: «Що переконує мене в існуванні Бога? Зоряне небо над моєю головою і моральний закон у мені». Семен Якович Брауде жив у цілковитій гармонії і з «зоряним небом над головою», і з «моральним законом у собі», хоча доказом існування Бога для нього вони не стали. Для нього богом була наука. Їй він вірно служив буквально до останніх днів свого довгого 92-річного життя. Як астроном Семен Якович чудово знав, що він досліджує не сьогоднішній стан далеких космічних об’єктів, а їхнє минуле, — адже електромагнітне випромінювання від них іде до Землі від кількох хвилин у межах Сонячної системи до мільярдів років — від далеких галактик. Давно згаслі зірки продовжують світити землянам крізь безодню світового простору, «наповнюючи наші душі священним трепетом». Так і справа життя Семена Яковича не обірвалася з кінцем його земного існування, вона продовжує розвиватися в працях його численних учнів, у тій величезній науковій спадщині, яку він залишив.

У міжзоряному просторі, на відстані 65 світлових років від Землі, линуть імпульси радіолокатора, відправлені в далекому 1938 році молодим Семеном Яковичем Брауде. Вони продовжують свій шлях у безкінечність, як продовжує свій шлях світло згаслих зірок...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво