Тест на Пітер - Соціум - dt.ua

Тест на Пітер

24 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 24 листопада-1 грудня

Санкт-Петербург — місто-тест. Хоч у кого спитай, кожен cкаже, що поїздка до Пітера — чудова нагода п...

Ісаакіївський собор
Ісаакіївський собор

Санкт-Петербург — місто-тест. Хоч у кого спитай, кожен cкаже, що поїздка до Пітера — чудова нагода перевірити себе: що ти за людина, чи викликало у тебе душевний трепет це місто з величезною кількістю води й сірості, чи сподобався тобі його сонний і неспішний ритм, чи бігли у тебе по спині мурахи від пронизливого північного вітру?.. Якщо все-все було, отже, ти хороша й інтелігентна людина. Ні — ти людина нечутлива, товстошкіра і попсова. Ну, або просто людина, нелояльна до путінського режиму. Тільки в такому разі тобі можна вибачити нелюбов до рідного міста президента Росії.

Певно, це природно — приміряти до себе навколишній світ: міста, чоловіків, одяг, історії... Певно, це по-жіночому, принаймні я роблю це постійно. Чи пасує мені місто, чоловік, сукня, чи могла б я з цим жити... Залежно від відповіді, у свідомості виписується певна класифікація: мої/чужі — міста, чоловіки, светрики ну і так далі. Отож, Петербург — не моє місто. Гарне, просто чудове місто, але не моє. І ось чому.

Санкт-Петербург починається з Ленінградського вокзалу в Москві. Порівняти сам вокзал і пасажирську «публіку», скажімо, з натовпом на Курському вокзалі, звідки їдуть додому нескінченні вервечки наших співвітчизників, включно зі мною, доволі важко. Коли йдеш до вагону потяга десь між «Красною стрілою» і такого ж кольору «Експресом», почуваєшся пасажиром космічного рейсу, адже через якихось шість годин без зупинок доїдеш від однієї столиці до другої через країну, яка до обох столиць має стосунок досить умовний. Грошова маса нашого північного сусіда (принаймні так говорилося мені у вагоні випадковими людьми, але не маю жодної причини їм не вірити) розподіляється приблизно так: 90% припадає на Москву, 8% на Пітер і 2% на країну, разом узяту, включно зі столицями, хоча що там лишилося!..

Напис на вокзалі запросить вас до міста-героя Ленінграда, хоч ми з вами чудово знаємо, що насправді називати Санкт-Петербург містом-героєм нікому не спаде на думку, а міста-героя Ленінграда більше не існує. Це місто загубилося у своїх назвах, тому інколи воно не зовсім відповідає легенді про себе, а часом цю легенду заперечує, як Санкт-Петербург заперечує існування Ленінграда. Ніби все на місці — і крейсер «Аврора», і Смольний там само, і Крести, відома за серіалами в’язниця з церквою у дворі, і Ермітаж стоїть, а самого міста... немає. Таке складається враження. Тобто воно існує, але продовжує жити у своєму минулому. Ніби провінційний Петербург — привид Петербурга столичного.

Якщо вірити в те, що петербуржці мають якийсь особливий «національний характер», то можна сказати хіба ось що. Як і належить будь-якій культурній столиці, у Пітері культивується некомерційність як риса характеру. З наведених вище цифр видно: грошей місту не вистачає, тому його жителі з усіх сил намагаються показати, що не дуже й хотілося, мовляв, не в грошах щастя. Наявність цієї риси місцевого характеру, цієї особливості ментальності населення чудово ілюструють таксисти. Один із них зовсім не взяв із нас грошей за проїзд, бо йому просто було по дорозі. Інший за символічну плату запропонував нам поїздку нічним Петербургом, разом із краєзнавчою екскурсією та цікавими історіями з життя міста. Ми зупинялися біля кожної пам’ятки архітектури, щоб краще їх розгледіти, зупинялися біля кожного магазина, щоб докупити пива, проїхалися по кожному з нескінченних і численних мостів, доки їх ще не розводять. І все це за якихось 200 рублів, за котрі, наприклад, у Москві таксисти не розкажуть вам навіть анекдоту.

Ще одна незаперечна риса жителів Петербурга, — звичайно, аристократичність. Це видно з офіціантів. Наприклад, у готелі «Санкт-Петербург» офіціанти поводилися ледь не зухвало, так, ніби вони актори, що лише грають роль офіціантів. Столи вони витирали віртуозно, а замість кави постійно приносили чай.

А вже про всім відому депресивність сірого й похмурого міста на Неві, багаторазово оспівану і обіграну, ніби й згадувати зайвий раз не варто. Вона є, і підтвердження того — пітерське метро. На деяких станціях воно закрите, тобто не можна бачити руху потяга, а натомість одночасно з дверима вагона відчиняються двері на платформі. Інколи вони не збігаються, і тоді пасажирам доводиться вислизати у маленьку щілинку, як із ліфту, що застряг між поверхами. Як пояснюють гіди, така конструкція метрополітену передбачає захист людей від прояву суїцидальних нахилів. Інша річ, що поширюється цей захист не на всі станції, а лише на центральні. Можливо, саме таке розміщення захисних конструкцій підтверджене якимись психологічно-статистичними дослідженнями, принаймні дуже хотілося б у це вірити.

Вже пізніше, проїздом у Варшаві, слухаючи новини на Другому каналі польського радіо, мала нагоду уявити експортний варіант образу Санкт-Петербурга і... злякатися того міста, яке зовсім недавно відвідала. У новинах повідомлялося про чергове вбивство іноземного студента, скоєне, вірогідно, на ґрунті національної неприязні. По радіо радили не виходити на вулиці вечорами, іноземцям настійливо пропонувалося остерігатися прогулянок Пітером на самоті, бо вони становлять небезпеку для життя. Але, незважаючи на попередження, важко так просто відмовитися від нічних екскурсій цим романтичним містом, значно гарнішим у світлі ліхтарів. Форпостом усіх російських інтелігентів, Північною Пальмірою, де влаштовуються водні екскурсії каналами. Де освідчуються в коханні. Де відпочивають і «прогулюються» маршрутом однойменного фільму Алєксєя Учітєля...

Ніби дотримуючись порад варшавського радіо, переважна більшість пітерців поспішають додому після робочого дня. Усі кафе рано зачиняються, вулиці, крім центральних, западають у морок, бо освітлення на них дуже погане, а ініційована Володимиром Путіним реставрація рідного міста до його трьохсотріччя не поширилася аж так далеко. Нічним Пітером гуляють хіба п’яні чоловіки або жінки з величезними собаками. Складається враження, що у Пітері встановлено комендантську годину. Насправді ж десь так і є, бо Пітер — місто воєнне.

З цього приводу моя подруга-москвичка Віка, яка часто буває в Петербурзі і, зрештою, його полюбила, має концепцію, що мені дуже подобається. Віка вважає Пітер містом чоловіків. Москва ж для неї — місто жіноче, в яке з усієї країни їдуть дівчата у пошуках чоловіків і долі. А Пітер — місто, до якого їдуть хлопці з усієї країни, бо там дуже багато воєнних навчальних закладів, різноманітних полків і, відповідно, багато солдатів. Лікарі (так само, як і юристи) у Петербурзі теж переважно воєнні, одне слово — чоловіче населення міста значно переважає.

Цей факт викликає величезні відмінності як між жінками, так і між чоловіками двох столиць нашого північного сусіда. Чоловіки Пітера — Чоловіки з великої літери! На відміну від московських парубків, наявність у котрих прописки/квартири робить їх цинічними й самовдоволеними, а наявність навколо провінційних дівчат, ім’я яким — легіон, додає перебірливості й зарозумілості, чоловіки Пітера — живе втілення лицарства, з притаманною їм підшкірною повагою до жіноцтва. А тому і жінки Пітера значно відрізняються від московських. Вони фарбуються яскравіше, одягаються екстравагантніше, а кокетство їхнє таке ж природне, як пітерський туман. Тому протистояння Пітер—Москва — такий собі варіант протистояння жіночого і чоловічого начал. Мені дуже подобається ця ідея. Може, вона навіть заслуговує на окреме дослідження.

Але це — тільки одна з можливих причин разючої відмінності між Санкт-Петербургом та Москвою, про яку вам кожен москвич розкаже не менше, ніж петербуржець, навіть якщо ви її неозброєним оком не помітите. Ірина Хакамада у своїй книжці «Sex в большой политике» вказує безпомилковий шлях до серця петербурзьких виборців: назвати хліб «булкою», під’їзд — «парадним» або ще краще — одягти на зустріч із виборцями капелюшка. Зважаючи на все, саме ці кардинальні відмінності пітерської мови та особливості жіночих аксесуарів становлять основу їхньої культурної автономності й самоідентифікації.

Москвичі постійно сперечаються з пітерцями, постійно їх у чомусь підозрюють. Якщо попросите москвича показати вам Пітер, екскурсія приблизно буде такою: «Ось, наприклад, ця вулиця. Вони хотіли побудувати щось на кшталт нашого Арбату, побудували, але все одно ніхто не ходить сюди гуляти…» Сумнівно тільки, чи можна їхати в Пітер не через Москву, у сенсі навіть не географічно-маршрутному, а у світоглядному, якщо дозволите. Чи існує це місто на карті без свого величезного антипода, конкурента, без свого супутника?.. Чи існувало б місто-чоловік без міста-жінки?.. Чи існувало б світло без тіні?..

Якби Пітер постійно не порівнювали з Москвою, це місто було б просто гарним містом. А так можемо, за аналогією до відомої фрази нашого екс-президента, зробити висновок: Петербург — не Москва. І це його найперше і найголовніше означення. Москвичі, які мають великий досвід Пітера (чомусь саме москвичі вважаються фахівцями у «пітерському питанні», так ніби туди ніхто більше не їздить, ніби Пітер — така собі московська міжсезонна «оздоровниця нервів»), кажуть, що це місто затягує, як болото, на якому воно побудоване і яким інколи дуже смердить. Можливо, я не пройшла тесту Пітером саме через цей запах?..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво