Територія дитинства

Усі батьки мріють, щоб у їхньої дитини змалечку був власний куточок у квартирі. А ще краще — кімната. На щастя, окрема дитяча в наш час не рідкість. Дбайливі тато і мама старанно продумують дизайн цієї кімнати, довго і з любов’ю підбирають кожен предмет обстановки. А про іграшки годі й казати: чомусь чимало батьків вважають, що у дитячій їх має бути не просто багато, а дуже багато. Найрізноманітніших, великих і яскравих. Справді, іграшки дитині потрібні, тільки не забувайте: коли їх забагато, вони перестають виконувати свою функцію. І ще одне спостереження: грати з іграшками дітей привчають... самі батьки! Не вірите? Згадайте, коли ваша дитина була зовсім малесенькою, її цікавили будь-які предмети — іноді кришечка від маминого дезодоранту, годинник чи шкатулка викликали у неї значно більший інтерес, аніж найдорожче брязкальце, найяскравіший м’ячик...

І це не дивно: коли дитина ще тільки починає знайомитися зі світом, у який прийшла, всі предмети для неї однаково незнайомі й цікаві. Але дорослі вперто «підсовують» їй лише речі, спеціально призначені для ігор. Безперечно, грати такими «спеціальними дитячими» предметами краще з погляду гігієни (якщо вони дійсно зроблені з екологічно чистого матеріалу, що й на зуб спробувати можна), і з погляду безпеки. Та якщо малюк уперто тягнеться до маминого намиста чи кришки від каструлі, дозвольте йому з ними «познайомитися»: йому в цей момент необхідно помацати і «зрозуміти» саме ці предмети.

Однак повернімося до того часу, коли для підростаючого члена сім’ї вже готують його власні «апартаменти». Особливо просунуті батьки прагнуть до того, щоб у дитячій були й інші корисні для розвитку дитини речі: спортивна стінка, дошка, іноді навіть разом із партою тощо. У зв’язку з цим хочу запропонувати вашій увазі ще кілька цікавих ідей, котрі забезпечують предметне розвиваюче середовище, дозволяють дитині активніше пізнавати навколишній світ.

Хто сказав, що дзеркало в дитячій — річ непотрібна? Упевнена, що, проходячи повз дзеркальні поверхні в квартирі, ви обов’язково кидаєте погляд на своє відображення. Будь-якій людині це важливо, а дітям, особливо дошкільного віку, — удвічі. Тож надайте своїй дитині таку можливість. Байдуже, хто у вас — дівчинка чи хлопчик, нехай у дитячій кімнаті буде дзеркало, а ще краще — трюмо, щоб дитина могла бачити себе у різних ракурсах. Це своєрідна адаптація зовнішнього вигляду до самого себе, що надзвичайно важливо для формування правильного уявлення про себе, для самооцінки дитини. Я не кажу вже про такі очевидні речі, як, наприклад, прищеплення навичок охайності. Не лайте малюка, якщо він довго крутиться перед дзеркалом — він пізнає себе збоку. А на поличку біля дзеркала не буде зайвим покласти, як мінімум, гребінець, а ще краще — набір дитячої косметики. І знову байдуже, хто у вас — хлопчик чи дівчинка, для хлопчиків такі набори теж існують, адже будь-який справжній чоловік повинен уміти доглядати за собою.

А ще в дитячій кімнаті варто виділити місце для... лабораторії. Так, так, це — серйозно! Будь-яка дитина — дослідник. А тепер згадайте свою реакцію, коли син із гордістю приносить показати вам розібрану до останнього колеса суперкруту машину, котру лише вчора, не жаліючи грошей, купили йому. Чи донька із захопленням робить стрижку йоржиком своїй красуні-ляльці Барбі. Дорогих іграшок, звісно, шкода. Але це, як то кажуть, наші проблеми, а от юного дослідника сварити не варто. Адже для нього всі предмети (а іграшки — тим більше) не лише персонажі ігор. Це ще й багатющий матеріал для дослідження, пізнавання життя, якщо хочете.

Як і з чого зроблена машинка, чому годинник увесь час цокає, а навіщо ось цей гвинтик і чому він назад на місце не стає? Радійте, якщо дитина ставить вам ці запитання, отже, вона нормально розвивається. Спробуйте спрямувати пізнавальну активність малюка в конструктивне русло: не шкодуйте місця для елементарної дитячої лабораторії. Тим більше, що для цього й потрібно всього лише кілька ящиків чи поличок. Нехай там лежать усілякі необхідні для задоволення дитячої допитливості предмети: магніти, уже непрацюючі телефони, збільшувальні стекла, біноклі, калькулятор — та хіба мало чого ще, чого татові чи мамі не шкода. І обов’язково приблизно раз на два тижні поповнюйте лабораторію новими предметами (не забуваючи прибирати вже відслужилі, до яких дитина втратила інтерес), пояснюючи, як їх використовують, для чого можуть знадобитися.

Ще одна корисна й цікава річ — «мішечок добрих справ». Ідея належить одному чудовому педагогу-психологу. Це, дійсно, має бути справжній мішечок (ви можете зшити його разом із дитиною і прикрасити вишивкою чи аплікацією) або яскрава, знову ж, зроблена власними руками коробочка. Вже 2—3-річне маля цілком здатне зрозуміти, що є добре і що є погано. Напевно, ви не раз казали про це. Але самих слів буває недостатньо. «Мішечок добрих справ» допоможе вам провести незабутній наочний урок. Покладіть поруч із ним кольорові камінці, великі гудзики, кубики чи намистини. Помив малюк свою чашку (нехай навіть і розбив, але ж помив!) — покладіть разом із ним у мішечок світлий гудзик; пожалів на вулиці собачку — ще одну. А якщо, наприклад, ударив хлопчика у дворі чи не прибрав за собою іграшки — у мішечок опускається темний гудзик. І обов’язково пояснюйте дитині, який учинок вважається добрим, а який — ні. Якщо вона сперечається з вами, не погоджується — вислухайте її думку, висловіть свою, адже в цей момент украй важливо не диктувати, а дійти згоди, щоб дитина вас справді зрозуміла. Підсумки добре підбивати наприкінці тижня всією сім’єю. Висипані на загальний огляд кольорові гудзики матимуть дуже красномовний вигляд і без тривалих педагогічних розбірок, варто лише підрахувати кількість темних і світлих гудзиків, камінчиків чи кубиків.

У повсякденному вихованні, як ви вже здогадалися, не буває дрібниць. Видатний польський лікар і педагог Януш Корчак, який усе своє життя присвятив дітям, запропонував мати в дитячому куточку «шафу знахідок». Що ж це таке? Нехай навіть не шафа, нехай це буде спеціально відведена поличка, на яку дитина (а ще краще — всі члени сім’ї) приноситимуть і складатимуть усе незвичне, що вони знайшли в навколишньому світі, на природі (камінець, корінь дерева, гарний листочок, фантик тощо). Це необхідно для розвитку спостережливості, фантазії, почуття прекрасного і мови дітей. Обговорити знахідки можна того ж дня, а можна й у вихідні дні, коли вся сім’я в гурті. Поставте дитині запитання: що тобі подобається в цьому камінці, на що (чи кого) він схожий? Придумайте разом чарівну історію камінця і назвіть його якось. А за найцікавішу назву чи історію можна присудити приз.

Вас непокоїть, що дитина розкидає свої речі, а потім не може їх знайти? І ви зрозуміли, що нотації на неї не впливають? Тоді заведіть у квартирі «куточок загублених речей», він надасть вам неоціненну допомогу у вихованні зібраності (до речі, не тільки дитини, а й вашої власної!). У цей куточок усі члени сім’ї відносять усе, що лежало не на своєму місці. Не дивуйтеся, якщо там виявляться не тільки дитячі речі, а й, наприклад, татова ручка, дідусеві окуляри чи мамині капці. Чим не взаємоконтроль у дії? Така наочність дасть сто очок уперед будь-яким педагогічним наставлянням.

І це далеко не все, що може знаходитися в дитячій. Як бачите, простору для вашої педагогічної фантазії багато. Не бійтеся, що її обмежить розмір помешкання. Адже майже все з переліченого багато місця не займе. У крайньому разі можна потіснити ємності, вщерть наповнені іграшками, котрі далеко не завжди здатні принести таку ж користь.