Сповнений довіри до своїх учнів - Соціум - dt.ua

Сповнений довіри до своїх учнів

18 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №31, 18 серпня-25 серпня

Відійшов у засвіти до Божого милосердя Омелян Пріцак — науковець світової слави, вимогливий і харизматичний педагог, якому не чужі стремління молодого покоління науковців, людина великої душі...

Відійшов у засвіти до Божого милосердя Омелян Пріцак — науковець світової слави, вимогливий і харизматичний педагог, якому не чужі стремління молодого покоління науковців, людина великої душі. Як фундатор нової наукової галузі сходознавства — алтаїстики, автор ідеї заснування та промотор Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ), автор понад тисячі фундаментальних наукових книжок, статей та рецензій, редактор багатотомного видання «Гарвардська бібліотека ранньої української літератури», засновник Інституту сходознавства Академії наук України, Омелян Пріцак був достойним учнем своїх великих учителів Івана Крип’якевича та Агатангела Кримського, а щодо організації наукових структур – навіть перевершив їх. Тим самим він підтвердив такий важливий для життя народу зв’язок поколінь науковців — людей, що із хаосу фактів вилонюють історію буття цього народу, досліджують те, без чого цей народ не може бути правдивим ані перед собою, ані перед сусідами, ані перед Богом.

***

Мені хотілося б поділитися кількома особистими споминами про Омеляна Пріцака. 1982 року, коли я був студентом богослов’я в УКУ в Римі, ми зустрілися з ним на площі Св. Петра. Він якраз вийшов з аудієнції в Папи Івана Павла ІІ, під час якої йшла мова про 1000-ліття християнства України-Руси, відзначити яке Папа рекомендував українцям ще 19 березня 1979 року у своєму листі-посланні Cum superioris до Патріарха Йосифа Сліпого та Української греко-католицької церкви. На той час мої богословські студії вже були близькі до завершення. З особливим ентузіазмом професор Пріцак заохочував мене вступити до Гарварда саме на українознавство, незважаючи на те, що я не мав базової славістичної освіти.

Аспірантів і докторантів на українознавчих студіях у Гарварді було небагато. Пам’ятаю той семестр, коли мені, щоб мати формальне право записатися на семінар проф. Пріцака з давньоруських літописів, відповідно до вимог історичного факультету слід було надолужити кілька базових предметів. Знаючи це, проф. Пріцак все ж запросив мене бути слухачем. Урешті-решт виявилося, що нас, які прийшли на його семінар, було троє, і всі ми були вільними слухачами. Згідно з університетськими правилами професор — керівник кафедри — міг спокійно цього семінару не проводити і використати час для власних наукових пошуків. Але він не лише його провів, а ще й ґрунтовно готувався до кожної зустрічі з нами, свідченням чого були десятки грубезних книжок, які він, хворий на серце, щоразу приносив із собою.

З іще більшою увагою Учитель ставився до наших скромних текстів, зчаста кволих методологічно і змістовно, повторно читаючи кожний рядок кожної нової версії реферату, розділу дисертації чи статті. Як це підносило самопочуття і підкреслювало гідність молодих студентів і докторантів!

Востаннє я розмовляв з професором Пріцаком третього квітня цього року. На питання «Як ви почуваєтеся, пане професоре?» він відповів лаконічно: «Зле». Але далі протягом тридцяти хвилин жваво випитував про стан політичного й наукового життя в Україні та про розвиток Українського католицького університету. Дуже тішився інформацією про молодих студентів, богословів, які здобувають вищі ступені, докторати в різних університетах світу і заохочував до подальшої праці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво