Ті, хто стежить за базаром - Соціум - dt.ua

Ті, хто стежить за базаром

23 грудня, 2011, 13:52 Роздрукувати Випуск №47, 23 грудня-29 грудня

Ми давно і, головне, ганебно програємо інформаційну війну і Сходу, і Заходу.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

Починалося все досить нудно. І, як усе демонстративно нецікаве, передбачало чийсь глибоко прихований інтерес.

23 листопада президент запропонував для розгляду у Верховній Раді законопроект №9494 під мутнуватою назвою «Про внесення змін до деяких законів України щодо структури та порядку обліку кадрів Служби безпеки України», яким пропонувалося створити в СБУ підрозділ контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки. Профільний комітет ВР з питань національної безпеки та оборони «муті» не підтримав і рекомендував відправити на доопрацювання. Рада проігнорувала рекомендацію і 9 грудня злагоджено проголосувала буцім як за інформаційну контррозвідку 263 голосами.

Власне, здавалося б, ось і вся розповідь, уся інтрига. Банальна українська ситуація, в якій політична воля вкотре бере гору над здоровим глуздом. Таке неодноразово відбувалося навколо Міністерства оборони і взагалі в силових структурах, просто ці теми частіше слухаються та обговорюються в закритому режимі. Тут же це стало надбанням громадськості.

Але знання про контррозвідку громадськість черпає в основному з мережевого та кіношного політичного фольклору. І тому всі завжди знають, що відбувається у ЦРУ, а вже в СБУ — і поготів. Так само як комуністи завжди точно знають, що відбувається у «вашингтонському обкомі», а націоналісти в курсі найбільш засекречених планів Кремля.

Будь-яка тема, пов’язана зі спецслужбами, страшно збуджує як просто схильних до манії переслідування (з огляду на їхню підвищену нервозність), так і тих, кому є резон щось приховувати. В Україні чітку межу між цими категоріями громадян провести, у принципі, неможливо. Гіркий життєвий досвід поколінь свідчить, що державі не слід довіряти жодної інформації про себе, включно із самим фактом існування. Сьогодні це законно. А завтра скажуть, що, зловживаючи прорахунками чинного раніше законодавства, ти народився абсолютно нелегально і мусиш сплатити з усіма річними відсотками штраф за надто гучний перший крик. Верховна Рада й не таке підтримувала в першому читанні.

Але що стосується закону 9494 — преса якось дивно сіпнулася й відразу замовкла. Невпевнено похвалили ініціативу проросійські блогери. Звично лайнулися проукраїнські. Але теж неголосно. Одна річ — пліткувати про пересічну «прослушку», яку може організувати будь-який студент, або там про відеокамери в саунах. А слово «контррозвідка» трохи з іншої серії. Наскільки з іншої?

Формальна логіка держави зрозуміла. Сьогодні немає потреби засилати до нас «шпійона» з кабанячими ратицями на руках і ногах через нейтральну смугу, який підкуповуватиме статевозрілих секретарок парфумами «Красный Октябрь», а інженерно-технічних працівників — справжніми американськими джинсами. Чи обіцяти будинок на Рубльовці. Можна правильно зайти на правильний сервер і злити собі за лічені секунди всю корисну інформацію, включно, наприклад, із місцем поховання улюблених домашніх тварин, а також часом відвідин його дітьми, дружинами та секретарками керівників «оборонки».

Формальна логіка депутатів-експертів із комітету теж зрозуміла. Чи ж їм не знати, що добрими намірами у нас тепер вимощують дорогу переважно в Південно-Східний регіон. І що держбюджет найкраще «пиляється» під покровом державної таємниці.

Але будь-які політичні гарантії відстоюються лише тоді, коли народу до них є бодай якесь діло. Наприклад, коли люди зацікавлені в тому, щоб інформацію про них не збирали без їхнього відома. Або, навпаки, зацікавлені в тому, щоб збирали.

Відомо, що чим далі на Захід, тим більше заведено доносити одне на одного, — і фарами вам ніхто не блимне, попереджаючи про засідку відомо кого. Законослухняні громадяни ЄС стурбовані — а що як любимому Союзу бракує на них інформації? До болю знайомі переживання, чи не так?

За Атлантикою — взагалі розмова особлива. У США і до «Патріотичного акта» (федеральний закон, прийнятий у жовтні 2001 року, який дав спецслужбам надзвичайно широкі повноваження з нагляду за громадянами) офіційно збирали та обробляли інформацію 14 «контор»: ЦРУ, розвідуправління Міністерства оборони (РУМО), Агентство національної безпеки (АНБ), космічна розвідка Пентагону, розвідуправління всіх видів збройних сил, бюро розвідки та досліджень Держдепартаменту, підрозділи міністерств юстиції і фінансів, котрі займаються розвідувальною діяльністю. І, зрозуміло, ФБР. А після 9/11 взагалі невідомо, скільки їх є насправді і хто за ким стежить.

І якщо ви, наприклад, наберете в Інтернеті слово criticom, то, швидше за все, знайдете посилання на старовинну комп’ютерну гру для Playstation. Хоча насправді це акронім спецпідрозділу Агентства національної безпеки Critical Intelligence Communications.

Схоже, щось аналогічне намагаються створити і при СБУ, пробивши додатковий бюджет, хоча напевно у вітчизняній «конторі» (не має значення, як змінювалася назва) різні технічні підрозділи існували й існують ще з часу винаходу лампочки.

У мене ось суто обивательське питання. Немає потреби красти таємниці в такої бідної країни, як Україна, у витончений хай-тековський спосіб, коли такі багаті сусіди, як Росія і Євросоюз, їх можуть просто купити. Та не просто купити, а ще й вибрати із запропонованого списку. Купа компетентних товаришів попрацевлаштовувались у спецслужбах сусідів, зберігши і особисті агентурні мережі (без цього вони на фіг кому потрібні), і знання про корупційні механізми. Легальні «шпигуни», вони ж журналісти, політологи та дипломати, й так усі одне одного в обличчя і на ім’я-по батькові знають, на прийоми одне до одного ходять, типу чай пити. А те, що раз на рік демонстративно ловлять і садять якихось роззяв, — то це просто частина ритуалу, дипломатичної гри. Навіщо створювати підрозділ?

Хороший аналітик завжди здобуде майже будь-яку необхідну інформацію з відкритих джерел. Потрібен просто великий масив, правильна методологія, кілька комп’ютерних програм і, власне, голова. Яка визначатиме, наскільки інформація корисна. Нісенітниця теж може бути страшно засекреченою. «Корисність — найважливіший критерій цінності розвідувальної інформації. Призначення інформаційного документа є критерієм для судження про нього. Спеціаліст може багато зробити для того, щоб інформаційний документ заслуговував на увагу, якщо в процесі роботи над ним постійно пам’ятатиме про мету і призначення документа. Одне слово, якщо він писатиме його, думаючи про тих людей, для котрих він призначається». Це ключові цитати із фундаментальної праці бригадного генерала Вашингтона Плетта, спеціаліста в галузі стратегічної розвідки, написаної відразу після Другої світової війни.

Останнє речення дуже точно відбиває сумніви профільного комітету — про поліпшення життя яких людей уже сьогодні, власне, думали автори документа і президент? І проти кого ми дружимо цим документом? «Проти всіх»? Теж позиція, але хоча б натякніть, народ підтримає!

Чи це все ж таки проти народу?

Пропонована — зрозуміло, суто обивательська — відповідь така. Реформування силових структур, як і всього українського суспільства, відбувається в рамках загальної стратегії євроінтеграції, хоч би як гороїжився «русский мир». І не тому, що до влади нарешті прийшли справжні європейці. А тому, що будь-які наступні транші МВФ ітимуть чи не йтимуть залежно від того, наскільки Україна виконує ці умови. Ми вин­ні ЄС грошей, як земля — ??колгоспові: тобто неміряно. Якби не астрономічна сума боргу, який потрібно обслуговувати, може, вони б і махнули на нас рукою давно, обмежившись ліберальною риторикою. Гарантія віддачі грошей — у створенні притомного державного механізму віддачі, до якого силові структури входять за визначенням. Ну хоча б як захисники від форс-мажору. Правда, вони зазвичай ці ж таки «форс-мажори» і створюють.

Формулювання «підрозділ контррозвідувального захисту інтересів держави» містить нібито приховану вказівку на те, що таких підрозділів раніше не існувало, у що віриться не дуже. Можливо, у держави з’явилися нові інтереси, чи нею прийшли керувати люди з якимись новими таємницями?

Такий тип діяльності, незалежно від того, хто його ініціатор, повинен зводити всю добуту інформацію «в один пучок». Бо якщо вона лежатиме в різних відомчих схронах, користі мало. У ЦРУ, скажімо, за таку діяльність відповідає відділ політичної підтримки, створений у 1998 році. За непрямими даними, раніше це був науково-технічний директорат, але він «став жертвою» реорганізації ЦРУ. Тобто євроатлантичний тип модернізації та реорганізації спецслужб передбачає збагачення науково-технічних умільців, котрі були перед тим, більшою кількістю політичних «мізків». І, відповідно, збільшення бюджету.

Коли провести аналогії: головним клієнтом відділу політичної підтримки ЦРУ є президентська адміністрація, точніше — президентський штаб аналітичного забезпечення, який щодня готує три письмових огляди і розвідувальні брифінги для вищих посадових осіб США. Якщо український відділ, створюваний законом 9494, виконуватиме схожі завдання, це означає, що раніше або приносили «не те», або міжвідомчі інтриги взагалі не давали можливості донести адміністрації щось путнє.

За визначенням: контррозвідка повинна працювати «назовні» країни, а не «всередину». Однак хто заборонить запідозрити кожного з нас у пособництві зовнішньому ворогу? І не треба ходити далеко, в доісторичні беріївські часи. Я пам’ятаю, як у 70-х український літературознавець Захар Лібман, що працював в Інституті літератури АН УРСР, одночасно обвинувачувався в сіонізмі та українському буржуазному націоналізмі. Завтра вас можуть звинуватити у злісній пропаганді Голодомору, нав’язуваній з-за кордону. Не публічно, просто інформацію потрібну зберуть. Нісенітниця? Немає відповіді.

Наша держава потребує вже не інформаційного захисту — інформаційного порятунку. Ми давно і, головне, ганебно програємо інформаційну війну і Сходу, і Заходу. Нас напихають більш або менш витонченою брехнею навіть про нас самих. І «піпл» це смачно «хаває». Деякі наші чиновники вже відкрито хваляться зрадою національних інте­ресів України. Бізнес стає вигідніше вести навіть у Росії, не кажучи вже про Захід чи Грузію.

А коли порятунку немає, то наступний етап у стратегії виживання людей — негайна евакуація із зони лиха. Стеження за охочими виїхати? Недавно було — у 80-х роках. Із сумними наслідками: митарства «відмовників», втечі зі складу делегацій, фантастичні долання водних та сухопутних кордонів... страх ще не минув від усього цього.

Але якщо держава занадто зосереджена на собі, щоб пояснювати громадянам, бодай у загальних рисах, свої шпигунські наміри, то люди завжди підозрюватимуть про державу гірше. Така людська природа, нічого особистого. Ах, не подобається? То оголосіть бюджет підрозділу, докладніше про функції, без прізвищ. Люди порівняють із виділеним бюджетом на соціальні потреби, у них виникнуть запитання. Вони ці запитання делегують своїм спеціально навченим представникам, із яких, власне, складається комітет із питань національної безпеки та оборони. Мало? Запровадьте парламентську посаду генерального інспектора СБУ, щоб завжди — від опозиції (у США для контролю за ЦРУ аналогічна посада є з 1989 року).

Інакше, вибираючи між недолугим базаром чи цвинтарним порядком, люди завжди будуть за «базар» — це якось спокійніше. А будь-яка спецслужба ностальгічно позиратиме на цвинтар. Тому тих, хто пильно стежить за чужим базаром (у всіх сенсах слова), мають призначати і контролювати саме люди.

Бо справа знову може закінчитися цвинтарем.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво