Суверенітет: залежність від себе - Соціум - dt.ua

Суверенітет: залежність від себе

15 липня, 2011, 13:04 Роздрукувати Випуск №26, 15 липня-22 липня

Державний суверенітет України є незаперечною цінністю для наших співгромадян — хоча ставлення до цілковитої самостійності країни і залежить у багатьох від рівня власної задоволеності станом справ у ній.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

Державний суверенітет України є незаперечною цінністю для наших співгромадян — хоча ставлення до цілковитої самостійності країни і залежить у багатьох від рівня власної задоволеності станом справ у ній, а також від рівня власних доходів і від задоволеності тим, як загалом складається життя… Наші люди, особливо малозабезпечені, переймаються проблемами виживання, і пориви громадянськості осяюють їхнє життя, коли, на їхню думку, незалежність країни може реально похитнутися, про що свідчать події біля її кордонів. У цьому разі бажання відстояти країну не виникає додаванням устремлінь окремих громадян, а множиться єдиною народною волею…

Результати двадцятирічного моніторингу поширеності серед дорослого населення нашої країни орієнтації на підтримку її незалежності, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, свідчать, що цього року, як і двад­цять років тому, для переважної більшості (76,4% опитаних) суверенітет України є беззастережною цінністю. Са­ме шляхом референдуму в грудні 1991 року було затверд­жено рішення Верховної Ради про проголошення державної незалежності нашої країни. Тоді 76,03% усього доросло­го населення України висловилося на підтримку суверенітету (90,3% від 84,2% тих, хто взяв участь у голосуванні).

Чи є це «чуття єдиної родини» стабільним для українських громадян, чи ставлення до незалежності змінюється? На наші запитання відповідає автор дослідження — президент Київського міжнародного інституту соціології доктор філософських наук, професор кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянсь­ка академія» Валерій Хмелько.

За суверенітет — однозначно, але не стовідсотково

— Чи означають результати референдуму, що державна незалежність уже 1991 року була для наших громадян незаперечною загальнонаціональною цінністю?

— Підсумок аналізу неоднозначний. З одного боку, кількість громадян, які підтримали державну незалежність, становила значно більше половини всього дорослого населення України і майже в 12 разів перевищувала кількість тих, хто висловився проти. Однак у структурному відношенні виявилося, що не у всіх адміністративних регіонах кількість прихильників незалежності становила більше половини їх дорослого населення: так, в Автономній Республіці Крим підтримали державну незалежність більше третини дорослого населення (36,6%), а понад чверть населення (28,5%) проголосували проти.

— Цікаво, як зараз ставиться до суверенітету України населення Криму?

— Протягом двадцяти років ми запитуємо про бажані взаємовідносини України з Росією. Вибір пропонуємо з такої альтернативи: відносини мають бути такими, як і з іншими державами — із закритими кордонами, візами й митницями; Україна і Росія мають бути незалежними, але дружніми державами — з відкритими кордонами без віз і митниць. За попередні дванадцять місяців ми провели п’ять таких опитувань, дізнавшись думку понад десяти тисяч респондентів. Це дало можливість отримати досить надійні дані у великих областях, місті Києві та АР Крим.

Так, у Криму прагнуть відгородитися від Росії візами й митницями всього 5%, а бажають жити в незалежній, але дружній Росії державі 66%, — разом виходить, що незалежність України підтримують 71% кримчан. А за те, щоб об’єднатися з Росією в єдину державу (фактично проти державної незалежності України) висловлюються 27%. У 1991 році в Криму за незалежність України проголосувало 36,6% дорослого населення, а проти — 28,5%. Тобто Крим за двадцять років істотно змінився. У Харківській області за те, щоб у нашої країни були з Росією закриті кордони, з візовим і митним контролем, висловлюються лише 1,1% респондентів, у Донецькій — 3,3%, у Луганській — 1,5%. Об’єднатися з Росією в одну державу хотіли б 35,5% опитаних у Харківській області, 40,0% — у Луганській і 34,7% — у Донецькій. Якщо врахувати, що серед кримчан найбільший відсоток етнічних росіян, які мають у Росії родичів, то можна припустити, що вони отримують більше інформації про стан справ там, ніж жителі східних областей, і менш схильні до об’єднання з Росією, не бажаючи, очевидно, встановлення у нас таких самих порядків.

Політика незалежності

— А політичні чинники впливають на бажання українсь­ких громадян зберегти свій суверенітет?

— Так, і дуже помітно. Помітне зростання кількості прибічників незалежності відбувалося в 1994—1996 роках, з розгортанням Росією воєнних дій у Чечні. Багатьом нашим людям тоді ставало зрозуміло: якби ми були однією державою, то й наші діти воювали б і гинули там… За цей період кількість прибічників незалежності зросла з 56 до 71%.

Потім у динаміці кількості прибічників української незалежності був спад до 60%, пов’язаний з кризою 1998—1999 років. Наступний підйом — до 72% — відбувся наприкінці 1999-го — на початку 2000 років з приходом першого уряду Віктора Ющенка з Юлією Тимошенко на посаді віце-прем’єра, яка організувала перекриття тіньових фінансових потоків за рубіж і поновлення виплат пенсій і зарплат у бюджетній сфері. А в листопаді 2002 року в опитуванні, яке відбулося відразу після драматичних терористичних захоплень заручників у концертному залі в Москві, рівень підтримки державної незалежності — 77% дорослого населення — уперше перевищив рівень, засвідчений референдумом 1991 року.

На початку жовтня 2003 року опитування зафіксувало підтримку незалежності на рівні лише 71,5%, але після цього з боку Росії почалися дії в районі острова Коса Тузла, які поставили під загрозу територіальну цілісність України. І тоді протягом тільки одного місяця кількість прибічників незалежності України збільшилася з 71,5 до 77,6%. Результати опитування наприкінці жовтня показали, що наші люди знову відчули підйом національної самосвідомості — і найбільше в Східному та Південному регіонах України. Щоправда, на цьому рівні кількість прихильників незалежності протрималося недовго, і вже за місяць знову становила 72%.

Однак у 2008 році, під час воєнного конфлікту Росії з Грузією, протягом лише серпня було зафіксовано ще більше зростання підтримки державної незалежності України — з 71,5 до 82,8%. Узагалі-то, всі такі сплески на графіках дають зміни в настроях людей, які вагаються і не дуже впевнені в тому, що саме для них і країни краще.

— Проте, ви доходите висновку, що суверенітет — це загальнонаціональна цінність для людей.

— Самі підйоми національної свідомості в ситуаціях загострення відносин з країнами-сусідами якраз і дали змогу зробити такий висновок, адже в цих умовах саме й виявляється, що незалежність своєї держави для частини населення є більшою цінністю, ніж у буденних проблемах повсякдення воно здатне оцінити. Вибір, який роблять деякі люди перед загрозою втратити цілісність своєї країни й зазіхання на її суверенітет, виявляється більш громадянським, ніж вони вважають у дні, обтяжені лише буденними проблемами. Тож у кількісних пропорціях не тільки в Україні загалом, а й в областях і АР Крим є підстави вважати, що державний суверенітет став для громадян України справді загальнонаціональною цінністю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво