ТАЄМНИЙ ПРИТУЛОК ДЛЯ ТИХ, ХТО ВТІК З РАБСТВА

Цей заклад старанно ховають від очей не тільки всюдисущих журналістів, але й «професійно незацікавлених» допитливих. У суворій таємниці його співробітники тримають як імена і прізвища своїх клієнток, так, про всяк випадок, і свої власні. Це — перший в Україні реабілітаційний центр для жінок, що стали жертвами торгівлі людьми за кордоном. Він відкрився в Києві всього кілька місяців тому. За цей короткий термін його послугами скористалися понад сорок українок.

Співробітники Міжнародної організації з міграції й раніше допомагали дівчатам, що стали за кордоном товаром, — зустрічали в Києві, надавали житло на одну ніч і допомагали дістатися додому. Подальша турбота про колишніх рабинь (якщо, звісно, вони цього бажають) покладалася на місцеві громадські організації. Але з появою центру дівчата можуть не лише зупинитися в Києві на триваліший термін, але й отримати медичну, психологічну, а спочатку навіть і матеріальну підтримку.

У цьому притулку, розрахованому на 14 осіб, ніщо не нагадує його мешканкам про страшне минуле. В усіх затишних кімнатах є телевізори і предмети першої необхідності. Є й невеличка бібліотека. По приїзді кожна з дівчат підписує контракт, один з пунктів якого — найсуворіша заборона на вживання алкоголю. На це є вагома причина. У закордонному рабстві, крім надання інтимних послуг, більшість з них змушені були споювати клієнтів. З ними дівчата вживають спиртне охоче — у п’яному чаду легше переносити наругу. Через рік-півтора такого життя вони вже не можуть уявити собі й дня без пляшки...

У центрі кожну з них обов’язково обстежать гінеколог і терапевт. У особливо важких випадках запрошують й інших фахівців. Жахливі цифри: у 90% дівчат виявляють захворювання, що передаються статевим шляхом, у 8% — СНІД. За словами психолога центру, заражених цією хворобою приїздить у нашу країну набагато більше — ВІЛ-інфекція може «ховатися» у людському організмі до півроку. Тому незалежно від результатів аналізів, усіх колишніх невільниць морально готують до того, що вони не застраховані від страшної хвороби.

Але яким би гарним не було лікування, найбільша проблема тих, що повернулися із секс-рабства, — моральна спустошеність. Щоб допомогти їм хоч трохи подолати душевний біль, у центрі працює психолог. Завдяки йому дівчата визначаються і з планами на майбутнє. Можуть вибрати собі курси (іноземних мов, медсестер, офіс-менеджерів), а після повернення в рідне місто безкоштовно їх відвідувати. Допомагають їм і працевлаштуватися.

Сьогодні в борделях світу найбільше спостерігається молдаванок, на другому місці — румунки, «почесне» третє посідають наші співвітчизниці. І все ж, на думку співробітників Міжнародної організації з міграції, ситуацію в Україні ще можна взяти під контроль. У нашій країні живе 48 мільйонів громадян, а в лідируючій Молдові — усього чотири з половиною...

За прибутком торгівля живим товаром може конкурувати хіба що з продажем зброї і наркотиків. За словами Сергія Нетецького, який чотири роки пропрацював у Національному центральному бюро Інтерполу в Україні, секс-бізнес приносить работоргівцям від 7 до 12 мільярдів доларів на рік.

Найжахливішого насильства зазнають дівчата, що повернулися з країн колишньої Югославії. Причому, чим ближче до албанського кордону, тим жорстокішими виявляються їхні мучителі. У багатьох солдатів, що бачили на війні не одну криваву бойню, — надламана психіка. Мабуть, тому засоби задоволення їхніх пристрастей уражають садизмом. Їхні жертви повертаються додому моральними і фізичними каліками — з ножовими ранами, відбитими внутрішніми органами, без зубів.

У колишню Югославію вербувальники заманюють дівчат під знадливим приводом — оскільки там велика кількість миротворців, з’явилося багато ресторанів і барів, для яких потрібні офіціантки. Але мало хто знає, що саме в цих країнах найбільша у світі кількість борделів, що теж постійно мають потребу в «свіжому товарі». Багато їхніх власників сплачують місцевій поліції за те, що вона не буде «турбувати» їх рейдами, а в разі втечі рабині поверне її назад власнику.

По всій Україні працюють організації, що борються з тим, щоб наші дівчата більше не поповнювали кубла світу. Було знято кілька фільмів: «Жертви мовчання», «Куплені і продані», «Якщо я не повернуся», «Замки на піску». Всі вони пройшли українськими телеканалами. Два роки тому при МВС України було організовано відділ з боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Поки що в ньому налічується приблизно 170 офіцерів міліції. Ці бійці мали можливість запозичити досвід роботи в агентів ФБР, інспектора Скотленд-Ярда Пола Голмса (Англія), начальника карної поліції Болоньї Сільвіо Торі (Італія). А нещодавно Кабмін України затвердив програму з протидії торгівлі людьми на найближчі три роки. Її координатором призначений Держкомітет зі справ сім’ї та молоді.

Чи стануть до 2005 року наші дівчата мудріші, покаже час. А поки частина з тих, кого виходили в Київському реабілітаційному центрі, пакують валізи знову за кордон. «У моєму селищі був один завод, та й той занепав, — розповідає дівчина, якій чудом удалося втекти з італійського борделю. — Роботи і вдень зі свічкою не знайдеш. Кусня хліба немає за що купити. Нещодавно колишня односельчанка зателефонувала з Греції. Сказала, що непогано там улаштувалася продавцем на лотку. Може, і мені поталанить?»