Тернопілля: «розцяткований» уїк-енд - Соціум - dt.ua

Тернопілля: «розцяткований» уїк-енд

9 лютого, 2007, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 9 лютого-16 лютого

Вони просто фантастичні... Казкові... Неземні... Аж ніяк не віриться, що такі неймовірні візерунки і квіти — плід кропіткої людської праці, а не чудесний витвір умілих чарівниць.....

Горошовська майстриня та її вишиванки
Горошовська майстриня та її вишиванки

Вони просто фантастичні... Казкові... Неземні... Аж ніяк не віриться, що такі неймовірні візерунки і квіти — плід кропіткої людської праці, а не чудесний витвір умілих чарівниць... Вигадливі, філігранно вигаптувані орнаменти переплітаються, в’ються, відносять кудись далеко-далеко. До невідомих країв, що сховалися за ліловими горами, де в промінні ласкавого сонця переливаються чудесні троянди й на луках розлите райдужне вино щастя...

Стверджувала, стверджую і стверджуватиму: Тернопільщина — воістину унікальна область. Тут стільки цікавого, незвичного й дивовижного, що, їй-богу, різним там туреччинам і єгиптам час від заздрощів лікті пообгризати. Просто їхні родзинки грамотно розпіарені й розкручені з допомогою серйозних, державних передусім, програм. Із нашими ж багатствами, що мають, без перебільшення, величезний туристичний потенціал, самі знаєте що діється і яка до них справа нашим «дорогим» можновладцям. Тому подвійної поваги заслуговують люди, котрі не просто люблять і знають свою малу батьківщину, а роблять усе можливе, щоб про неї дізналися і її полюбили інші.

Цього разу найпотужніший тернопільський туроператор «ОКСАМИТ-КЛ» (до речі, вкотре визнаний вітчизняними журналістами найкращим туроператором внутрішнього туризму за результатами щорічного опитування «Український туризм очима української преси») запросив столичних «акул пера» ближче ознайомитися з Борщівщиною — краєм надзвичайних історико-архітектурних пам’яток, давніх церков, монастирів, старовинних парків і одних із найдовших у світі (!) гіпсових печер. Саме в Борщівському районі розташована і славетна печера Вертеба — пам’ятка археології світового значення, де знайшли останки трипільців і багато предметів їхнього побуту.

Зрозуміло, щоб ознайомитися з усіма визначними пам’ятками хоча б тільки Борщівщини, знадобиться, як мінімум, тиждень. Але навіть якщо у вашому розпорядженні тільки один уїк-енд, тут ви його проведете чудово. Пізнавально, захоплююче і ду-у-уже смачно!

Розпочати знайомство з цим районом Тернопільської області можна, мабуть, із Горошової — вельми незвичного села, котре оселилося на березі Дністра. Попри віддаленість від «цивілізації», живуть місцеві жителі дуже незле. Річ у тім, що Горошову можна сміливо назвати однією з овочевих столиць, як мінімум, Західної України — помідори-огірки (причому у величезних кількостях та гігантських теплицях) тут вирощують, напевно, абсолютно всі. Природно, пристойно на них заробляючи: за сезон дохід одного місцевого «плантатора» становить у середньому 10—15 тис. у.о. Проте не поспішайте заздрити жителям Горошової, адже ці гроші їм дістаються надзвичайно тяжкою працею.

З причини вищезгаданої віддаленості у Горошовій збереглося багато автентичних стародавніх обрядів і звичаїв, давним-давно забутих у більшості наших сіл. Скажімо, в середині травня тут відзначають так зване Моління — день скасування панщини. Спочатку все село збирається на молебень біля хреста, встановленого на ознаменування цієї події. Потім влаштовують імпровізований пікнік, після якого всі йдуть на центральний майдан і танцюють досхочу. Це робили й наші предки: вважалося, так у землю «вбивається» ненависна панщина.

На Великдень у Горошовій досі влаштовують так звані гаївки. Після того як село розговіється, всі збираються біля церкви, де розпочинається народне гуляння з іграми, піснями й танцями, яких ніде більше на Тернопільщині не побачиш і не почуєш. Фактично, у первісному вигляді зберігся в Горошовій і стародавній обряд Маланки, коли з 13 на 14 січня — у ніч на старий Новий рік — перевдягнений у жінку хлопець із дванадцятьма друзями, також вбраними у карнавальні костюми, мають обійти всі хати, в яких є незаміжні дівчата, і перетанцювати з ними. Інакше не бачити панянці гарного нареченого як своїх вух!

Сам процес одягання Маланки схожий на священнодійство. Сьогодні в Горошовій залишилося лише чотири жінки похилого віку, які вміють убрати її за всіма правилами. Головна складність — належним чином замотати (а це, виявляється, дуже непросто!) старовинний головний убір, що називається «пруг»: зшите вдвоє двометрове домоткане полотно. Не менш «соковиті» назви й іншого Маланчиного одягу. Горбаткою називається зшита з грубої тканини верхня спідниця. Її підперізують крайкою — домотканим широким поясом. Зверху на крайку надівають запаску — домотканий фартух. Потім черга лейбика — безрукавки. І різноманітного намиста. Серед нього коралі, гонзур — намисто зі скла і цьомплі — пришиті до вишитої бісером бархатки залізні підвіски.

На голові в Маланки має бути коса а-ля Юлія Тимошенко. Її плетуть із тюлю, ситцю чи марлі. А вже на косу в дуже хитромудрий спосіб кріпиться пруг. На нього пришивають так звані бинди — різнобарвні стрічки, віночок з аспарагуса і велику штучну квітку. Завершує образ яскравий макіяж. Усе, Маланка «до бою» готова!

А ще Горошова славиться своїми майстринями, які вишивають бісером (тут його називають «цятки») дивовижної краси вишиванки. Створюється один такий, без перебільшення, шедевр приблизно за зиму. Вишивати в Горошовій уміють абсолютно всі представниці прекрасної статі, отож похвалитися рукотворними скарбами тут може кожна місцева жителька. На свята в Грошовій ніхто не вдягає просто ошатний одяг: усі неодмінно приходять у вишиванках. А кожна тамтешня наречена перед весіллям зобов’язана вишити своєму нареченому сорочку. Туристи ж можуть не тільки помилуватися плодами роботи горошовських майстринь, а й, коли захочуть, купити уподобаний екземпляр. Правда, коштують такі сувеніри недешево — від 300 у.о., але, повірте, вони того варті.

Десь за годину їзди від Горошової і сам райцентр — Борщів. Настійно раджу зазирнути до місцевого обласного краєзнавчого музею. Там можна побачити, наприклад, знайдену у Вертебі в чудовому стані велику посудину, схожу на макітру, вік якої — п’ять із половиною тисяч років. Дуже вражають і випадково виявлені в підвалі місцевого магазину лати середньовічного лицаря. Цікавий і одяг жителів Борщівщини, що зберігається в музеї: його тут носили наприкінці позаминулого століття. Характерні риси цього одягу — домоткані тканини з конопель і особливий спосіб вишивки — «колодки» — вовняною ниткою, переважно чорного кольору.

Цілком імовірно, що хтось, як і автор цих рядків, зробить у Борщівському краєзнавчому музеї справжнє відкриття. Наприклад, я, на свій сором, донедавна й гадки не мала, хто такий Яків Гніздовський. Виявляється, цей всесвітньо відомий художник із драматичною долею — уродженець Борщівщини, і в місцевому музеї навіть зберігаються кілька оригіналів його чудових, неймовірно живих і емоційних графічних робіт. Але найбільше вражає те, що, крім приголомшливої графіки, він є автором не просто талановитих і концептуальних картин. Кілька років тому фотографії, схожі на його живописні твори, вважалися справжнім писком моди і ледь не проривом. А виявляється, Гніздовський «пройшов» усе це майже півстоліття тому. Причому, за всіма параметрами, на незрівнянно вищому художньому й інтелектуальному рівні... Ось вам і провінція. Ось вам і провінційний музей...

Півгодини їзди від Борщіва — і ви вже в селі Кривче, де розташована геологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення — печера «Кришталева». Довжина всієї печери — 23 км, екскурсійного маршруту — трохи менш трьох кілометрів. Трохи менше трьох кілометрів дивовижної підземної казки... Яких тільки дивовиж тут немає!.. Скільки всього можна побачити!.. Наприклад, «живе» у «Кришталевій» жар-птиця, яка розпустила свій чудовий хвіст. І буйвіл, що недовірливо косує оком на прибульців. В одному з тутешніх залів бачимо руку господаря печери і голову ящірки. В іншому — сову, орла, кобру, черевичок Попелюшки та язик тещі. Є тут навіть камінь-анальгін: притуливши чоло до його виїмки, людина позбувається головного болю. Є й печерна кам’яна троянда, що випромінює таємниче світло, коли до неї піднести ввімкнений ліхтарик. Є й камінь, який, кажуть, може впасти на голову зрадливому чоловікові. Отож, чоловіки, мандруючи «Кришталевою», будьте пильні. Ну, про всяк випадок...

А якою смакотою пригощають на Тернопільщині гостей — це окрема «пісня». Точніше, ода стовідсотково натуральній, екологічно чистій дуже смачній їжі. Так, можливо, повернувшись додому, вам доведеться позбутися кількох зайвих сантиметрів на талії. Зате вам ніколи й нізащо не захочеться позбутися спогадів. Про казкову печеру та її «мешканців». Про роботи великого майстра, що тихо живуть у скромному місцевому музеї. І фантастичні вишиванки. Вигадливі, філігранно вигаптувані орнаменти яких переплітаються, в’ються, відносять кудись далеко-далеко...

За організацію прес-туру автор дякує туроператору «ОКСАМИТ-КЛ» (м. Тернопіль) і Національній туристичній організації України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво