Страчений цвіт - Соціум - dt.ua

Страчений цвіт

5 серпня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 5 серпня-12 серпня

Перед останнім арештом у 1937 році до отця Михаїла прийшов нічний гість і попередив: «Батюшка, прийдуть за вами, тікайте…» У відповідь лише слова: «Хіба від хреста тікають?..» Отцеві Михаїлу Єдлінському тоді було 78 років...

Отець Михаїл Єдлінський
Отець Михаїл Єдлінський

Перед останнім арештом у 1937 році до отця Михаїла прийшов нічний гість і попередив: «Батюшка, прийдуть за вами, тікайте…» У відповідь лише слова: «Хіба від хреста тікають?..»

Отцеві Михаїлу Єдлінському тоді було 78 років. Як до духівника київського священства за молитвами до нього приходили жителі всього міста та околиць. У дореволюційні часи св. Іоанн Кронштадтський запитував киян: «Що ж ви звертаєтеся до мене, коли у вас у Києві є великий угодник Божий, мій духівник і друг, отець Михаїл Єдлінський?»

Та ось прийшла осіння ніч, і до учителя забігла злякана добра душа. Можливо, отцеві Михаїлу в ті хвилини згадалося запитання апостола Петра, коли той виходив із Риму: саме почалися гоніння на християн і громада вмовила його рятуватися. Назустріч апостолові до міста йшов закривавлений Христос — «Qvo Vadis, Domine?..»

Можливо, отець Михаїл довго молився тієї ночі — за паству, за священиків-побратимів, що позникали в нічних «воронках», за ченців, за матушку, що сумно зітхала за перегородкою-завісою в цій не своїй кімнатці, за шістьох доньок, що порадували його добрими внуками, за зятів, що теж по в’язницях (інженери, адвокати, диякони), за наймолодшого сина Юрія, що виховувався на зміну і радував успіхами в семінарії, в духовній академії...

Біографія отця Михаїла для тодішніх часів була звичайною. Син псаломщика. Народився 8 січня 1859 року в м. Юшково Оршанського повіту Могильовської губернії; білорус. Учився в духовному училищі, в семінарії, потім казенним коштом у Київській духовній академії. Кандидат богослов’я. Викладав в КДА церковну історію з 1885 по 1906 рік. Після тяжкої хвороби залишив кафедру і викладав Закон Божий у Першому комерційному училищі та в приватній жіночій гімназії. 1893 року рукоположений у сан пресвітера, настоятель Борисоглібської церкви аж до її знищення в 1934 році. Потім служив у церкві Миколи Доброго, служив до самого арешту в церкві Миколи Набережного.

На пастирській ниві отець Михаїл працював натхненно. Щороку з паствою вирушав на прощу Дніпром — уклонитися святителеві Феодосію Чернігівському, часто закінчував вечірні акафісти духовними читаннями, після чого з церковної бібліотеки видавалася парафіянам література. (Тільки за один 1897 р. таких зустрічей-бесід відбулося 59!) Поділ тоді був здебільшого районом бідних трударів, поруч із Борисоглібською церквою — фабрика, електростанція, де працювало багато парафіян. До парафії належав і Труханів острів, на якому були пароплавні майстерні та робітничі хатини. Отець Михаїл, ризикуючи життям, за будь-якої негоди добирався до них човном, доводилося іноді й по тонкій кризі йти, щоб наставити когось в останню путь чи охрестити немовля...

Мешкав отець Михаїл зі своєю сім’єю в будинку біля Борисоглібської церкви. Його доньки вдягалися більш ніж скромно. Та й сам отець ціле літо ходив у капелюсі з діркою завбільшки з п’ять копійок. На сімейні потреби витрачалися лише кошти, які заробляв викладанням в училищах. Церковні доходи йшли на утримання парафіяльних ясел — бідні матері могли спокійно працювати. Після трудової зміни дітей забирали додому. Все це полегшувало нужденне життя. Та траплялося, що деякі матері залишали своїх дітей. Тоді отець Михаїл просив з амвона після літургії: «Потрібні няньки на цілу добу, потрібні додаткові ліжка, ковдри, кошти». Багато сердець відгукувалося на слова улюбленого священика.

Якось матушка Анна Миколаївна пожалілася, що пропав із дому сувій полотна, який вона придбала на сорочки для свого великого сімейства. Знаючи безкорисливий характер отця Михаїла, вона звернулася до нього. Батюшка признався, що забрав сувій, бо «сиротам потрібніше». Отець Михаїл повернув полотно лише після того, як матушка показала чек, виписаний на її ім’я оптовою фірмою Шварцман на Подолі.

З особливою турботою отець Михаїл допомагав сім’ям, де були питущі чоловіки. Тут його матеріальна підтримка тісно поєднувалася з молитвою. Батюшка довго розмовляв із п’яницею в церкві, просив не пити спочатку день, потім — два, три, потім — тиждень, місяць. Упродовж цього часу він молився, і людина поволі звільнялася від хвороби.

Бувши членом Товариства тверезості, батюшка запропонував своїм парафіянам давати жебракам не гроші, а купони. На них можна було пообідати в парафіяльній їдальні. Ще отець Михаїл відшукав і суворо дотримувався призабутого закону про заборону торгувати спиртним біля церкви. З Борисоглібської вулиці перед революцією позникали всі пивнички.

Паства дуже поважала і любила свого настоятеля. Коли отець Михаїл у тяжкому стані їхав на операцію в медичній кареті, всі його слізно проводжали, а він скільки міг благословляв прихожан слабкою рукою, аж поки карета не зникла за рогом.

У листах духовних чад до отця Михаїла часто приходили гроші на молебінь чи акафіст. Прохань було так багато, що на ці кошти згодом змогли побудувати великий чотириповерховий будинок для ясел, які згодом стали притулком зі школою. В будинку розмістилися їдальня та квартири для вчителів, велика зала, там часто проводилися лекції, концерти, влаштовувалися вистави.

Про силу духовної підтримки отця Михаїла згадується багато. Ось один лише випадок, що трапився з Михайлом Дубініним, який жив із батьками біля Борисоглібської церкви у 1899—1918 рр. і прислуговував у вівтарі з восьми років. Якось у підлітковому віці хлопчик захворів: спух і посинів живіт, він непритомнів. За порадою отця Михаїла батьки звернулися до найкращих медиків — професорів Яновського та Образцова, які виявили запалення сліпої кишки й пухлину. Необхідна була операція. Під час операції отець Михаїл у церкві молився, хлопчик ніби пішов на поправку. Та все ж пухлина росла й загрожувала проривом. Знову назрівала операція, але впевненості в поліпшенні не було. Напередодні призначеного дня біля сина сиділа мати (25 травня 1912 р.). Коли вона на хвилину вийшла, до палати ввійшов о.Михаїл. Він сів на ліжко, поклав на живіт руку і промовив: «Мишко, ти операції не бійся. Молися, Бог поможе!». Потім священик вийшов, а мати одразу ввійшла. Син запитав, чи не зустрілася вона з батюшкою, який щойно тут був. Мати стривожилася, що в дитини жар: коридором ніхто не проходив. Покликали професора Образцова, хлопчика оглянули — жару не було. Професор тільки й мовив: «Ми з вами стали свідками великого чуда!». Ввечері мати М.Дубініна пішла до Єдлінських і все розповіла матушці. Вона дуже здивувалася: о. Михаїл того дня нікуди не виходив, а в ті години служив у церкві акафіст за здоров’я отрока Михаїла. Таку допомогу отримували сотні киян. Всі настільки шанобливо ставилися до о. Михаїла, що коли батюшка повертався зі служби додому — вишиковувалася жива вервечка на благословіння. Нова влада боролася з цим по-своєму — заборонила ходити священикові пішки. Тому кілька подільських вулиць до Братської о. Михаїл мав обов’язково їхати конкою. Це вже були часи, коли Борисоглібський храм та оселю священика було зруйновано і о. Михаїл жив із матушкою в помешканні своєї парафіянки.

Добрі справи о. Михаїла дуже дратували радянську владу, невдовзі його засудили за контрреволюційну діяльність і 17 листопада 1937 року розстріляли. Рідним повідомили, що його заслано «без права листуватися». Матушка померла через рік із думкою, що він живий. Діти сподівалися на краще довше... Дивлячись на фото, іноді думаєш: яка людина могла підняти руку на 78-річного праведника?

Нещодавно про життя отця Михаїла Єдлінського вийшла книжка «Любящее Господа сердце» (видавництво «Дух і літера» — рецензію див. «ДТ» №27–28). В ній — духовна спадщина священика, цікаві спогади про його життя, про сина Юрія, який теж став священиком і служив у київській Свято-Макарівській церкві довгі радянські роки...

В 1937 році у Лук’янівській в’язниці замучили й стратили багатьох киян. Серед них були і духовний друг о. Михаїла професор Київської духовної академії, протоєрей Олександр Глаголєв, митрополит Костянтин (Дьяков), десятки священиків та архіреїв. Могила о. Михаїла на Лук’янівці символічна, біля матушки. Тіло лежить десь у братській могилі, можливо, в Биківнянському лісі. Там упокоїлися наші наставники, наші свічки перед очима Господа, наш страчений цвіт духовності.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво