СПРАВА ФЮРЕРА ЖИВЕ? - Соціум - dt.ua

СПРАВА ФЮРЕРА ЖИВЕ?

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Федеративну республіку стрясає скандал: спільний позов уряду, бундестагу й бундесрату до Конституційного суду про заборону праворадикальної Націонал-демократичної партії Німеччини (НДПН) визнано.....

Федеративну республіку стрясає скандал: спільний позов уряду, бундестагу й бундесрату до Конституційного суду про заборону праворадикальної Націонал-демократичної партії Німеччини (НДПН) визнано... неспроможним. Бо він побудований на свідченнях інформанта спецслужби федерального відомства з захисту Конституції Вольфганга Френца. Щоправда, з 1995 року він більше не є її агентом. На початку 70-х Френц був одним із засновників Націонал-демократичної партії і тривалий час навіть входив до її керівництва. І в цьому немає нічого дивного: такі методи вважаються в Німеччині цілком припустимими, а спецслужбу й створено для того, аби наглядати за праворадикальними угрупованнями в країні. Свого часу Френц видав книгу про ідеологію НДПН, у якій не приховував своїх расистських і антисемітських поглядів. А позов в основному й будується на висловлюваннях Френца. Конституційний суд переніс на невизначений термін розгляд справи про заборону НДПН, яка мала слухатися наприкінці січня. Вибухнув скандал, ганебний для відомства внутрішніх справ, яке, як з’ясувалося, не знало, що Френц був агентом спецслужби.

Опозиція зажадала термінової відставки міністра внутрішніх справ Отто Шиллі, на що він не без опору погодився. Проте втрутився канцлер Шрьодер, виступивши проти відставки. Мовляв, із ким не буває — аргументував він своє рішення. Канцлер відстояв міністра внутрішніх справ, але дуже вже прикрий промах вийшов: перенесення справи про заборону НДПН означає її участь у наступних парламентських виборах, природно, із цілком законним державним її фінансуванням...

Одну з найстаріших праворадикальних організацій ФРН Націонал-демократичну партію Німеччини (НДПН) утворено 1964 року. Налічує близько 6 тисяч членів. Найбільше їх проживає на землях Берлін та Бранденбург. Наприкінці 60-х вона домоглася найбільшого за час свого існування успіху: її представники пройшли до парламентів семи федеральних земель. 1969 року, після провалу на виборах блоку Християнсько-демократичного союзу та Християнсько-соціального союзу (ХДС/ХСС) і приходу до влади соціал-демократів на чолі з Віллі Брандтом, для радикалів настали скрутні часи. Тривалий час НДПН була, по суті, політичним клубом старих людей, оскільки серед її членів переважали в основному симпатики біснуватого фюрера, що потай ностальгували за довоєнним часом.

Хвиля праворадикального руху прокотилася східною Німеччиною після розвалу НДР, проте НДПН тоді не стала помітно впливовою силою. Після того, як 1996 року партію очолив Удо Фойгт, вона активізувала свою діяльність. До націонал-демократів почала приєднуватися молодь, особливо зі скривджених — безробітних, невлаштованих, тих, хто не має професії. На останніх виборах до регіональних органів влади праві радикали одержали 10,4% голосів виборців. Але стратегічне завдання правих радикалів — участь у парламентських виборах.

В історії федеративної республіки було заборонено дві партії — Комуністичну партію Німеччини та Соціалістичну партію рейху.

Не можна сказати, що Німеччина вдавала, ніби руху правих радикалів не існувало. Але тривалий час вважалося, що його прояв — це проблема нових земель, де більше безробітних, особливо серед молоді, нижчий рівень життя. Відомство з охорони конституції обмежувалося формальним наглядом за пропагандою правих радикалів, позаяк широка громадськість ними довго не цікавилася. Її більше дратували праві екстремісти — відверті, але підпільні послідовники свастики, а також бритоголові, що обходилися практично без ідеології. Радикали й екстремісти тривалий час співіснували: перші формально проголошували вірність конституції й насильства не практикували, другі віддавали перевагу саме провокації: підпалювали синагоги та гуртожитки іноземців, били прибульців, закликали до розправ із чужими.

Але коричневого феномена досить довго не сприймали всерйоз: політики й соціологи бачили розв’язання проблеми лише в тому, щоб з допомогою фінансових вливань перетворити банди бритоголових на молодіжні клуби на кшталт гуртків за інтересами чи створити для них мережу консультаційних центрів, психологічних і соціологічних служб. Спалахи агресивності дорослих неуків, які виливалися досі в марширування у коричневих сорочках зі свастикою на рукавах і виспівування пісень досить сумнівного репертуару (на кшталт «Африка для мавп, Європа для білих»), зручно було пояснювати лише складною ситуацією на ринку праці, браком сімейного виховання чи неповагою до загальнолюдських цінностей. Здавалося, це тимчасові проблеми, значною мірою наслідки економічних труднощів на постендеерівському просторі. Політики благодушно вважали, що возз’єднання Німеччини зробить свою справу, а коли всім німцям буде добре, то й коричнева лихоманка швидко мине. Поки не пролунали перші «сигнали» — побиття іноземців, кинуті у вікна гуртожитків переселенців пляшки з запалювальною сумішшю — добре відомі тут як «коктейль Молотова»; поки не прогримів вибух у Дюссельдорфі, внаслідок якого постраждали люди. Віднедавна праві на заході країни стали діяти нахабніше, ніж на сході.

«Арійці можуть
не хвилюватися...»

...Бомба вибухнула біля входу до однієї зі станцій метро в Дюссельдорфі, коли туди підійшли слухачі мовних курсів для іноземців—переселенців з України, Азербайджану, Росії. Загалом 9 осіб різних національностей. Тяжкі поранення одержали всі. Особливо постраждали вихідці з України — подружжя Тетяна та Михайло Л. 20-річня Тетяна, яка була на п’ятому місяці вагітності, втратила дитину, вибухом їй відірвало ногу. Але залишилася жива.

З’ясували, що бомба була радіокерована: жертви після закінчення занять приходили на це місце в один і той самий час. За допомогу слідству оголосили винагороду — 20 тисяч марок, але не знайшлося нічого такого, що допомогло б встановити особистість або особистості злочинців.

Державна прокуратура Дюссельдорфа вважає, що це справа рук правих екстремістів, вилазки яких проти іноземців останніми роками почастішали. Особливо активізуються послідовники фюрера напередодні Великодня, у день народження Гітлера. Під час одного з таких свят бритоголові ультраправі в Людвігсгафені кинули пляшки з запалювальною сумішшю у вікно гуртожитку для іноземців. Залишили записку: «Акція здійснюється на антисемітській основі. Привіт відомству з захисту Конституції. Хайль Гітлер!» «Письменників» вирахували швидко, проте суд досить м’яко повівся зі злочинцями, з огляду на їхню молодість. Німецька Феміда побоялася, щоб «дітлахи» не вийшли з в’язниці несосвітенними рецидивістами...

Західні землі Німеччини досі вважалися спокійнішими, хоча й тут, попри ухвалений недавно закон про іноземців, їх не дуже шанують. Газети повідомили про дикий інцидент, який стався, знов-таки, в Дюссельдорфі: п’ятеро бритоголових, скандуючи «Німеччина для німців!», побили грека лише за те, що він чужак. Поліція заарештувала цих «внучків» нацистів, але головний прокурор Дюссельдорфа обмежився порушенням кримінальних справ. Довести, що вони хотіли вбити грека, не вдалося, тому злочинці гуляють на волі. Проте газети заговорили про побиття 26-річного іноземця як про фашистську акцію. До речі, всі п’ятеро й не приховують своїх правоекстремістських поглядів, та й зовні цілком відповідають «стандартам» середнього німецького неофашиста: брита голова, маскувальні штани, десантні черевики, якими дуже зручно гамселити «расового ворога», розпростертого на землі. Як, приміром, 30-річного мозамбікця Альберто Адріано, батька трьох дітей. Він повертався з роботи додому звичним шляхом через міський парк міста Дессау. Троє бритоголових по-звірячому побили його тільки за те, що в нього «неарійська зовнішність», після чого той помер у лікарні.

Це — праві екстремісти, рух практично без ідеології, що відрізняло його від ідейних націоналів — Націонал-демократичної партії Німеччини. Останніми роками ця крихка перегородка між двома різновидами крайнього правого коричневого руху майже зникла. Бритоголові зацікавилися фундаментальними основами «національного вчення» НДПН, а праві радикали дедалі частіше встряють у вуличні бійки на демонстраціях.

Наскільки велику небезпеку становлять коричневі? Самі вони цинічно заявляють, що боятися їх нічого. Один із правих, виступаючи на зборах прибічників «коричневої» ідеї, заявив: «Через п’ять років у Німеччині відбудеться велике повстання. Не тривожтеся, у вас немає підстав для хвилювання, якщо ви не маєте турецького або єврейського коріння». Діяльність НДПН почала дедалі частіше дратувати громадськість. Посилюючи її непримиренність до ультраправих, ліві ЗМІ домагаються відлучення правих радикалів від політики.

Але в тім-то й річ, що урівняти неонацизм і політику НДПН складно: націонал-демократи не дають звинуватити себе в антиконституційності — демонстрації проводять із дозволу влади, гітлерівської символіки не поширюють. Але чотири тисячі членів цієї партії нещодавно провели в Берліні демонстрацію протесту проти показу в Німеччині фотовиставки про злочини вермахту в роки Другої світової війни. Вони вважають, що не слід ототожнювати воєнні злочини з діючою армією і що солдати фюрера — це герої нації. Попри те, що за підтриманням порядку наглядали 4 тисячі поліцейських, сутичок між демонстрантами і тими, хто стояв на тротуарах — на знак протесту проти діяльності цієї партії, — берлінцям уникнути не вдалося. Бритоголові хлопці, маршируючи під червоно-чорними стягами, спровокували бійки. Однак демонстрацію дозволила влада, усе законно. А те, що підпали синагог, напади на гуртожитки іноземців і переселенців здійснюють симпатизуючі їм фанатики, то які, мовляв, можуть бути претензії до НДПН?

Німецьке суспільство так звикло до подібних подій, що не тільки не жахається, а, здається, навіть не дивується, не вважає їх випадковостями чи діями божевільних. Лише автоматично фіксує: «Так, це зробили праві екстремісти». Хоча поліції дедалі частіше доводиться розслідувати кримінальні справи, замішані на расовій ворожнечі й ненависті до іноземців. Але після вбивства Альберто Адріано терпець увірвався багатьом. Німецька Феміда відреагувала на цей випадок суворо: старшого із молодчиків, Енріко Хільперта, засудили до довічного ув’язнення, а двох його неповнолітніх спільників — до 9 років в’язниці. Судовий процес показали на німецькому телебаченні. Підсудні трималися виклично, Енріко нахабно підтверджував: так, чорношкірих він ненавидить, бо вони відбирають роботу в корінних жителів.

Важко сказати, чи нагнав цей вирок страху, адже спалахи правого екстремізму в різних містах Німеччини не забарилися: побито африканця в Любеку, у землі Бранденбург ультраправі кинули пляшку з запалювальною сумішшю у вікно Центру культури Котбуса, де збиралися іноземці. Бритоголові заявили, що боротимуться проти прибульців і «червоного терору» в Німеччині (червоний колір — колір правлячої Соціал-демократичної партії). Тут уже не витримали прості громадяни. У багатьох містах пройшли демонстрації протесту проти загрози «коричневої» чуми. Канцлер Герхард Шрьодер заявив, що боротиметься з правим екстремізмом усіма доступними конституційними методами, аж до заборони партії. За замовленням уряду провели соціологічне опитування. Суспільство висловилося неоднозначно: 49% опитаних виступили за заборону НДПН, 45% вважають цей захід зайвим, аргументуючи свою думку тим, що, загнавши націонал-демократів у підпілля, важко буде контролювати їхні дії.

Нові товариші

Взагалі-то у федеративній республіці діє одна офіційно зареєстрована праворадикальна політична сила — Націонал-демократична партія Німеччини, навколо якої гуртуються угруповання бритоголових, що називають себе «вільними товариствами». Всього налічується 150 «товариств» із суворо організованими структурами. З них націонал-демократи вербують нових членів. Вони нечисельні: об’єднують від кількох десятків до кількох сотень членів. Особливо активно такі угруповання діють у землях Бранденбург, Саксонія-Анхальт, Баден-Вюртемберг, Берлін. Журнал «Time» одного разу назвав ці землі «гарячими точками», куди на часі вводити миротворчі війська ООН. «Кров і честь» та «Біла молодь» — найекстремальніші і найнебезпечніші організації, що проповідують насильство, расизм, ненависть до інородців. Не менш «патріотичні» й інші — «Вільні націоналісти», «Молоді націонали», «Захист батьківщини». «Вільні товариства» перебувають у постійному контакті з «дружніми» зарубіжними угрупованнями, які проповідують принципи насильства. На жаль, про підтримку націонал-демократів заявила й наша доморосла націоналістична організація УНА-УНСО.

Берлінські угруповання «Кров і честь», «Біла молодь», борючись за чистоту раси, поширюють свої ідеї з допомогою рок-музики, до речі, ще й непогано заробляючи на цьому. І хоч вони налічують близько 300 членів, та концерти бритоголових збирають понад дві тисячі прибічників їхньої «музики». Тексти пісень настільки відверто расистського й шовіністського змісту, що міністр внутрішніх справ Отто Шиллі заборонив ці угруповання. Демократична держава, аргументував він своє рішення, рішуче боротиметься з правим екстремізмом. Проте слід зазначити: «товариства», які час від часу забороняє влада, невдовзі знову... з’являються. Під іншими назвами.

Лідер Націонал-демократичної партії Удо Фойгт робить ставку на молодь, залучаючи до цієї стратегії різноманітні засоби — від рок-концертів, де безвуса публіка горлає спільно з бритоголовими: «Мочіть чорних у сортирі» або «Досить панькатися з турками» тощо — до привабливого використання веб-простору, де анонімно й безкарно можна пропагувати все що завгодно. Приміром, уроки з «переосмислення» історії, безплатне перекачування популярної сучасної неофашистської музики, біографії фашистських лідерів і борців за чистоту німецької нації. А заодно й підторговувати через мережу електронної торгівлі неонацистською символікою та атрибутами, адже неонацисти хочуть «вільно крокувати під прапорами зі свастикою». І знаходяться користувачі, що не дивно. Адже серед них в основному молоді люди віком від 14 до 25 років, понад 62% з яких, за даними університету міста Тріра, не закінчили навіть середньої школи. Чи не тому вони вважають, що всі лиха, передусім безробіття — від іноземців...

У німецькому суспільстві не бракує тем для обговорення: подорожчання життя, загроза міжнародного тероризму, участь Бундесверу в миротворчій місії в Афганістані, наступні вибори, а також поширення в країні правого екстремізму. Ці проблеми міцно утримують першість. Остання супроводжується жахливими повідомленнями про нові акції неонацистів. 27 січня у Йєні (Jena) три екстремісти в барі побили 33-річного російського доцента. Він читав лекції в місцевому університеті імені Фрідріха Шиллера. Коли поліція затримала молодчиків, один із них заявив, що його дідусь «ще замало вбив цих росіян». Останнім часом у цьому місті, як повідомляє інформаційне агентство ВРА, було побито китайського професора та індійського підлітка.

Бундесканцлер Герхард Шрьодер одного разу назвав штопор реформ хворобою німців. Газети відразу поставили ще один діагноз нації: нова ворожнеча до чужих. Як тут планують лікувати це захворювання? Тим більше що з’явився ще один його симптом: останнім часом населення дедалі частіше виявляє пильний інтерес до «ідейних» правих радикалів: хто такі, куди кличуть? НДПН від такого інтересу поки що не розширюється, але різко зросла крива правоекстремістських злочинів серед тих, хто підтримує її. Хоч як це сумно, та «подвиги» екстремістів знаходять підтримку серед молоді, яка почала захоплюватися агресивною «національною» музикою, що гримить на збіговиськах нових нацистів, де активісти НДПН вербують у свою партію нових членів.

У чому ж причина такого підвищеного інтересу населення до націонал-демократів? Адже довгі роки вони безуспішно намагалися привернути до своїх гасел і цілей увагу, всіляко пропагуючи їх. Аналітики констатують: інтерес з’явився після того, як у суспільстві розгорнулася кампанія з заборони НДПН. А заборонений плід завжди хочеться покуштувати. Вийшло так, що, покуштувавши, досить багато людей визнали його їстівним...

...Одного разу німецьке телебачення показало документальний фільм про події, що сталися в Німеччині 20 липня 1944 року. Того дня полковник фон Штауфенберг спробував здійснити план «Валькірія» й підірвати Гітлера в його бункері. Він став чорним в історії країни, бо фашисти тоді здобули перемогу. Але німці зрозуміли: націонал-соціалізм не вічний, багато людей ненавидять його й борються з ним. Зараз суспільство дистанціюється від злочинів націонал-соціалістів, ніби намагаючись «не бачити», що посіяне біснуватим фюрером час від часу проростає. Аж надто неприємне видовище: від вибуху бомби неонацистів покалічена жінка, в якої розпочалися передчасні пологи, кров на тротуарі. У центрі Європи, у демократичній Німеччині...

Міністр оборони Рудольф Шарпінг проголосив 20 липня днем складання публічної військової присяги новобранцями. Кілька сотень бритоголових молодчиків спробували зірвати урочисту церемонію свистом і тюканням. Цього разу військові розв’язали проблему просто: свистки й дудки заглушив полковий оркестр. Але перемога військових не справила враження...

...Скандал, спричинений перенесенням слухання справи про заборону Націонал-демократичної партії Німеччини, праві радикали й цього разу можуть вважати своєю — вже не маленькою — перемогою перед виборами до парламенту, куди партія так наполегливо прагне потрапити...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво