Стежини, що ведуть у рабство - Соціум - dt.ua

Стежини, що ведуть у рабство

15 липня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №27, 15 липня-29 липня

Іноді з’являються книжки, сповнені енергії, спроможної радикально перевернути свідомість суспільства...

Іноді з’являються книжки, сповнені енергії, спроможної радикально перевернути свідомість суспільства. У недавній історії це, безумовно, «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина. «Світовій громадськості», звичайно, і до нього була відома найбільша таємниця радянської історії — тотальний терор і табірне рабство. На Заході були опубліковані десятки свідчень. Та лише «Архіпелагу» вдалося пропалити душу й немов зняти завісу з очей західного читача...

Про розквіт работоргівлі в епоху, що настала слідом за розвалом Радянського Союзу, написано безліч статей, знято фільми. У Держдепі США існує особлива звітність про заходи урядів з протидії работоргівлі. Та цей брудний бізнес, стаючи дедалі вигадливішим, із кожним роком лише нарощує свої оберти. Торгівля «живим товаром» за прибутковістю поставлена експертами на третє місце після контрабанди наркотиків і зброї та оцінюється в 8—12 млрд. дол. на рік. Проте дотепер у громадській свідомості работоргівля, зокрема і секс-рабство, а саме про нього в нас піде далі мова, — це не рабство в повному розумінні слова. На кшталт «сама винна, знала шалава, куди їхала!»

Нова книжка відомого на Заході канадського журналіста Віктора Маларека «Наташі: сучасна світова секс-торгівля» здатна здійснити переворот у суспільному погляді на проблему секс-рабства. Вона вже побачила світ у 12 країнах, зокрема в США, Англії, Новій Зеландії, Туреччині, Іспанії. У червні український переклад «Наташ» був представлений у Києві. На презентації, що пройшла у формі круглого столу, виступили В.Маларек, посол Канади Ендрю Робінсон, співробітники громадських організацій України, США, Великобританії і Канади, які займаються проблемою торгівлі людьми, представники урядових установ України.

Наташа!..

Наталка Полтавка, Наташа Ростова — улюблені героїні слов’янського світу. «Наташами» клієнти борделів називають своїх спокусниць. Ім’я ввійшло у світовий лексикон і стало зрозумілим на Заході так само, як зрозумілі слова «супутник» і «калашников».

Віктор Маларек стверджує: проституція — не найдавніша професія, а найдавніший спосіб поневолення жінки. Це взагалі не професія, не бажаний вибір і не мрія дитинства, а рабство. Автору «Наташ» цілком удалося (суджу по собі) зруйнувати стереотип, який склався, що, мовляв, «сама винна». Маларек показує, що навіть у тому разі, коли жінка, спонукувана потребою чи в пошуках Синього птаха, свідомо їде на Захід, щоб зайнятися проституцією, вона часто не підозрює про ті умови, у яких може опинитися. При укладанні «контракту» її запевняють: буде два вихідних, обслуговувати доведеться не більш як трьох клієнтів на день, мати контакт із чоловіками, які їй не подобаються, ніхто не змусить, вона отримуватиме п’ять тисяч доларів на місяць... Насправді ж їй, цілком можливо, доведеться обслуговувати до тридцяти клієнтів на добу, за непокору її битимуть і гвалтуватимуть, вихідних вона не буде мати навіть у періоди менструацій, грошей їй можуть і зовсім не платити, дохідливо пояснивши, що вона заборгувала своєму хазяїну (за квитки, візу, охорону тощо) дві, сім, а в США і шістдесят тисяч доларів.

Віктор Маларек показує шляхи, дороги і стежини, що ведуть до рабства. Відомі випадки викрадення. Йде дівчина путівцями, повз неї проїжджає машина — і дівчина зникає. Її продають на кордоні. Контрабандисти переправляють її своїми таємними маршрутами до «країни призначення». Трапляється, через гори, буває — через море чи пустелю.

Найпоширеніший шлях у рабство в 1990-ті роки — газетні оголошення. Дівчат та жінок закликали на роботу гувернантками, офіціантками, танцівницями... У деяких оголошеннях було зазначено, що робота узгоджена з урядовими установами країн призначення. А доказом того — логотип з американським, італійським чи будь-яким іншим прапором. Оголошення часом поширювалися від імені фірм, які мають ліцензії на працевлаштування за кордоном. Іноді обіцяли безкоштовне навчання, візу, авіаквитки. Деякі фірми розміщали свої «кар’єрні» стенди в університетах. Та в 95% випадків зазначених вакансій у природі не існувало! «Більшість цих агентств, — пише В.Маларек, — створено для потреб кримінальних угруповань, пов’язаних із секс-індустрією. Щорічно близько 175 тисяч жінок із республік колишнього Радянського Союзу потрапляють у сільця вербувальників, які передають їх, як жертовних ягниць, до рук іноземних ділків, сутенерів і власників борделів».

Трапляється, жінок вербують групами. Вважаючи, що в цьому разі є гарантія безпеки, вони легше йдуть на таке вербування. Так, нібито як хатніх працівниць було завербовано групу у Львові. Щойно дівчата перетнули чеський кордон, їх продали по 500 доларів «за штуку» й примусили працювати на сумновідомій автотрасі Е-55 у районі німецького кордону. Аналогічно набрали за контрактом для гастролей групу українських танцівниць. Істина їм відкрилася лише тоді, коли «імпресаріо» продав їх нелегальним комерсантам.

Інший, дуже поширений спосіб роздобути жінку в рабство, який успішно діє і донині, — «усна агітація». Як правило, першою ланкою рабовласницького ланцюга виступає чийсь родич, знайомий, приятель. Він пропонує дівчині допомогу в набутті солідної роботи за кордоном. Найчастіше таким вербуванням займаються жінки, які вже самі побували в рабстві. Це свого роду «мережевий маркетинг», у систему якого щорічно потрапляє величезна кількість жінок. Маларек наводить типові випадки. У Чернігові двадцятитрирічній Олександрі, випускниці університету, яка після розлучення опинилася у важкому фінансовому становищі з маленькою дитиною на руках, далекий родич запропонував високооплачувану роботу в Німеччині. Він хвастав тим, що його дочка вже працює там і всім задоволена. Влітку 1997-го Олександра та ще одна наша співвітчизниця перетнули польський кордон. У Польщі їх замкнули в якомусь будинку, побили і згвалтували, а через кілька тижнів нелегально переправили в Німеччину, де продали туркам-сутенерам.

При «мережевому маркетингу» у рабство потрапляють також і групами. Для роботи офіціантками в Чорногорії було набрано вісім киянок. Набором заправляла українка (своя!) — дружина власника ресторану. Всіх змусили займатися проституцією.

Ще одна пастка — так звані служби знайомств, які діють під виглядом міжнародних шлюбних агентств і спеціалізуються на послузі «наречена — поштою». Відомий, наприклад, такий випадок. Четверо ізраїльтян одружилися в Києві й дорогою додому, у Туреччині, продали своїх «обраниць». Дівчатам і на думку не спало, що шлюби, укладені ізраїльтянами на нашій території, недійсні. Молоді люди незабаром повернулися до Києва, щоб повторити операцію, причому звернулися в колишнє шлюбне агентство...

Ще один шлях у сексуальне рабство — із дитячого притулку. Директори низки сирітських притулків України, Росії, Румунії, Чехії, ремствуючи на те, що не мають можливості боротися з цим, визнають: за їхніми дівчатами полюють торговці секс-товаром.

Віктор Маларек розповідає де, як і хто займається приборкуванням обдурених жінок, які перебувають у шоку від того, що їм відкрилося. Способи різні, але всі вражають. Відомі випадки демонстративних убивств непокірливих на очах у групи новеньких. Так, бандити викинули з вікна стамбульської висотки двох «непокірних». Одну дівчину з України забили до смерті. Про те, як це сталося, розповідає свідок розправи: «Вона була дуже гарна й сильна. Два хазяї намагалися примусити її до деяких речей, а вона відмовлялася. Вони били її, припікали руки сигаретами, хотіли її взяти силою, та вона відбивалася. Вони лупили її кулаками та ногами. Вона знепритомніла. Лежала на підлозі, а вони гвалтували її через анальний отвір. Коли закінчили, вона не ворушилася...» Свідок звірячої розправи, уже сама зломлена, пізніше поцікавилася долею норовливої. Бандити показали в ліску свіжий горбок.

