ТАЄМНИЦЯ «ЧОРНОГО ПРИНЦА» - Соціум - dt.ua

ТАЄМНИЦЯ «ЧОРНОГО ПРИНЦА»

14 вересня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 14 вересня-21 вересня

Майже півтора століття тому, 14 листопада 1854 р., у Балаклавській бухті флот країн — учасниць антиросійської коаліції зазнав найбільших втрат за всі роки Кримської війни...

Майже півтора століття тому, 14 листопада 1854 р., у Балаклавській бухті флот країн — учасниць антиросійської коаліції зазнав найбільших втрат за всі роки Кримської війни. Страшної сили ураган обрушився на групу англійських транспортів, що доставили до берегів Криму боєприпаси, продовольство, теплий одяг і взуття, призначені для солдатів королеви Вікторії. Загинуло 34 судна. У їх числі виявився фрегат «Принц» — великий сучасний корабель із паровим двигуном, металевим корпусом, місткими трюмами. Разом із «Принцом» під воду пішла таємниця найбільш знаменитого і загадкового скарбу, пошуки якого будь-коли велися на території нашої країни.

Втім, 1854 р. про затонулі скарби ніхто навіть і не заїкався. Англійські газети того часу писали, що вантаж «Принца» в основному складався з одягу — сорочок, кожухів, шапок, спідньої білизни, а також із простирадл, ковдр, спальних мішків та інших речей. Та ось закінчилася Кримська війна, і в європейській пресі почали з’являтися сенсаційні повідомлення. Виявляється, поряд із прозаїчними солдатськими кальсонами і шкарпетками на борту корабля були гроші — платня британським військовим у Криму, — десятки діжок, вщерть наповнених золотими монетами! Втім, щодо вартості дорогоцінного вантажу відомості розходилися: 200 тисяч фунтів, мільйон фунтів, 500 тисяч франків, 5—6 мільйонів рублів... До кінця ХIХ століття в журнальних і газетних публікаціях найчастіше стала зустрічатися цифра в 60 мільйонів франків.

До речі, тоді же цікава метаморфоза відбулася з назвою затонулого судна. Всюдисущі журналісти із власної ініціативи додали до слова «принц» інтригуючий епітет «чорний». Тож тепер у численній науково-популярній літературі знаменитий корабель фігурує під ім’ям, яке він ніколи не носив.

 

Чутки про незліченні скарби, що лежать на дні Чорного моря, дуже швидко привели в Балаклаву заповзятливих шукачів скарбів. Протягом другої половини ХIХ століття тут побували експедиції зі Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Норвегії, інших країн. А у Франції 1875 р. спеціально для пошуків британського золота було створене акціонерне товариство з досить значним основним капіталом. Однак мисливці за підводним скарбом незмінно поверталися на батьківщину спіймавши облизня. Нікому не вдавалося не лише відшукати золото «Чорного принца», а й навіть виявити сам затонулий корабель. І не дивно: адже 60-метрові глибини Балаклавськой бухти були практично недосяжні для дуже недосконалої водолазної техніки того часу.

Найбільшої популярності набула експедиція італійського інженера Джузеппе Рестуччі. Італійці прибули до Балаклави восени 1901-го. Рестуччі привіз із собою спеціальний глибоководний скафандр власної конструкції — товстостінну мідну скриню із трьома ілюмінаторами й отворами для рук, що опускалася вниз на міцному сталевому тросі. З її допомогою італійські водолази незабаром виявили розбитий корпус залізного корабля. Затонуле судно старанно дослідили. Серед трофеїв синьйора Рестуччі та його людей були підзорна труба, гвинтівка, ящик із кулями і безліч проіржавілих до невпізнанності металевих деталей, однак ані найменших слідів золота знайти не вдалося. Наполегливі італійці ще кілька разів приїжджали до Балаклави, загалом витративши на пошуки скарбів майже 200 тисяч карбованців, але успіху так і не домоглися.

1914 р. полювання на англійське золото припинили — почалася Перша світова. Ну а потім, у бурхливих перипетіях двох революцій і Громадянської війни стало вже й зовсім не до затонулих скарбів.

Знову про «Чорного принца» згадали 1922-го, коли на дні біля входу в Балаклавську бухту один із місцевих пірнальників знайшов декілька золотих монет.

А на початку 1923 року в Москві в Об’єднаному головному політичному управлінні (ОГПУ) з’явився незвичний відвідувач — інженер В.Язиков. Справа, із якою він завітав до чекістів, не мала жодного стосунку до боротьби із зовнішньою і внутрішньою контрреволюцією. Язиков, який протягом 15 років збирав матеріали про «Чорного принца» і його дорогоцінний вантаж, прийшов із цікавою пропозицією — організувати експедицію за скарбами легендарного корабля.

До речі, звернутися зі своїм проектом в органи держбезпеки інженер наважився не одразу. Спочатку він побував у заступника голови РВР Е.Склянського і комісара при головнокомандувачі Військово-морськими силами В.Зофа. Обидва чемно вказали ентузіасту-скарбошукачу на двері. А ось люди з «холодною головою, гарячим серцем і чистими руками» зустріли Язикова привітно. Інженера прийняло вище чекістське начальство (за одними даними, сам голова ОГПУ Ф.Дзержинський, за іншими — начальник Особливого відділу Г.Ягода). Перспектива дістати з дна моря англійські мільйони зацікавила чекістів — в умовах відмови від політики «військового комунізму» зайва золота валюта була б дуже доречною.

13 березня 1923 року на світ з’явився наказ про створення Експедиції підводних робіт спеціального призначення (ЕПРОН) при Особливому відділі ОГПУ СРСР. Керівником ЕПРОНу (який став згодом усесвітньо відомою організацією з підйому затонулих суден) призначили досвідченого чекіста Л.Захарова-Меєра.

З квітня підготовка до експедиції за британським золотом розгорнулася на всю потужність.

Будівництво глибоководного апарата, за допомогою якого передбачалося вести пошук «Чорного принца», контролював особисто
Г.Ягода. Апарат конструкції інженера Є.Даниленка був розрахований на трьох чоловік, мав телефон, прожектор і механічний маніпулятор для захоплення різноманітних вантажів. 10-тонний сталевий корпус апарата виготовили на одному із московських заводів у стислі строки — за три місяці.

Одночасно починалися кроки зі збору якнайточнішої інформації про місце загибелі «Принца». З гідролітака зробили аерофотозйомки Балаклавської бухти, опитали місцевих жителів — очевидців дореволюційних пошуків затонулого корабля, надіслали запит у Рим на ім’я інженера Рестуччі. Однак усі ці зусилля виявилися марними — щось конкретне ЕПРОНу з’ясувати не вдалося.

На прохання чекістів радянський повпред у Лондоні Л.Красін спробував отримати дані про золотий вантаж «Чорного принца» у Британському адміралтействі. Його також спіткала невдача — англійці затято відмовчувалися.

Восени 1923 р. ЕПРОН розпочав роботи в Балаклавській бухті. 2 і 9 вересня були зроблені два успішні пробні спуски глибоководного апарата конструкції Даниленка, а з 11 вересня огляд морського дна став систематичним. Під водою виявили чималу кількість усіляких корабельних уламків, але відшукати серед цього різнокаліберного мотлоху що-небудь хоч трохи схоже на залишки «Принца» не вдавалося. Безуспішні пошуки британського фрегата тривали більше року.

Мисливцям за скарбами допоміг випадок. У жовтні 1924-го під час тренування молодих епронівців біля руїн генуезької вежі на схід від входу в бухту один із водолазів знайшов на дні іржавий предмет значних розмірів, у якому керівники експедиції впізнали корабельний паровий казан. Район знахідки старанно обстежили, й ЕПРОНу нарешті посміхнулась удача. Водолази виявили розбитий корпус великого залізного корабля, майже повністю похований під піщаними заметами й уламками повалених скель. Учасники експедиції були впевнені, що перед ними жаданий «Чорний принц». Й одразу ж розпочали пошук легендарних цінностей.

За два місяці робіт на загиблому судні епронівці стали щасливими власниками колекції цікавих предметів — стародавня ручна граната, рукомийник, лікарняні туфлі, порцелянова ступка, кілька снарядів, підошви від чобіт, свинцеві кулі... А ось із золотом пощастило куди менше: не було знайдено жодної монети. До того ж радянські водолази зіткнулися зі значними труднощами, розчищаючи корабельний корпус від піску та багатотонних кам’яних брил.

Поступово ентузіазм шукачів скарбів вичерпався, і в грудні 1924 року всі роботи на «Принці» було вирішено припинити. Пошуки гіпотетичного золота коштували
ЕПРОНу 100 тисяч цілком реальних карбованців.

Втім, незабаром з’явилася можливість із лихвою відшкодувати збитки. Скарбами «Чорного принца» зацікавилася японська водолазна фірма «Сінкай когіоссіо лімітед». Представники фірми пообіцяли ЕПРОНу 110 тисяч карбованців за попередні пошуки на затонулому кораблі і 60% золота, яке передбачалося підняти з «Принца», а крім того, погодилися навчити радянських водолазів премудростям свого ремесла й передати епронівцям зразки японського водолазного спорядження. Радянську сторону подібні умови цілком задовольнили, і контракт із японцями було підписано.

Влітку 1927 р. шукачі скарбів
з-за кордону прибули до Балаклави. Роботи з розчистки корпуса судна від скельних уламків вели з воістину японською працьовитістю. Щодня, змінюючи один одного, до «Принца» спускалися 12 водолазів і пірнальників. Величезні кам’яні брили підривали просто під водою, відтягуючи вбік встановленими на баржах паровими лебідками. Щоправда, звільнивши корабель від завалів, японці були трохи здивовані: якщо залишки носової та кормової частин корпуса судна вимальовувалися досить чітко, то середня частина (де, найімовірніше, й міг знаходитися дорогоцінний вантаж) наче крізь землю провалилася.

За допомогою спеціального землесоса робітники «Сінкай когіоссіо лімітед» почали піднімати з дна пісок і просівати його через сито. Одночасно водолази вели пошук золота під водою. Японцям удалося виявити іржавий замок, калошу, дві вилки й ложку, втулку від колеса, декілька підків та інший дріб’язок.

Та ось на початку вересня один із водолазів нарешті знайшов першу золоту монету — англійський соверен карбування 1821 р. Дорогоцінна знахідка здалася щасливим провісником, й окрилені японці продовжили пошуки удвічі енергійніше. На жаль, протягом двох місяців виснажливих робіт колекція золотих монет поповнилася ще лише чотирма екземплярами — кількість, безперечно, недостатня, щоб окупити хоча б соту частину витрат на експедицію. Однак за цей час старанні японські водолази переглянули буквально кожний уламок злощасного судна. Стало цілком очевидно, що більше жодних цінностей на виявленому кораблі немає. У листопаді того ж 1927 року засмучені мисливці за скарбами покинули Балаклаву...

То куди все ж таки поділося золото «Чорного принца»?

З цього приводу існує кілька версій. Одну з них висунули 1927 р. учасники японської експедиції. Спеціалісти «Сінкай когіоссіо лімітед» були здивовані такими обставинами, як відсутність середньої частини судна і сліди штучних ушкоджень на вцілілих частинах корпуса. У японських водолазів склалося враження, що на «Принці» хтось успішно попрацював до них. Мабуть, припустили японці, дорогоцінний вантаж було піднято із дна моря англійцями ще наприкінці Кримської війни.

Йшов час. Вчені, письменники, журналісти і просто аматори пригод висловлювали різноманітні здогадки щодо таємничого зникнення англійського золота.

Оптимісти не засмучувалися й висловлювали надію, що судно, обстежене епронівцями та японцями, можливо, і не було «Чорним принцом», а справжній корабель із вантажем скарбів буде знайдено в майбутньому.

Затяті скептики, навпаки, заявляли, що жодних цінностей на «Принці» виявити не вдалося, бо їх там просто не було, а «золоту лихоманку» навколо затонулого корабля спровокували вигадані репортерами «факти».

Нарешті, порівняно недавно епоха гласності й ліквідації «білих плям» радянської історії подарувала ще одну гіпотезу загадкового зникнення скарбів: 1924 р. доблесні співробітники товаришів Дзержинського і Ягоди все ж підняли з «Принца» золото. Однак, дотримуючись традицій свого відомства, інформацію про успішне завершення епопеї пошуку скарбів чекісти засекретили. Добуті цінності витратили на відновлення народного господарства країни. А довірливих японців радянський уряд просто водив за ніс.

Важко сказати, яка з перелічених вище версій правдоподібніша. Вочевидь, ще протягом багатьох десятиліть таємниця «Чорного принца» залишиться нерозгаданою і породжуватиме все нові й нові припущення...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №6, 16 лютого-22 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво