Стежка—лижня—траса... - Соціум - dt.ua

Стежка—лижня—траса...

16 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №49, 16 грудня-23 грудня

23—25 листопада у Пущі-Водиці проходила міжнародна конференція «Реалізація права дитини на сімейн...

23—25 листопада у Пущі-Водиці проходила міжнародна конференція «Реалізація права дитини на сімейне виховання: досвід, проблеми перспективи», присвячена річниці підписання Україною Конвенції ООН про захист прав дитини (1991). З проханням розповісти про те, хто брав участь у цій конференції, які її цілі і результати, «ДТ» звернулося до Галини Лактіонової, директора Християнського дитячого фонду (ХДФ), доктор педагогічних наук.

— Ця конференція мала свої особливості. По-перше, ініціювали її проведення неурядові громадські організації (ХДФ, представництва доброчинних організацій «Кожній дитині», «Надія і житло для дітей» в Україні) і вже потім її підтримали державні структури (Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту, Державна соціальна служба для сім’ї, дітей і молоді). Основне фінансування було надане мережею нідерландських доброчинних фондів для Центральної і Східної Європи.

По-друге, у роботі конференції взяли участь представники державних органів влади, місцевого самоврядування, неурядових організацій, учені, педагоги, батьки-вихователі ДБСТ і прийомні сім’ї із 27 регіонів України. А також понад 20 провідних міжнародних експертів із Великобританії, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Молдови, Угорщини, Чехії, Хорватії, кожен із яких має власний досвід активної участі в реформуванні національних систем опіки над дітьми-сиротами. За кількістю і складом учасників Україна таких конференцій на цю тему ще не знала.

Таке представництво, безумовно, дало учасникам можливість подивитися на проблему сирітства з різних боків і познайомитися як із вітчизняним, так і міжнародним досвідом реформування системи опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківської опіки.

Одна із секцій, наприклад, називалася «Сімейні форми виховання: особистий досвід». Особистим досвідом ділилися батьки-вихователі, котрі створили прийомні сім’ї і ДБСТ.

Деякі з пленарних доповідей були просто унікальні. Виступали провідні експерти, які мають не тільки досвід реформування системи опіки у своїй країні, але й досвід консультування урядів різних країн із цих питань. Наприклад, доктор Кевін Д. Браун, директор центру сімейної психології, професор Бірмінгемського університету (Великобританія), котрий співпрацює сьогодні з міжнародними організаціями охорони здоров’я, ЮНІСЕФ, розповів, що в деяких країнах Європи взагалі немає будинків дитини для малят. Якщо дитина з якоїсь причини, народившись, залишається без батьків, її відразу ж забирає підготовлена прийомна сім’я. Мабуть, не дивно, що в списку таких країн знаходяться Норвегія й Ісландія. Але серед них і Словенія. Є країни другої групи, де дуже мало дітей віком до трьох років утримуються в державних структурах — наприклад, четверо на десять тисяч. Серед таких країн — Греція й Італія. Взагалі розвиток європейського співтовариства рухається у тому напрямі, що коли вже говорити про ліквідацію інституцій, у тому числі і для дітей-інвалідів, то розпочинати це необхідно з профілактики сирітства на ранніх етапах розвитку. Всі міжнародні дослідження показують: якщо дитина на ранньому етапі розвитку, коли закладається фундамент особистості, формується характер, потрапляє в несприятливі обставини, то виправити це потім надзвичайно важко. Тому більшість міжнародних програм спрямовані сьогодні насамперед на дітей цього віку.

Марія Герцог — головний дослідник Національного інституту кримінології, науковий директор Асоціації сім’ї, дітей і молоді (Угорщина), котра була автором програми реформування системи опіки й опікунства над дітьми-сиротами у своїй країні, — вселила надію на те, що для розв’язання проблеми соціального сирітства Україні може знадобитися менше часу, ніж іншим країнам. На її думку, найкращий і найефективніший шлях у подоланні соціального сирітства — це спеціальна служба, яка обходиться державі дорого. Внаслідок історичних і соціальних причин такі служби в Україні у принципі вже є — це насамперед державна служба для сім’ї, дітей і молоді. До того ж у нас є ще й Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту, покликане координувати роботу в цьому напрямі. Такого бачення до виступу Марії Герцог у мене, наприклад, не було.

Багатьох учасників конференції дуже вразив досвід Польщі, яка зовсім недавно почала виправляти спадщину радянської системи, коли за все відповідала держава. Повноваження держави у цьому питанні були делеговані неурядовим організаціям. Сьогодні в країні практично нема шкіл-інтернатів. Існує соціальний гуртожиток, де передбачене проживання навіть не 50 дітей (як планується в Україні), а тільки 30. Для підлітків, у котрих шансів потрапити в сім’ї майже немає, були створені сімейні форми і спеціально побудовані невеликі будинки. Для цього іноді продавалися будівлі шкіл-інтернатів. Томаш Полковськи, який представляв польську організацію «Наш дім», показував учасникам слайди — як було і як стало. Поляки, можна сказати, звели будинок мрії, проект якого був виконаний архітекторами, у тому числі студентами, на добровільних засадах.

Марія Герцог розповіла також про те, що до Другої світової війни 78 відсотків угорських дітей жили в сім’ях. Після війни, коли Угорщина стала частиною соціалістичної системи, там з’явилися школи-інтернати. Нині ж у країні тривають відновні процеси. Якщо пригадати досвід України, то часто в родинах української інтелігенції мешкали далекі родичі або просто прийомні діти. Прийомні діти були й у лідерів радянської держави. Тобто така традиція була. І тому, коли Лілія Григорович із трибуни закликає починати насамперед із себе, у чомусь вона, безумовно, має рацію. Особистий приклад еліти суспільства дуже переконливий. Не тільки гроші повинні розвивати сімейні форми виховання.

Культурна програма конференції теж порадувала новими ідеями. Наприклад, допрем’єрний показ фрагментів балету «Дитя вулиці» у виконанні танцювального ансамблю «Кияночка». Хореограф — заслужена артистка України Алла Рубіна. Фактично — це наповнення новим змістом музики, добре відомої за балетом «Кармен-сюїта» Бізе—Щедріна. 11—13 грудня «Дитя вулиці» представили на суд киян у Національній опері.

Можливо, балет, який є твором мистецтва й водночас творчим осмисленням з боку дитячого колективу проблеми сирітства і безпритульності, стане приводом для роздумів. І було б дуже добре, якби такі заходи проводилися під патронатом, наприклад, Міністерства у справах сім’ї, дітей і молоді України, ЮНІСЕФ.

Були презентовані також документальні стрічки, що розповідають про те, як змінюється дитина, що з нею відбувається і як впливає на її долю перебування в дитбудинку. Наприклад, фільм «Діти без ласки», знятий у Чехії. Такі роботи доповнили зоровими образами розмову, яка відбулася на конференції.

Її учасники висловили побоювання стосовно того, що прискорені темпи розгортання мережі прийомних сімей, ДБСТ за принципом поліпшення статистичних показників, без системного добору і навчання батьків, без налагодження соціального супроводу, підвищення кваліфікації фахівців різного рівня, можуть призвести до дискредитації ідеї і ризику виникнення ситуацій, коли права дітей можуть порушуватися. В основі реформування системи опіки над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківської опіки, має бути не стільки розукрупнення великих установ і створення на кожній території малокомплектних дитячих будинків або дитячих містечок, скільки недопущення потрапляння дітей, насамперед раннього віку, до інтернатів. Це означає, з одного боку, підтримку кризових сімей, а з другого — профілактику їхньої появи, тобто підтримку нормальної сім’ї і сімейних цінностей.

Ми витрачаємо гроші на програми з профілактики насильства, але водночас навіть спортивні програми в Україні виходять за підтримки компаній — виробників алкогольних напоїв. Виходить, ми декларуємо одне, а на практиці сповідуємо зовсім інше.

Україна — одна з небагатьох країн світу, де існує таємниця усиновлення. Отже, часто, коли дитина випадково дізнається про те, що батьки, які її виховали, не рідні, це стає для неї трагедією. Абсолютна більшість фахівців сьогодні твердять: дитина має право знати своїх біологічних батьків.

Звичайно, не можна порівнювати масштаби соціального сирітства в Україні і Польщі. І соціально-економічних проблем у них менше, і традиційно сильна католицька церква. Окрім того, 80 років патронування сиріт державою і 40 — велика різниця. В Угорщині, наприклад, де така система ввійшла у життя тільки після війни, збереглися традиції минулого, тому їм було легше. Нам важче. Традиції забуті, і їх, мабуть, потрібно створювати знову. Потрібні широкомасштабні інформаційні кампанії. Треба пояснювати, що таке інтерна система і як вона впливає на дитину. Важливо підвищувати престиж прийомних сімей, змінювати їхній статус. Тому що сьогодні, наприклад, мама, котра взяла дитину, постфактум дізнається, що не має права на одержання листка непрацездатності, доглядаючи хвору дитину, оскільки вона не є їй рідною. Незрозуміло, наприклад, чому в ДБСТ має бути не менш ніж п’ятеро дітей. Адже погоня за кількістю часто спричиняє «ефект вигоряння», через що розпадаються сім’ї, оскільки хтось із батьків-вихователів не витримує такого ритму життя. Дітей, які знаходяться в прийомній сім’ї, віддають на закордонне усиновлення. Але для батьків це травма. І потім, чи є необхідність віддавати дитину, у котрої вже з’явилася сім’я, іншим батькам?

Роб ван Паже із Голландії розповідав, що коли у них вирішують долю конкретної дитини, то всі родичі, усе найближче оточення, у тому числі й соціальні працівники, збираються на так звану «велику сімейну раду», де висловлюються різні думки і приймається рішення в інтересах дитини. Це не наша опікунська рада, яка зазвичай дитини не знає й особистого стосунку до неї не має. Таким способом формується культура розуміння значення долі дитини для всіх, а не тільки для держави, що якимось незрозумілим чином має її вирішити.

Незабаром розпочнуться численні свята — День святого Миколая, Новий рік, Різдво. І в дитячі будинки «рікою поллються» подарунки, особливо, з огляду на збіг із передвиборною кампанією. Інтернати завалять солодощами й іграшками. Але, на мій погляд, потрібна системна підтримка — підготовка фахівців і опрацювання всієї документації, літератури, методика підготовки тренінгів як прийомних батьків, так і спеціалістів — соціальних працівників, учителів. Самої заяви про те, що ми все змінимо, недостатньо. Ми знаємо, що повинні вийти на сімейні форми, але потрібно дуже точно розрахувати і прокласти маршрут. Аби не вийти до Херсона, якщо ми йдемо до Одеси. Потрібні спільні зусилля. І, можливо, насамперед треба подумати про інвестиції в соціальну сферу.

Сьогодні багато говорять про створення дитячих містечок. Дивно, що в Україні ніхто не цікавиться думкою міжнародних експертів, не вчиться і не намагається акумулювати досвід країн, які вже пройшли цей шлях. Дитяче містечко — хороша форма, але зовсім не єдина і, крім того, дуже недешева. Як свідчать міжнародні дослідження, таке містечко потребує постійного вливання коштів, і від цієї ідеї поступово відмовляються в усьому світі. Вона народилася відразу після війни (до речі, у дитячих містечках живуть переважно жінки з дітьми) і тоді виправдовувала себе. Але життя змінюється. SOSкіндердорф сьогодні створює соціальні гуртожитки, працює з кризовими сім’ями.

Ще одне питання, яке виникло за підсумками конференції. Це роль неурядових організацій. Вони ближчі до міжнародного досвіду й іноді спеціалізуються на якомусь напрямі, тому частіше прокладають нові стежки. А потім ці стежки вже можуть стати лижнею, якою можна буде прокладати трасу. Було б добре, якби в концепції реформування системи опіки в Україні було враховано ще один із європейських стандартів, коли держава працює з неурядовими організаціями за контрактом. І якщо громадська організація працює погано, держава розриває з нею контракт. Потрібно об’єднати уміння і навички всіх, хто до цього має стосунок.

За підсумками конференції учасники підготували резолюцію, де викладені погляди громадських і державних організацій, і передали її в Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту. Дуже хочеться сподіватися, що там захочуть і зуміють скористатися нашим досвідом.

Ну а на завершення вже згадуваний експерт із Великобританії Кевін Браун сказав: якщо українці не хочуть вкладати кошти в дорогі і, як правило, неефективні програми зі збільшення контингенту внутрішніх справ для боротьби зі злочинністю, вони повинні зрозуміти, що потрібно інвестувати в дітей. Це оптимальний, найдешевший і ефективний шлях розвитку суспільства. Вважаю, цей аргумент, який пролунав із вуст міжнародного експерта високого рівня, дуже переконливий.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво