Тисніть на ліву! - Соціум - dt.ua

Тисніть на ліву!

24 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 24 листопада-1 грудня

Існують десятки — якщо не сотні — різних видів ліцензій. Проте більшість із них цікавлять навіть не юристів, а радше істориків...

Існують десятки — якщо не сотні — різних видів ліцензій. Проте більшість із них цікавлять навіть не юристів, а радше істориків. Для звичайного ж користувача інтерес становлять два типи ліцензій, під якими розповсюджується зараз відсотків десь так 90 програмного забезпечення.

Перший — це всім відома EULA (англ. end user license agreement — ліцензійна угода кінцевого користувача). Себто відомо про неї, звісно, не всім і не все, а от «в обличчя» знають її більшість користувачів. Колись в одній із організацій, де працював автор, сисадмін вирішив спростити собі роботу і запропонував десятку користувачів радикально різних професій у двох великих кімнатах самим заінсталювати якусь простеньку софтину. Сам він стояв у коридорі і командирським голосом «координував наступ». Одним із найколоритніших був саме етап ознайомлення з ліцензією, на який припала така сукупність команд: «Нічого читати не треба! Всім натиснути кнопку «accept»! Ліву! Ліву!». Насправді такий підхід швидко формується у більшості користувачів без будь-якого сисадміна. З одного боку, це неправильно — там часом можна прочитати цікаві речі. Переважно це стосується умовного розділу «що вам не можна робити з програмою» і «розробник нічого не гарантує і нічого не компенсує». З іншого ж боку, EULA являє собою дивний тип «договору»: перед користувачем постають лише дві опції — погодитися із запропонованими умовами або взагалі відмовитися від продукту. Вилучити, змінити чи додати якісь пункти він усе одно не може, то навіщо напружуватися, читаючи занудні формулювання?

Другий тип договірних взаємин користувача та розробника — це GPL (General Public License, загальна громадська ліцензія). Переважна більшість відкритого програмного забезпечення розповсюджується саме на її умовах, а чимало інших, менш популярних форм ліцензій на відкрите ПЗ використовують або повністю згоджуються з чималими її фрагментами. Не в останню чергу популярність GPL пояснюється неординарною постаттю батька-засновника Річарда Столлмена. Взагалі-то він і не планував створювати якийсь новий легальний стандарт — він просто написав умови розповсюдження програмного коду одного зі своїх проектів, вільної і відкритої операційної системи GNU, і було це далекого 1989 року. «Вільна й відкрита» система, розробка якої почалася ще давнішого 1984 року, так дотепер і не завершена, хоча окремі програми і фрагменти її коду успішно використовуються в інших проектах. Натомість хитромудра ліцензія де-факто стала на сьогодні стандартом для усієї спільноти прихильників відкритого коду.

Взагалі до Річарда Столлмена ставляться по-різному. Бородатий і волохатий чолов’яга декому (як правило, пригладженим адептам корпоративної культури) видається напівбожевільним фанатиком, котрий прагне зруйнувати єдино можливий порядок речей. А декому — проповідником і пророком «нового світового порядку», котрий прагне врятувати свободу людської думки і творчості від тиранії корпорацій. Народжений 1953 року, він працював у Массачусетському інституті технологій і стояв біля витоків того, що впродовж останніх років змінило світ інформації. У своїй специфічній, може й справді проповідницько-експресивній манері, він намагається переконати світ, що право виключної власності на наукові й технологічні знання є абсолютним злом, від якого, кінець кінцем, програють усі без винятку. І його успіхи в цій проповіді важко переоцінити.

Отже, які права дає GPL користувачам? Перш за все, це право використовувати програму на довільній кількості комп’ютерів і для довільних цілей. Якщо хтось випадково читав ліцензійні умови пропрієтарних програм (а читають їх нечасто навіть у законослухняних країнах) — то він в курсі, що зазвичай усе обмежується правом інсталяції на один комп’ютер. Програми, що розповсюджуються під GPL, можна копіювати і використовувати на довільній кількості комп’ютерів. Понад те — можна вивчати, як вони працюють, і вдосконалювати їх. Аби ця можливість могла бути зреалізованою, GPL передбачає, що всі програми повинні розповсюджуватися з відкритими вихідними кодами. Понад те, можна вільно й безкоштовно використовувати фрагменти коду програм, написаних під GPL — але тільки за умови, що продукти, створені в такий спосіб, теж розповсюджуватимуться на умовах GPL. Можливо, тому виконавчий директор всесвітньо відомої корпорації Microsoft Стів Балмер назвав Linux (хоч це стосується і решти продуктів, що розповсюджуються під GPL) «раковою пухлиною, котра в сенсі прав на інтелектуальну власність поглинає все, до чого доторкнеться».

Часто програмні продукти, які розповсюджуються під GPL, плутають із безкоштовними програмами (freeware). Можливість «шарового» використання справді уподібнює їх в очах кінцевого споживача, але юридичні відмінності, безумовно, є. За GPL-ні продукти ніхто, загалом, не заважає брати гроші — за скачування, якісь додаткові послуги чи й за сам продукт — хоч останнє й буває нечасто. Зате переписувати й використовувати фрагменти коду може кожен охочий. Натомість за «безкоштовний» софт платити не треба у жодному разі, зате власник має повне право не ділитися вихідними кодами.

Звісно ж, на просторах флібустьєрського моря, яким ширяють комп’ютери під прапорами колишніх союзних республік, більшості користувачів байдуже, яку саме ліцензію їм пропонують. Тиснемо на «ліву», як було зазначено, та й усе. Але є в історії з ліцензіями ще й гамбурзький рахунок. Ні, це зовсім не стосується законності — багатьом із нас усе одно не зрозуміти законності а-ля Microsoft чи RIAA. Не зрозуміти вітчизняним самаритянам, чому, заплативши за диск грубі гроші (адже «ліцензіонка» — недешева іграшка), ти не можеш поділитися з ближнім. Питання в розвитку. У спадок від гонки озброєнь ми дістали непоганий рівень підготовки кадрів у галузі кібернетики. Досьогодні ми «удобрюємо» ними західних розробників ПЗ. В крайньому випадку вони поповнюють ряди аутсорсерів. Така сама історія з Індією та Південно-Східною Азією, які останнім часом здійснили ривок у галузі високих технологій. Утім, ключі до розвитку цих технологій залишаються в руках кількох корпорацій, які не поспішають ними ділитися, воліють співвідносити можливі напрями глобального розвитку з максимізацією власних прибутків.

То, може, ліпше звернути увагу на проповідництво Столлмена, ніж намагатися на державному рівні зв’язати себе по руках і ногах договорами з Microsoft?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво