Справжній професор

«В науке он привык бороться,

И за скачком — всегда скачок…»

Владимир Высоцкий, «Песня о профессоре»

22 червня 2008 року виповнилося б 75 років відомому українському ученому-фізику, педагогу та історику природознавства, доктору фізико-математичних наук, професору, лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки, академіку Академії наук Вищої школи України, Української екологічної академії наук, заслуженому професору Київського університету Миколі Миколайовичу Новикову.

Його життя, всупереч вислову В.Висоцького «за скачком — всегда скачок», складалося не тільки з перемог. Сформувавшись за радянської доби як учений, пройшовши прекрасну школу генія своєї справи С.Герцрікена, «українського Герца», М.Новиков разом із чисельними перемогами на ниві металофізики та матеріалознавства з честю переніс не тільки втрати вчителів і друзів, а й зраду власних учнів. До кінця своїх днів він залишався видатним учителем для сотень профільних випускників Київського університету ім. Тараса Шевченка. Та було й необрання до складу членів НАНУ чи на посаду завідувача кафедри, неприсвоєння почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України». І, зрештою, найсильніше приниження: після закінчення чергового навчального року почути від мало не своїх ровесників звістку про те, що тебе, науковця, повного сил і творчих задумів, на публікації якого посилаються провідні галузеві вчені світу, залишили на наступний рік роботи на посаді «півпрофесора». Надто важко було чекати чергового вироку з натяком на «рибальську вудку» в останній рік життя, коли покинула цей світ дружина, з якою прожили у злагоді п’ятдесят щасливих років…

Отже, без перебільшення можна стверджувати, що доля Миколи Новикова є взірцем служіння улюбленій справі в найвищому для науково-освітнього середовища званні — професора. А все решта… Як писав колись М.Пирогов, «час розсудить і оцінить краще нашого — і наші переконання, і наші ідеї, і якщо ми вірно служили ідеї, яка вела нас до істини, то будемо сподіватися, що і потік часу не віднесе її разом із нами».

Народився М.Новиков 22 червня 1933 р. у м. Чернігові в родині вчителів. Зазнав усіх труднощів і злиднів окупації та повоєнної відбудови. 1951 року Микола, випускник-медаліст середньої школи № 1 м. Чернігова, за рекомендацією вчителів вступив на фізичний факультет Київського університету, який закінчив також з відзнакою. Дипломну роботу, а потім дисертацію в аспірантурі виконував під керівництвом піонера української металофізики професора С.Герцрікена. Дослідження ґрунтувалися на розгляді структури кристалічних речовин як такої, що має різноманітні дефекти, недосконалості будови, які помітно впливають на основні фізичні властивості матеріалу: міцність, електричні, магнітні, оптичні характеристики.

Наукову діяльність учений поєднував з викладацькою: спочатку як асистент кафедри фізики металів, доцент, а з 1975 р. — як професор. Розробив і читав низку нормативних і спеціальних курсів: «Фізичні основи міцності та пластичності», «Аморфні та нанокристалічні матеріали», «Пружна, непружна та пластична деформація металів», «Дислокації і структурні рівні деформування та руйнування матеріалів», «Мікро- і макродеформація ковалентних кристалів», «Дефекти кристалічної структури», «Дифракційна мікрорентгенографія та топографія». Багато років викладав курс загальної фізики для студентів біологічного факультету.

На запрошення університету м.Санта-Клара (Куба) у 1983 р. читав курс лекцій з проблем фізики твердого тіла для співробітників і студентів цього навчального закладу. В рамках міжвузівського співробітництва неодноразово відвідував із читанням проблемних лекцій Брненський, Дебреценський та Лейпцизький університети.

У 1985—1992 рр. М.Новиков — декан факультету підвищення кваліфікації викладачів вищих навчальних закладів України, що обслуговував навчальні заклади України, Молдови та деяких середньоазіатських республік. У цей період особлива увага тодішнього союзного Міністерства вищої та середньої освіти була зосереджена на подолання «комп’ютерної неграмотності». М.Новиков активно сприяв здійсненню цієї програми. За спеціально створеним навчальним планом усі слухачі ФПК проходили курс первинного комп’ютерного навчання на персональних ЕОМ.

Різнобічним дослідженням структури кристалічних речовин учений не зраджував протягом багатьох років. Змінюються об’єкти наукових пошуків, класи речовин, методики, але залишається постійною мета спостережень. Створеній ним науковій школі належить фундаментальний внесок у цей напрямок науки.

За час роботи в університеті М.Новиков був науковим керівником понад двадцяти бюджетних і госпдоговірних тем з обсягом фінансування інколи до півмільйона карбованців на рік. Завдяки його старанням було встановлено творчі зв’язки з такими провідними галузевими об’єднаннями, як Світловодський завод чистих металів, київський завод «Арсенал», московський ГІРедМет, низкою підприємств оборонної промисловості. Для останніх ці зв’язки були особливо важливими, оскільки розв’язання багатьох виробничих проблем великою мірою залежало від використання інноваційних підходів, захищених численними авторськими свідоцтвами і патентами. Загальний обсяг їх впровадження (частка КДУ) становила близько 2,5 млн. крб. Чимало розробок здобули державні відзнаки.

Микола Миколайович керував виконанням кількох тем, що розроблялися спільно із зарубіжними навчальними закладами, зокрема з Дебреценським, Брненським та Лейп­цизьким університетами. Особливо плідним виявилося співробітництво з лабораторією фізики металів університету м. Брно (Чехія), були спільні публікації та авторські свідоцтва.

Праці вченого удостоєні премії Мінвузу України (1983 р.
— науково-дослідна робота «Кремній»), в 1987 р. — Державної премії України в галузі науки і техніки.

М.Новиков є автором понад 320 наукових і навчально-методичних праць. 37 розробок захищені авторськими свідоцтвами та патентами. В науковій спадщині вченого є 324 реферати, підготовлені для реферативного журналу «Агропромисловий комплекс України». Переможець Всеукраїнського конкурсу «Винахід — 2004» у номінації «За досягнення в галузі матеріалознавства». З грифом Мінвузу України видано два навчальні посібники, ще три визначено для університетського навчання.

Науковець постійно провадив просвітницьку діяльність. Протягом багатьох років Микола Миколайович — член президії та заступник голови секції фізики республіканського товариства «Знання». Опублікував серію плакатів, що стосуються електроніки, та чотири науково-популярні видання, одне з яких («Як зміцнюються метали») на Всесоюзному конкурсі на кращий твір науково-популярної літератури отримало диплом товариства «Знання» СРСР. Прочитав багато науково-популярних лекцій для населення на фізичну тематику, в тому числі по радіо і на телебаченні.

Розпорядженням президента України від 2 березня 2000 року «Про призначення державних стипендій видатним діячам науки, освіти, культури, фізичної культури і спорту» професору М.Новикову була призначена державна стипендія «у галузі освіти». Через два роки президент України новим розпорядженням призначив її для Миколи Миколайовича й на наступний термін. Державну стипендію як видатний діяч освіти професор М.Новиков отримував до кінця свого життя, про що писав у особистому листі-вітанні президент України Л.Кучма: «Це свідчення високих особистих творчих досягнень, визнання Вашої багаторічної плідної діяльності в ім’я України». Ще раніше, 1997 року, наукові досягнення Миколи Миколайовича були відзначені присвоєнням звання Соросівського професора.

Вагомий внесок професора М.Новикова в розвиток наукової тематики з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи — результат плідної співпраці вчених України та Угорщини — відзначено Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Учений був консультантом двох докторів наук і науковим керівником 14 аспірантів, експертом докторських і кандидатських дисертацій. До 2005 року постійно працював у двох кваліфікаційних радах (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут металофізики та матеріалознавства НАНУ) та виступав опонентом на захистах дисертацій.

Упродовж більш як п’ятдесятирічного творчого життя (перша робота вийшла у співавторстві з С.Герцрікеном) Микола Миколайович підтримував міцні зв’язки з промисловістю. У 1989 р. він отримав почесне звання «Изобретатель СССР», деякі його розробки, відзначені золотою і двома срібними медалями ВДНГ СРСР, демонструвалися на міжнародній виставці в Лейпцигу.

М.Новиков — учасник Великої Вітчизняної війни, брав активну участь у громадському житті фізичного факультету й університету як голова факультетського осередку ветеранів війни і праці, член ради ветеранів університету. Тривалий час Микола Миколайович був членом парткому та заступником секретаря цього вузу.

З 1995 року й до останніх років життя М.Новиков обіймав посаду професора кафедри акредитації лабораторій та лінійно-кутових вимірювань і був членом вченої ради державного підприємства «Український науково-дослідний та навчальний центр з питань стандартизації, сертифікації та якості» Держспоживстандарту України.

Протягом 2005—2007 років працював за сумісництвом у Центрі історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки Української академії аграрних наук на посаді головного наукового співробітника. Був членом вченої та спеціалізованих вчених рад з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук при бібліотеці та ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький дер­жавний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди». Автор серії оригінальних статей з історії становлення й розвитку київської школи металофізики. До кінця життя Микола Миколайович, як завжди із притаманною йому фундаментальністю і прискіпливістю, готував спеціальну монографію з цієї проблеми. На жаль, книга залишилась незавершеною.

За багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у справу підготовки висококваліфікованих спеціалістів, плідну науково-педагогічну діяльність професор М.Новиков наказом Міністерства освіти і науки України від 21 травня 2003 р. нагороджений знаком «Відмінник освіти України», а 2 червня 2003 року рішенням вченої ради університету йому присвоєно звання «Заслужений професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка». За особливі заслуги перед українським народом Верховна Рада України відзначила видатного вченого та педагога Почесною грамотою.

Син та донька М.Новикова з відзнаками закінчили Київський національний університет ім. Тараса Шевченка: фізичний факультет та факультет кібернетики. Нині син, доктор фізико-математичних наук, професор В.Новиков — відомий в країні та за її межами фахівець у галузі метрології та стандартизації, а донька, І.Вергунова — кандидат фізико-математичних наук, доцент — завідує лабораторією на факультеті кібернетики КНУ ім. Т.Шевченка. Навчаються в університеті й онуки Миколи Миколайовича — Олена Новикова на економічному факультеті та Віктор Вергунов — на факультеті кібернетики. Старший онук, Володимир, закінчив Інститут прикладного та системного аналізу НТУУ «КПІ», найменша, Ірина, ще школярка.

Свого часу у промові перед студентами саме університету Святого Володимира М.Пирогов наголошував: «Мы все знаем, что нужно почитать стариков, потому что старики — наши отцы и деды, и каждый из нас чем-нибудь был им обязан».

Передчасно й несподівано пішов 23 грудня 2007 року із життя Микола Миколайович. Це стало тяжкою втратою для його рідних, друзів та колег. Велику втрату понесла вітчизняна наука, оскільки цей видатний вчений та педагог не вичерпав свій творчий потенціал, він був сповнений нових ідей, планів і проектів. До 175-річного ювілею рідного університету, якому віддав понад п’ятдесят років творчого життя, М.Новиков вже втретє планував подати на здобуття шевченківської премії закладу своє найкраще дітище — книжку «Кремній». На жаль, у відповідності до політики університету щодо «півпрофесорів» ці сподівання два роки лишалися марними. Здається, що сьогодні вчена рада Київського національного дослідницького університету ім. Тараса Шевченка може зробити це посмертно на добрий спомин про видатного українського професора, знавця своєї справи.