Татусі й мамусі в пошуках Хогвартса: вініл, зелене сукно, підземні річки, грим чи родове дерево?

Рано чи пізно всім батькам доводиться вирушати на пошуки чарівного Хогвартса, в якому їхня дитина змогла б знайти хобі й розкритися в тому чи іншому виді творчості-праці. Одні відразу знаходять це місце, інші — тільки ретельно приглянувшись до того, чим захоплені їхні діти, тоді як треті, приймаючи мерехтіння власної нереалізованої мрії за «смолоскип горіння» дитини, часто самі перетворюються на камінь спотикання. Але сьогодні ми не будемо порпатися в опалому листі устремлінь і надій. Сьогодні ми спробуємо позначити лише найколоритніші напрями самовираження київської молоді, підґрунтям яких завжди є не лише творчість і майстерність, а й певний стиль, філософія життя.

У Києві неймовірно багато всіляких центрів дитячої та юнацької творчості, клубів за інтересами, секцій, курсів, шкіл і різних гуртків. Причому безликих «хогвардсів» немає — на шпилях і знаменах кожного сяє його прикметна риса.

Ключові слова: музика, вініл, треки, «золотий перетин», мікс

Якщо вашій дитині 15 чи близько того і вона вже давно палає бажанням спробувати себе в діджеїнгу та клубній культурі — не слід вважати, що це чергова примха і марна трата грошей. Щоб стати справжнім діджеєм, потрібні не лише талант, цілеспрямованість, щира любов до різної музики, а й... інтелект! У серйозних школах, наприклад, є окремі курси з теорії музики, психології, всесвітньої історії танцювальної музики, реклами та піару, максимально адаптовані до професії діджея. Кажуть, що людина, котра прагне зростати в цьому напрямі, повинна не лише володіти серйозними теоретичними та практичними знаннями, мати професійні навички роботи з апаратурою, вміти писати й просувати власні треки, а й бути тонким психологом, здатним вловлювати відтінки настрою, «запалювати» або, навпаки, «садити» зал, одне слово — бути цілком відданою клубному мистецтву. Сьогодні в Києві є вдосталь курсів та шкіл, які пропонують розкрити таємниці діджейської майстерності, але зорієнтуватися в них аж ніяк не просто. Найчастіше некомпетентні в цих питаннях батьки відштовхуються від плати за навчання та місця дислокації школи. А треба б акцентувати увагу на її віці й поцікавитися, з якими клубами вона співпрацює. Середня ціна курсу для чайників коливається в межах 1000—1500 гривень на місяць — це два-три заняття на тиждень по півтори-дві години. Зазвичай усі теоретичні заняття проводяться в групі, тоді як практичні побудовані на індивідуальній роботі. Аби не переливати з пустого в порожнє, скажемо, що на сайті DJ-школи Flymusic (www.clubberhome.com/djschool ), можна отримати вичерпну інформацію про те, в які форми вбрана сучасна вінілова творчість і крила якої філософії вона в собі несе.

Ключові слова: танець, рух, гармонія

Унікальний одяг сучасної хореографії не потребує представлення. Break dance, hip-hop, contemporary, new style, R’n’BB, funky — сьогодні це строкаті плоди асоціативних провокацій, експеримент руху через які породжує довіру до себе. Щоб позбутися емоційної нестабільності, недовіри до власного тіла і сумнівів у собі, — майстерність як така, у принципі, не потрібна. На сайті танцювальної студії сучасної хореографії My Way можна прочитати: «...Наша основна мета — це гармонійне духовне і фізичне виховання людини, тому що, на наш погляд, танець — один із небагатьох видів захоплень, який дає такий розвиток людям будь-якого віку. Ми не обіцяємо всім нашим вихованцям безхмарного майбутнього на небосхилі танцювальних вершин, але гарантуємо індивідуальний підхід, систематичне зростання, позитивну атмосферу й максимальну підтримку в процесі навчання». Просто, чесно і дуже «тепло». Оплата? Сьогодні в Києві місячний абонемент за півтора- або двогодинні заняття двічі на тиждень у хорошій школі сучасних танців коштує від 400 гривень — чесно кажучи, це більш ніж скромна ціна за можливість ввести свій силует у мистецтво танцювальних па.

Ключові слова: зелене сукно, луза, геометрія

Кажуть, що за одну партію в цій грі учасник проходить два-три кілометри, хоча траєкторія його ходьби обмежена ударом кия. Кажуть, що найбільш ревні гравці називають його окремим видом спорту і стверджують, що він здатен не лише мобілізувати фізичні сили, а й розвинути інтелект. Одні вважають більярд безневинною розвагою, інші підходять до зеленого сукна як до полотна з геометричною задачею. У принципі, всі київські курси та школи більярду, що працюють із «юніорами», пропонують навчити правильної техніки гри, дати основи теоретичних і практичних навичок, прищепити поняття стилю і, звісно ж, підготувати психологічно, щоб у майбутньому вихованець міг почуватися комфортно з будь-якими гравцями і за будь-яким столом. Курс початкової підготовки, як правило, складається з 10—12 індивідуальних занять, тривалість яких не перевищує дві години, а щомісячна оплата по Києву (два-три заняття на тиждень) становить 400—500 гривень. Якщо ви бачите, що для вашої дитини кий — не просто довга паличка, і вона знає, що для виготовлення його рукава, чашки, вставок та інкрустацій використовувалася деревина кокоболо, а обмотка робилася з ірландського льону, пофарбованого в чорний колір, із дрібними цятками кольору волоського горіха, — дуже може бути, що її шлях до відкриття якоїсь теорії динамічних систем у майбутньому лежить саме через зелене сукно та лузу.

Ключові слова: трансфер, підземні ріки, сталактити, кристалічні породи, інструктаж

Як правило, у цей сповнений малахітових чарів вид занять приводять своїх дітей або схвалюють їхній вибір лише такі батьки, котрі самі не з чуток знають, скільки зачарування таїть у собі подорож до підземних склепінь. Якщо сам собою спелеотуризм — явище унікальне, то дитяча спелеологія унікальна подвійно, оскільки належить до тих рідкісних сьогодні захоплень, які розвивають усебічно. Юнак або дівчина починають глибше розуміти цінність самодисципліни й постійної праці над собою, навча­ються бачити красу, в них виникає прагнення до гармонійного співіснування з природою. Щоб дізнатися, як побудований курс дитячого спелеотуризму і хто його відвідує, ми звернулися до Ірини Овчар — керівника дитячої спелеологічної секції Київсь­кого палацу дітей і юнацтва:

— Курс занять зі спелеології для школярів розрахований на кілька років. Основи — базова туристична підготовка: скелелазіння, орієнтування в лісі, мотузкові техніки долання перешкод, змагання тощо. Далі йдуть підготовка до горизонтальних печер, експедиції в печери Західної України. Для старших дітей — підготовка до вертикальних печер, експедиції в печери Криму. Кількість людей у групі — від п’ятнадцяти. Протягом року склад групи періодично змінюється, але «кістяк» є завжди. Теоретичні заняття відбуваються в нас вечорами. У теплу пору року вони можуть доповнюватися практичними. Практичні заняття — це робота в печерах Київської області і ДОТах, скелелазіння на київських скеле­дромах, орієнтування в лісі, всілякі змагання на виживання, тренування зі спелеотехніки, спуск зі скель на мотузці, виїзди в походи на вихідні. Зазвичай відвідувати секцію діти починають із 12 років і ходять до нас аж до закінчення школи. Для багатьох із них спелеологія стає способом життя. Адже спелеотуризм вимагає самостійності, дисциплінованості, вміння працювати в команді. Він дає нові знання про природу, навчає спілкування в живому колективі, де завжди повинна панувати готовність прийти на допомогу товаришам. Взагалі, до нас приходять романтики. Звісно, в нас більше хлопчиків, але, хоч як дивно, активніші у процесі тренувань і в експедиціях — дівчата. Заняття в нашій секції безплатні. Батьки оплачують лише далекі поїздки. Але виходить, у принципі, недорого, бо живемо в наметах, а готуємо самі. Спорядження видається.

Ключові слова: музи, грим, феєрія, пластика і жест

З допомогою цього мистецт­ва можна сказати те, що складно висловити словами. Як з’ясувалося, в нашій столиці не так уже й мало студій пантоміми та різних шкіл, які відчинили свої две­рі перед підлітками, котрим пластика і краса мімічних півтонів не менш близькі, ніж велоспорт, мік­си та мереження бісером. «Пантоміма — мис­тецтво старовинне, — розповідає режисер-постановник, художній керівник студії пантоміми «Фрістайл» Лариса Крюкова. — Це гра, спілкування, але насамперед — самовираження, якого так часто бракує дітям. Зазвичай пантоміма вабить дітей скутих, фізично слабких, нерішучих або невпевнених у собі. У студії вони отримують можливість розвиватися, підвищувати свою самооцінку, долати комплекси. Як правило, всі бажаючі потрапляють до нас або через друзів, або через батьків. Мета роботи в гуртках полягає не в тому, щоб підготувати професіоналів, а в тому, щоб розвинути в дитині риси, які допоможуть їй знайти себе в цьо­му житті.

Програма навчання в нас різноманітна. Насамперед ми приділяємо увагу відповідній фізичній підготовці: це елементи акробатики та гімнастики, розтяжка, координація рухів, рівновага тощо. Паралельно працюємо над пластичною виразністю, акторською майстерністю, проводимо уроки імпровізації і, що головне, вивчаємо історію розвитку мистецтва пантоміми. У процесі навчання ми вводимо нові й нові елементи, результатом чого стають невеличкі пластичні і пантомімічні замальовки. Як правило, свої роботи показуємо на звітних концертах, святкових заходах і, звісно ж, батьківських зустрічах. Навчання у нас безплатне, але необхідний реквізит, костюми, музичне оформлення, оренду залів забезпечують батьки».

Ключові слова: солоне тісто, татусі й мамусі, родове дерево, поклик серця

Цей «народний» напрям, звісно, з труднощами можна зарахувати до найпоширенішої сьогодні форми творчої самоідентифікації дитини, але його з упевненістю можна назвати найбільш упізнаваним. Чому? Все, що пов’язане з українською декоративною творчістю, народними ремеслами, природними матеріалами та ручною працею, стає дедалі популярнішим. Якщо раніше простого українського «баранця» чи «котика» купували з десятої спроби, то сьогодні і той, і той, приправлені українськими орнаментами, розходяться «на ура». Останніми роками особливої популярності набуло ліплення з... солоного тіста! Тістопластика — дуже стародавня традиція, пов’язана з родом і сім’єю, родючістю та оберегами. За словами Шафаренко Оксани, заступника директора Центру дитячої та юнацької творчості (ЦДЮТ) Деснянського району, яка організовує дозвілля близько 3000 юних деснянців, дітям дуже цікавий процес виготовлення та декорування виробу. Саме собою тісто — дуже «теплий» матеріал і допомагає не лише розвинути художній смак, а й передати «багатовікові уявлення про гармонію та красу». Відвідують гурток малята й підлітки від 4,5 до 15 років, причому заняття в ньому будуються відповідно до вікових особливостей. Навчання, як і в усіх гуртках ЦДЮТ, безплатне. Єдине, чим забезпечують батьки, — борошном, сіллю та фарбами, завдяки яким інтер’єр домашньої кухні уже невдовзі наповнюється цілими галявинами зайчат, білченят і ведмежат!

Столичні малюки із задоволенням відвідують різні школи та гуртки, пов’язані з вишивкою, рукоділлям і народними промислами. Дивну затребуваність цих напрямів і їхній вплив на становлення малюка ми попросили прокоментувати директора дитячого оздоровчо-екологічного центру Оболонського району, Альбіну Герасимову:

— У кожному маленькому українцеві живе його національна культура, просто слід дати їй мож­ливість розкритися, навчити пишатися нею. Але самими словами цього не розбудиш. Для дитини багато важить самомотивація. Їй потрібно прищепити розуміння того, що все навколо живе. Наші малюки чотирьох-п’яти років уже самостійно висаджують крокуси, щоб на 8 березня подарувати їх своїм мамам. Але без допомоги батьків тут не обійтися. Вони обов’язково повинні працювати разом із нами. Дуже важливо створити навколо дітей гармонійний простір, навчити їх відповідальності і перед собою, і перед навколишнім світом. У вихідні в нас усе гуде. В студії кераміки, наприклад, ви побачите, наскільки точно маленькі діти відтворюють портрети своїх батьків. Дитина як бачить своїх татків і матусь, так їх і ліпить! Роботи виходять неймовірно теплими й «живими». Ми даємо можливість дитині будь-якого віку живитися інформацією, милуватися красою, привчаємо виробляти власну думку.

Є в нас і клуб «Родовід», у якому діти малюють родове дерево. Я вже тисячу разів бачила, як вони це роблять, але щоразу буваю вражена. Унікальні роботи! Чому? Тому що дитина малює своє дерево залежно від психосоматики, внутрішньосімейних відносин і місця, яке вона посідає в сім’ї. З робіт одразу видно, якщо дитині некомфортно. Кожну дитину треба наповнювати красою. Дуже добре, коли діти об’єднуються не лише за інтересами, а й за внутрішнім потягом, покликом серця.

…Можна ще довго розповідати про те, які школи, курси, центри і гуртки є в Києві. Можна скласти перелік усіх місць, із яких, як із казкового глечика, б’є джерело творчості, мистецтв і майстерності. Але вибір здатен зробити лише сам підліток або ж малюк.