Для приборканих жінок наступним пунктом найчастіше ставав відомий ринок «Арізона», розташований між Сараєво і Загребом. Там, під боком у миротворців, йшла торгівля дівчатами та молодими жінками. Процедура була точно такою самою, як і за часів розквіту работоргівлі: «Торговці наказують дівчатам роздягнутися, і ті стоять голі... Їх виставляють на продаж, як худобу...»

У книжці Маларека наводяться різноманітні погляди на проблему секс-торгівлі. На сторінках книжки відверто висловлюють думку міжнародні кримінальні авторитети, корумповані чиновники та поліцейські, а також поліцейські, «які своїми ногами неодноразово вибивали двері підпільних кубел», чесні чиновники, працівники громадських організацій. У книжці називаються причини, через які торгівля секс-рабинями продовжує процвітати. Річ не лише в тому, що кожна рабиня приносить від 75 до 250 тисяч доларів прямого доходу хазяїну й багатомільярдний оборот торгівлі «живим секс-товаром» дозволяє «вирішувати» багато питань із продажними чиновниками на будь-якому рівні. Справі процвітання секс-індустрії сприяє і «висока політика». Наявність миротворчих баз чи то в Косово, Боснії чи в Південній Кореї провокує створення поблизу цих баз секс-барів, куди поставляють секс-рабинь. Миротворці, покликані встановлювати мир і демократію, фактично займаються в цих барах тим, за що у воєнний час розстрілювали. Проте в мирний час насильство над жінками називається «відпочинком», «розвагою». Одна з наших співвітчизниць підрахувала, що за чотири місяці перебування в рабстві вона була згвалтована миротворцями в барах 1800 разів. Усі її спроби розповісти комусь, що її там тримають силою, закінчувалися для неї новим насильством.

Після Маларека

Книжка В.Маларека, на думку учасників круглого столу, вплинула на світову громадськість і на законодавців ряду країн, змінивши їхнє ставлення до секс-работоргівлі. Так, у деяких країнах з’явилися, а десь стали жорсткішими закони, які протидіють торгівлі людьми. Наприклад, у Греції, де донедавна работоргівля процвітала, поліцією створені такі умови, що наших дівчат туди вже не везуть і не зазивають.

В українському Кримінальному кодексі стаття, яка передбачає покарання за торгівлю людьми, з’явилася лише в 1998 р. А перше затримання работоргівців, які поставляли секс-рабинь до Арабських Еміратів, сталося тільки в 2000 році на Черкащині. Доти злочинці почувалися цілком комфортно, навіть розрахунки часом проводили через банки. Справу в Черкасах було доведено до обвинувального судового вироку. Після цього українські секс-торгівці поміняли тактику, відмовившись, наприклад, від банківських послуг, щоб не потрапити в поле дії Кримінального кодексу. Наш законодавець спробував прореагувати на це адекватно. У новому Кримінальному кодексі під дію статті 149 підпадають особи, які не тільки продали людину, а й уклали щодо неї якусь іншу незаконну угоду (може, машину за це подарували), пов’язану не тільки з незаконним, а й з законним переміщенням людини, не тільки без її згоди, а й з її згоди...

«Зі згоди...» Це найактуальніше. Правда полягає в тому, що в наші дні работоргівці майже повністю відмовилися від обману своїх жертв. У численних туристичних фірмах нашим жінкам прямо пропонують працювати повіями за кордоном. І, як стверджують працівники міліції, нестачі бажаючих у вербувальників немає. За останні 10 років у головах певної частини співвітчизниць стався переворот. Тепер багато хто з них не бачать нічого жахливого в роботі повії. Молодість, вважають вони, може забезпечити все подальше життя...

Мабуть, книжка Маларека побічно вплинула й на те, що в МВС України у квітні 2005 р. було створено Управління по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Відповідні структурні підрозділи були організовані й в обласних управліннях міліції.

При всьому цьому перспектива подолати работоргівлю в ХХI столітті вважається туманною. Нещодавно в деяких розвинених країнах — у Німеччині та Нідерландах — проституцію було легалізовано. На думку учасників круглого столу, ліцензування проституції провокує створення підпільних борделів, де послуги завжди будуть дешевші, ніж у «законних». Таким чином, легалізація проституції в «ситих» країнах і надалі активізуватиме постачання туди «живого товару» із держав із неблагополучною економікою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №44, 17 листопада-23 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво