ТАТО ДЛЯ ДОШКІЛЬНИКА - Соціум - dt.ua

ТАТО ДЛЯ ДОШКІЛЬНИКА

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

Багато татусів думають, що їхній дитині-дошкільнику, особливо дівчинці, більше потрібна мамина ув...

Багато татусів думають, що їхній дитині-дошкільнику, особливо дівчинці, більше потрібна мамина увага, а вже пізніше, у шкільні роки, підключиться він, суворий тато, перевірятиме уроки, ходитиме на батьківські збори, допомагатиме школі…

Насправді дошкільня відводить татові половину свого світу, і якщо мама спілкується з дитиною більше, то татова половинка залишається завантаженою «не на повну потужність». Звідси — різні майбутні психологічні проблеми дитини — від труднощів у спілкуванні до стресів через… нерозв’язані задачки з математики.

Замальовки з натури

Настя сяяла від щастя, вона купалася в ньому, захлиналася і впивалася ним. Хворе горло і хлюпання носика, звісно, — проблеми, але хіба можуть вони зашкодити такій радості?

За всі свої п’ять із половиною років Настя не згадає такої перемоги над ненависною суперницею, котра забирає її улюбленого тата навіть у вихідні, — над цією татовою роботою, на яку він ходить щодня та ще й удома вечорами читає якісь товсті книжки без малюнків і засиджується допізна за комп’ютером. А Настусі так хочеться, щоб удома тато займався лише нею, Настею, ну і мамою, звісно, бо маму вона теж дуже любить.

І ось він, день перемоги! Настя трошки занедужала, у дитсадок вести її не можна, мамі терміново потрібно на службу, і татові довелося взяти дочку із собою.

Настя — на татовій роботі. Виявляється, у кабінеті в нього теж є комп’ютер, багато товстих книжок і різних папок. Ще є дяді і тьоті, у них теж кабінети. Так, що ще? Освоюючи нову територію, енергійна, товариська Настуся зазирає в усі куточки, знайомиться зі співробітниками, гостює потроху в кабінетах, куди її запрошують, але кожні п’ять хвилин біжить до тата з якимось явно дріб’язковим запитанням чи проханням.

До тата не можна заходити, коли в нього в кабінеті чужі люди? Гаразд, вона потерпить, помалює в сусідній кімнаті. Ага, ці пішли, прийшла інша тьотя. «Знаєте, що я тут роблю? — випалює Настя з порога. — Я хворію! А це я намалювала».

Раптом: «Тату! Я хочу...» — і починає гарячково розмірковувати, чого такого захотіти, щоб тато для неї зробив. Ага, на підвіконні електрочайник, — …чаю! Тату, я хочу чаю!» Тато відривається від роботи, бере чайник, виходить набрати води, повертається, вмикає чайник, садить Настю за стіл: «Помалюй, поки закипить».

Настя мовчки радіє. Гм, тато знову розмовляє з тьотею про роботу? «Тату, я вже не хочу чаю!», — заявляє Настя. Тато сідає за комп’ютер. «Я буду пити чай!». Тато встає з-за столу і бере чашку. «Ні, я вже не хочу чаю!» Тато супиться, суворим голосом робить дочці зауваження. Дівчинка реагує блискавично: «Тату, я знову хочу чаю! Я буду пити чай!». . .

Думаєте, Настя — вередлива, розпещена дівчинка? Не слід поспішати з висновками. Поговоримо поки що про іншого малюка.

На неї неможливо було не звернути увагу. Спочатку з дверей книгарні з’явилася яскрава книжка, потім рукав синьої курточки, потім сяючі неміряним щастям блакитні очі... Личко видалося мені дуже знайомим... Переводжу погляд — а, ось у чому річ! Дівчинка — зменшена копія тата, якого вона гордо веде за собою.

Вітаємося. «Соня», — статечно відрекомендовується майже п’ятирічна панянка. Поки нам по дорозі, ведемо світську розмову. Сповнена власної гідності Соня царствено крокує, в одній руці тримаючи перед собою книжку, а другою ледве дотягуючись до татової руки, але здається, що не він, а вона його веде, гордо демонструючи всьому світові своє щастя — відвойованого на годинку тата.

Виявляється, Соня вже ходить у студію живопису. «І знаєте, — каже вона, явно копіюючи когось із дорослих, — я малюю досить-таки непогані картини».

Соня — дівчинка не за літами серйозна й розважлива. З особливостей мови і манер досвідчений педагог відразу зрозуміє, що маленька спілкується в основному з мамою.

Це не дивно, Сонин тато, як і Настин, поглинутий роботою і навіть працює в тій самій організації. Дочки у цих батьків за характерами різні, а ось причину своєї біди Настя і Соня вбачають в одному — у татковій роботі.

«Розбір польотів»

Як же дівчатка дають раду цій своїй біді?

Настя — дівчинка екстравертивна, її маленька душа розкрита. Дівча легко спілкується з дітьми і з дорослими, але тато для неї — найбажаніший співрозмовник. Їй дуже бракує спілкування саме з ним. У тому, що тато її любить, Настя не сумнівається, але він увесь час працює. Отже, тата забирає у неї робота, і тому саме з роботою потрібно боротися за татову увагу, розмірковує маленька.

Доки ця робота була чимось мало відомим і погано зрозумілим, Настя не дуже уявляла, як можна відвоювати для себе тата. Потрапивши в татів заклад і хутенько «освоївши територію», кмітливе дівчатко починає доводити оточуючим, що тато належить їй, а не роботі.

Звідси — багаторазові спроби переключити татову увагу на себе: зазирання в кабінет, надумані запитання. Настя — у постійному пошуку: що ще таке придумати, щоб тато не здогадався про її план і постійно займався лише нею? Дівчинка винаходить усе нові приводи й відразу ж реалізовує свої тактичні задуми, але при цьому чуйно реагує на ознаки татового невдоволення — їй не хочеться його сердити, просто дочка мусить довести цій татковій роботі, що вона, Настя, йому дорожча, що це тато її, Настин, а не «роботин». І їй важливо, щоб це побачили усі на татовій роботі.

Настя не вередує, вона просто бореться за тата.

Соня теж бореться за свого тата, але трішки інакше.

Соня інтровертивна, вона не поспішає розкривати свій внутрішній світ іншим, коло її спілкування не дуже широке, а ось конкретно-образне мислення розвинене добре. Звідси — успіхи в малюванні.

У малої чудова як на її вік зорова пам’ять, тому дівчинка любить розглядати малюнки. Де малюнків найбільше? Звісно, у книгарні. Людей там вона сприймає як своїх однодумців, а саме місце — як соціально значиме. Ось Соня і тягне тата в книгарню, довго вибирає там собі книжку, внутрішньо тріумфуючи, що тато поруч із нею і, як їй здається, займається разом із нею улюбленою справою — розгляданням малюнків.

Довго вибираючи книжку, Соня показує оточуючим, що тато зайнятий однією з нею справою, що вона перемогла суперницю-роботу в боротьбі за татову увагу.

У дошкільнят ведучим є конкретно-образне мислення, а абстрактно-логічне лише формується, тому дитині цього віку важливо мати якесь предметне підтвердження свого успіху.

У Насті такими предметами стали чайник, чашка, чай, фломастер і папір, оскільки в кабінеті не було інших речей, якими вона сама вміє користуватися.

У Соні предметним підтвердженням перемоги в боротьбі за татову увагу стала книжка.

Обидві дівчинки відвоювали на певний час увагу своїх тат ціною великих емоційних затрат. Кожна така «битва» наближає дитину до стресу, а перемоги сприймаються як тимчасові перепочинки між боями «за тата».

Подивимося, що може зробити тато, аби захистити своє дошкільня від стресів.

Тато може все що завгодно

Природа розпорядилася так, що значну частину інформації ми отримуємо через емоційні та візуальні контакти. Особливо важливі вони в перші роки життя, коли закладається уявлення дитини про світ, потім індивідуальна картина світу лише деталізується.

Тримаючи за руку, обіймаючи, щось розповідаючи, тато для дошкільняти на підсвідомому рівні — гарантія безпеки. Відчуття захищеності створює стан психологічного комфорту, сприяє формуванню стійкої психіки маляти. Для досягнення внутрішньої рівноваги дошкільняті потрібно приблизно однаковий час спілкуватися з обома батьками, ось дитина підсвідомо і прагне збалансувати надходження візуальних образів мами і тата.

У перші роки життя малюк пізнає світ насамперед через батьків. Емоційна інформація приходить до нього переважно через маму, логічно орієнтована — через тата. У віці «чомучок» діти особливо цінують інформаційно насичене спілкування, тому пізнавальні розмови-екскурсії — важливий засіб інтелектуального розвитку дитини.

У світі є багато речей, розповісти про які краще за тата ніхто не може. Пізнавальна прогулянка з дитиною багато часу не забирає, а значення для її розвитку має величезне.

Можна, гуляючи, разом поспостерігати, як ремонтують дорогу, як працює магазин, як ходять поїзди, як дзеленькає трамвай, як живуть птахи в місті (де сплять, що їдять, як рятуються від кішок) і хто живе в парку. Можна поговорити про те, як виготовляють найповсякденніші речі — печуть хліб, роблять цукор, папір, ремонтують взуття, шиють одяг.

Усе навколо — це наочне приладдя для таткових бесід.

Важливо, щоб це був діалог, непомітно скеровуваний татом у потрібне тематичне русло. Саме татам із їхньою стриманістю й логічним мисленням такі розмови вдаються особливо добре.

Після повернення додому потрібно, щоб дитина в татковій присутності розповіла мамі і всім домашнім, що нового дізналася вона на прогулянці, що вони з татом бачили, що обговорювали.

Бесіда-екскурсія може бути нетривалою — півгодини-година, але її інформативна насиченість дасть дитині можливість продовжити уявний діалог із татом і пізніше, коли той буде на роботі, а дошкільня, згадуючи спільну прогулянку, і далі осмислюватиме отриману інформацію. Одночасно відбиті в пам’яті візуальні образи врівноважують співвідношення часток спілкування з обома батьками.

Добре, якщо кожна така бесіда-екскурсія отримає і предметне продовження (згадаймо: для дошкільняти важливо мати відчутне, речове нагадування про подію — таку собі Сонину книжку). Наприклад, можна вдома намалювати, виліпити з пластиліну чи солоного тіста (беруть однакову кількість борошна і солі) те, що бачили на прогулянці, можна принести додому жолудь, шишку, каштан, паличку, якийсь інший предмет, із яким дитина пов’язує тему розмови і який служитиме маляті нагадуванням про подію, стимулюючи самостійне осмислення інформації, отриманої з татковою допомогою.

Прогулянки-бесіди з татом навчають дошкільнят логічно-зв’язаного мислення, розвивають уміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, виробляють емоційну стійкість, уміння вести бесіду і тим самим знижують ризик виникнення майбутніх труднощів у спілкуванні.

Ймовірність появи майбутніх проблем із нерозв’язаними задачками з математики теж знижується, адже математика — «гімнастика розуму» — вимагає доброго абстрактно-логічного мислення, яке й починає розвивати у малюка тато своїми бесідами-екскурсіями.

Тож тато справді може все що завгодно, особливо коли не забуває, що він для своєї дитини-дошкільняти — це півсвіту.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво