Ті, що полюють за чужим щастям

Є жінки, єдина мета котрих — знайти і приручити одруженого чоловіка. Чому вони так чинять? Що робити дружинам, якщо на шляху їхнього щасливого шлюбу стають розлучниці? Радить кандидат медичних наук, лікар-психотерапевт, професор Інституту психоаналізу при МДУ Олександр Полєєв.

На прийом до мене двадцятивосьмирічну Юлю привели дві подруги. Обидві дуже хвилювалися, а Юля була спокійна. «Лікарю, ну поясніть їй, що вона ненормальна, що їй лікуватися потрібно. Дружимо з нею п’ятнадцять років. Подивіться на неї: гарна, освічена, вдягається зі смаком, а досі незаміжня. У мене вже другий шлюб, Галя рік тому вийшла заміж, а в неї навіть нареченого нормального немає. Все життя вона лише з одруженими чоловіками зустрічається. Як в одинадцятому класі закохалася у фізика, так досі зупинитися не може. Сім чи вісім чоловіків у неї було — всі як один одружені, а половина ще й із дітьми. Допоможіть їй отямитися й вийти заміж».

«Здавши» мені Юлю, подруги пішли. Клієнтка була зі мною відвертою, тому що й сама часто замислювалася над своєю проблемою. «Сама не знаю чому, але мою увагу завжди привертали тільки ті чоловіки, в яких є сім’я. Вони здаються мені цікавими, змістовними, значними. А юнаків без сім’ї я сприймаю як милих хлопчиків, із якими можна піти в кіно чи на концерт, але всерйоз зустрічатися — ніколи.

Подруги кажуть, що я намагаюся розбити сім’ю — це неправда! Річ у тому, що я не хочу заміж. Ви, мабуть, у це не повірите: адже кожна жінка мріє створити сім’ю, завести дитину. Не вважайте мене ненормальною, але я кажу правду. Так, я любила своїх чоловіків, напевно, навіть надто сильно, — але жити разом я не хочу. І стосовно дитини я ще не вирішила.

Чи мучить мене совість стосовно дружин моїх коханців? Так, іноді дуже. Найбільшим моїм коханням був Олег — я тоді навчалася на п’ятому курсі, а йому виповнилося сорок. У його обіймах я відчувала таке, про що більшість жінок, мабуть, і не мріють.

Але коли він розповів мені, що його дев’ятирічна дівчинка хвора на діабет і тому дружина віддає всі сили турботам про неї, я знайшла в собі сили сказати Олегові «ні». Після цього «ні» я кілька місяців провела в депресії, перші два тижні просто лежала на канапі в якійсь чорноті, нічого не їла. Однак не зателефонувала йому.

Чесно кажучи, я й сама хотіла б зустрічатися з людиною вільною, не зв’язаною сім’єю, — але що поробиш, якщо вільні не викликають у мене жодних почуттів?»

Ці загадкові жінки

Дослідження Робін Норвуд, Патрика Карнеса, Луїзи Каплан та багатьох інших психотерапевтів, зокрема й мої, засвідчили, що любительок сімейних чоловіків можна чітко поділити на дві групи. Жінки першої групи прагнуть за одружених заміж: вони терпляче розвивають і поглиблюють інтимний зв’язок із ними, переводячи роман на стороні, а іноді просто випадковий для чоловіка зв’язок, у серйозні стосунки й навіть у новий подружній союз.

Красуні другої групи заміж зовсім не прагнуть. Так-так, усупереч поширеним уявленням, існує категорія жінок, які зовсім не прагнуть створювати сім’ю. Хоча іноді, з часом, у них виникає бажання мати дитину. Таких жінок небагато, проте частка їх у жіночому населенні повільно, однак невпинно збільшується.

Так, звісно, у своєму небажанні жити сімейним життям вони ніколи не зізнаються. Навпаки, своїм рідним і друзям не втомлюються говорити, як вони хочуть заміж, як мріють про сім’ю. Однак зустрічаються і люблять вони чоловіків одружених, найчастіше — міцно одружених. Як самі кажуть, «так уже сталося, вони над собою не владні», і раді б покохати людину вільну, але серцю не накажеш. З часом і оточуючим, і їм самим стає зрозуміло, що вони зумисне виключають зі свого життя потенційних наречених.

У жінок обох груп є спільна риса: вони високо оцінюють чоловіків «одружених і з дітьми» й зовсім не цінують ще не одружених. Благополучно одружені здаються їм змістовними, солідними, надійними; неодружені — легковажними і поверховими. І така оцінка чоловіків проявляється в них із юності. Як правило, виховані вони самотньою матір’ю, — хоч інколи дитинство таких жінок минало і в повних, але «холодних», формальних сім’ях, де реальних емоційних стосунків із батьком у них не було.

Використовуючи глибші методи дослідження, можна виявити, що вони не вірять у свою здатність правильно оцінити чоловіка, розібратися в його характері та в його цінності. Вони можуть покохати чоловіка лише тоді, коли його цінність, його місце в чоловічій ієрархії визначила інша жінка — дружина. Крім того, вони взагалі прив’язуються тільки до соціально благополучних, успішних чоловіків — невдахи їх зовсім не цікавлять.

Жінки першої групи прагнуть вийти за благополучно одружених заміж, хочуть створити сім’ю з людиною стабільною, гідною і перевіреною. І дуже часто їм це вдається: я не втомлююся дивуватися їхнім терпінню й наполегливості. Роман із одруженим чоловіком часто пов’язаний із незручностями і навіть приниженнями: уїк-енд він проводить із сім’єю, телефонувати йому можна тільки на роботу, побачення нечасті й іноді зриваються. Однак наші «мисливиці» терплять усе, навіть «круті розбірки» з дружинами. Зрештою, коханець усвідомлює, що настільки любляча, віддана й темпераментна жінка — єдина у світі, і створює з нею сім’ю.

Жінки другої групи заміж зовсім не прагнуть, як правило, з однієї із двох причин. Перша — інтимофобія, підсвідомий страх тісного емоційного контакту. Цей комплекс завжди формується в ранньому дитинстві у взаємодії з імпульсивними, часто різкими й грубими батьками протилежної статі. Суб’єктивно він виявляється в напруженості, тривозі й навіть страху під час спільного життя з чоловіком і сильною потребою в припиненні стосунків через рік або два.

Інша причина, яка трапляється набагато частіше, — психастенія, особливий склад характеру, основу якого становить підвищена психічна виснаженість. Представниці прекрасної статі, які страждають на неї, усвідомлюють, що спільне життя з чоловіком, турбота про нього, постійні з ним спілкування і взаємодія, виховання дитини — для них надто велике навантаження, вони цього «не потягнуть». Психастенія часто поєднується з високими розумовими здібностями й тонкою емоційною організацією. Жінки із психастенією мусять пояснювати — самим собі, рідним, близьким, колегам по роботі й просто знайомим, — чому в них не виходить із заміжжям. Природно, неможливо сказати комусь: «Знаєте, у мене психастенія, спільне життя з чоловіком мені не під силу!» — нікому не хочеться визнавати власну неспроможність, тим паче в такій важливій сфері життя.

І ось тут роман із одруженим чоловіком стає паличкою-виручалочкою. «Я дуже хочу заміж, але я покохала одруженого чоловіка й не хочу, не можу руйнувати його сім’ю. Краще залишитися незаміжньою, але бути з коханою людиною. Так, у мене є женихи, але мені ніхто не потрібен». Аргумент «Я люблю Васю й не хочу бути ні з ким іншим, навіть якщо з коханим бути неможливо» у нашій культурі є «священною коровою» і жодній критиці не піддається.

Психастенічка може жити спокійно: всі вважають її нормальною жінкою, якій просто не пощастило — закохалася в одруженого. До речі, психастенія має властивість до 30—33 років минати, й тоді противниці шлюбу стають затятими його прихильницями, але створити сім’ю в такому віці вже важче.

Новий погляд

«Мисливиці на одружених» завжди викликали інтерес психологів і психотерапевтів. Нас приваблювала загадковість цього феномена, походження настільки незвичної особливості жіночої психіки. Пристрасть до сімейних чоловіків породжує безліч образ та психічних травм.

Незаміжні жінки психологічно в цілому вразливіші, ніж заміжні. Річ не лише у відсутності емоційної підтримки чоловіка, а й у тому, що вони позбавлені можливості навчитися в чоловіка його стійкості, його захищеності від цих травм. Запозичити кращі риси одне в одного представники різних статей можуть лише в шлюбі, причому в шлюбі благополучному й тривалому. Жоден роман, навіть найпалкіший, такого істотного взаємного «навчання» не дає.

Звісно, ми можемо допомогти «любителькам одружених» впоратися з психічними травмами, але не можемо позбавити їх основної проблеми, не можемо переключити їхній інтерес на вільних чоловіків.
Однак в останнє десятиліття інтерес до дам, що становлять предмет нашої розмови, значно посилився. Адже однією з найважливіших психологічних проблем у наші дні є проблема розпаду зрілої сім’ї, яка існує понад 15 років. Зайве нагадувати, що для залишених дружин, переважно сорокарічних, розрив шлюбу є трагедією, від якої вони, як правило, вже не можуть оговтатися і довгі роки проводять у тяжкому депресивному стані. Сьогодні розпадається кожна п’ята зріла сім’я, але їх кількість неухильно зростає. І, на думку соціологів, через п’ятдесят років чоловік залишатиме кожну третю сорокарічну жінку.

Ми, психотерапевти, традиційно вбачали корінь цієї проблеми в чоловіках, специфічних особливостях чоловічої психіки. Однак дослідники різних країн стали виявляти цікаве явище: чоловіки ідуть не просто до молодих жінок, а в половині випадків — до молодих жінок, які тільки одруженими й цікавилися.
Психологи стали пильно досліджувати їхню поведінку в цих романах і виявили, що здебільшого вони активно і професійно, але не прямолінійно схиляють чужого чоловіка залишити сім’ю. Володіючи вибірковою пристрастю до одружених, вони з радістю демонструють їм такі чудеса в інтимному житті, які дружинам і не снилися. Заради близькості з «мисливицями» чоловіки залишають дружин-однолітків і поселяються з молодими особами.

І бачимо ми цих молодих осіб тепер не безневинними жертвами, в яких закохалися вже не юні солідні чоловіки, а цілком досвідченими й свідомими «мисливицями на чужих чоловіків», і цей чоловік — найчастіше в їхньому житті не перший, хоча й перший, хто запропонував руку та серце.

Поради психотерапевта

Упродовж трьох десятиліть своєї практики я постійно зіштовхуюся з повним недотриманням «техніки безпеки» з боку дружин, які вважають свій шлюб благополучним, а чоловіка — вірним, відданим і нездатним до роману на стороні. Таким дружинам властива «заколисаність» щасливим шлюбом. Пам’ятайте, що вашим чоловікам, хоч би якими домашніми вони були, властивий інтерес до нових жінок. А серед останніх водяться справжні «акули», націлені на одружених чоловіків. Пам’ятайте, що розпад благополучної сім’ї, яка існує 15, а то й 20 років, — зовсім не рідкість.

Не тримайте чоловіка в стані незадоволеності, навіть якщо ви переконані, що близькість йому майже не потрібна. Якщо самі ви трохи втратили інтерес до інтимного життя — імітуйте його, виявляйте ініціативу.

Не залишайте чоловіка самого надовго, не їдьте у тривалі відрядження і не проводьте відпустку окремо. Коли ж роман із жінкою, молодшою за вас, зав’язався, то поводьтеся розумно. Скандали і сварки лише підштовхнуть чоловіка до розлучення. Ваше завдання — не ображати коханку, а тонко показати, що вона — звичайна жінка й залишати заради неї сім’ю зовсім нерозумно.

Якщо ж ви зможете показати чоловікові, що об’єкт його пристрасті завжди відчувала потяг до сімейних чоловіків, — він розчарується у своїй обраниці. Пам’ятайте, що у вашої суперниці є одне дуже вразливе місце: вона завжди полювала на чужих чоловіків, і в її інтимному житті практично не було перерв. Цей факт цілком може протверезити будь-якого, найзакоханішого чоловіка.