СПИСОК КЕРСТЕНА - Соціум - dt.ua

СПИСОК КЕРСТЕНА

12 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 12 грудня-19 грудня

В історії Другої світової війни ще чимало «білих плям», з різних причин утаєних, недорозгаданих таємниць...

Фелікс Керстен і Генрих Гіммлер
Фелікс Керстен і Генрих Гіммлер

В історії Другої світової війни ще чимало «білих плям», з різних причин утаєних, недорозгаданих таємниць. Одна з найбільш, на наш погляд, значних — Фелікс Керстен.

Завдяки фільму Спілберга, що обійшов майже всі екрани світу, добре відомий «список Шіндлера». На рахунку німецького підприємця, власника заводу з виготовлення посуду на території концтабору, 800 врятованих євреїв. Шіндлер аж ніяк не найчесніших правил — випивака, бабій, за своєю натурою авантюрист — по праву ще за життя був визнаний праведником народів світу. Його ім’я відоме мільйонам.

У «списку Керстена» — особистого лікаря рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера — 800 тисяч вирваних із таборів смерті в’язнів різних національностей, у тому числі — 63 тисячі євреїв. Цифри ці здаються справжньою фантастикою. Половини, навіть чверті їх досить, щоб визнати Фелікса Керстена гуманістом № 1 усіх часів і народів. Чому ж його ім’я довгі роки залишалося в тіні? А в Радянському Союзі, як і в багатьох інших країнах, узагалі було невідомим.

Вперше я зустрів згадування про Керстена в мемуарах шефа зовнішньої розвідки Третього рейху генерал-лейтенанта СС Вальтера Шелленберга. Я коротенько розповів про Керстена в опублікованому в різних виданнях нарисі про німців, які не вбивали, а рятували євреїв у роки Другої світової війни.

Повторю те, що становить інтерес для подальшої нашої розповіді.

Шелленберг особисто знав Керстена, неодноразово зустрічався з ним у Берліні, Житомирі, де в роки війни розташовувався штаб Гіммлера, по сусідству з Вервольфом. «Без нього (Ф.Керстена. — Б.Х.), — пише у своїх мемуарах Вальтер Шелленберг, — Гіммлер просто не уявляв, як позбутися недуг... Про Керстена сам Гіммлер і люди з його оточення казали, що він володіє винятковим даром навіювання... Цей кругленький, товстенький, мало привабливий, на перший погляд чоловічок мав владу над Гіммлером і зумів це використати найкращим чином, при цьому постійно ризикуючи».

30 травня 2001 року у нас були зйомки в Яд Ва-Шемі (Єрусалим) фільму «Млин» про праведників світу, рятівників євреїв у роки Другої світової війни. Розповідає про них у фільмі директор відділу «Праведники народів світу» Мордехай Палдієль. Ми знайомі не один рік, спілкуємося без перекладача — на ідиш. Після зйомок я розповів йому про Керстена. Реакція була миттєвою: «Ме редт» — «Кажуть». Тобто хіба мало що можуть вигадати. Своїм невір’ям пан Палдієль певною мірою мимоволі заразив і мене. Однак я вирішив будь-що докопатися до істини.

Звертався в Інститут Гете (Київ) — глухо. Влітку 2003 року я в складі делегації колишніх в’язнів гето і концтаборів побував у Німеччині. Завдяки старанням Маргрет і Вернера Мюллерів (Кельн), уже після від’їзду нашої делегації, я зміг залишитися у ФРН ще на якийсь час. У Берліні зупинився у моїх давніх добрих друзів Ледерів. З Гюнтером Ледером ми знайомі, вважай, років сорок, зустрічалися неодноразово в Києві, Берліні. Він не раз допомагав мені в складних обставинах. Але цього разу до моїх планів поставився скептично: «Борисе! Що ти задумав? Це нереально. Щоб потрапити в архів бундесверу, потрібно клопотання університету. Та й часу знадобиться не менше трьох-чотирьох тижнів».

Гюнтер, втім, необхідні довідки навів. Забігаючи наперед, зазначу: обійшлося без клопотань. Я представився по телефону працівникові архіву, пояснив, що мене цікавить, і почув відповідь: «Приходьте завтра».

…Берлінська філія архіву. Десятки будинків. Місто в місті.

Оформлення перепустки забрало від сили п’ять хвилин.

...У читальному залі перелопатив десятки папок. Знайшов щось про Керстена. Так, рятував багатьох, у тому числі й євреїв. Але в усіх цих матеріалах не було відповіді на найголовніші запитання: як і чому?

Та перші кроки було зроблено. У берлінській філії мені дали необхідні адреси. До мого від’їзду з Берліна 21 серпня в Кобленц пішов (спасибі Гюнтеру) лист, адресований президенту федерального архіву. Відповідь працівниці архіву пані Нойберт датована 16 вересня. Майже місяць знадобився на збір необхідних матеріалів. Зате — яких!

«Пересилаю вам на додаток до цього листа деякі документи, що стосуються особи Фелікса Керстена, у тому числі біографію, котра знаходиться в мюнхенському архіві, а також копію статті Герберта Петерсена з Щорічника балтійських німців (т.13, 1966 р.), виявлену в тутешній службовій бібліотеці». (Тут і далі переклад з німецької).

До цих документів ми будемо звертатися не раз.

«Людина зі сцілюючими руками» (з біографії)

Фелікс Керстен народився 30 вересня 1898 року в сім’ї балтійських німців в естонському Дорпарті. Він вивчав сільське господарство і три роки працював агрономом. На сьогодні небагато відомо про цей період його життя. «Однак, — зауважує один із перших біографів Ф.Керстена Герберт Петерсен, — можна констатувати: його стійка, зворушлива любов до своєї прибалтійської батьківщини, до села, у якому він провів перші роки свого життя, багато в чому визначили його характер, його подальшу відкриту інтернаціональну позицію. Ця його позиція поваги до всіх народів сягає коренями до «споконвічно сільської вулиці», як називають естонці свою країну».

Восени 1918 року Фелікс Керстен вступає у щойно створену фінську армію. Стає офіцером, фінським громадянином. На службі нажив суглобний ревматизм. 1919 року опинився у військовому лазареті в Гельсингфорсі. Та немає лиха без добра. Саме своїй хворобі, перебуванню в госпіталі Керстен зобов’язаний практично своєю професійною кар’єрою. Нудьгуючи в лазареті, він згадує свої старі спроби масажу, уроки та практичні навички своєї матері («у неї була легка рука»). Сам він починає масажувати — і дуже успішно — своїх товаришів по палаті.

Він вивчає медицину у вищій школі спочатку в Гельсінкі, а 1922—26 рр. у Берліні, де масажна терапія тоді процвітала. Тут стає асистентом мануального терапевта, китайця Ко. Це знайомство стало поворотним моментом у житті молодого прибалта. Його тверді, широкі долоні, короткі, сильні пальці, здавалося, самою природою створені для масажу. Керстен жадібно вбирає прийоми свого вчителя, котрі йдуть у глибоку давнину.

Його пальці, як він сам казав, майже мимоволі, «на другому ступені трансу», якого він навчився в доктора Ко, знаходили, намацували саме ті місця в організмі, котрі стали причиною хвороби.

Зрештою він міг за допомогою масажу нейтралізувати будь-які осередки болю. Йому, як він самий казав, не обов’язково було вивчати анатомію, оскільки, концентруючись, «бачив» світле нервове волокно заплющеними очима. Йому здавалося необхідним уникати вживання алкоголю, тютюну. Від своїх пацієнтів, які іноді при масажі виводили його з рівноваги постійною балачкою, він вимагав, щоб зберегти стан трансу, повної тиші, підпорядкування його волі, і, у кінцевому рахунку, домагається разючих лікувальних результатів.

1925 року доктор Ко повертається до Китаю, залишивши в спадщину Керстену своїх пацієнтів.

Ще недавно заробляючи собі на життя миттям посуду, Керстен стає відомим у Європі мануальним терапевтом. У нього своя практика не лише в Берліні, а й у Гаазі, Римі, Парижі.

Серед його перших пацієнтів був колишній герцог Адольф Фрідріх Меклебургський, а той порекомендував його своєму брату Генріху, принцу-консорту — чоловіку голландської королеви. Потім він став постійним лікарем королеви і з 1928 року жив при голландському дворі. Залишався там до 1940 року і, крім високої репутації в Голландії, набув міжнародної популярності.

За допомогою своїх високопоставлених пацієнтів Керстен 1934 р. купив маєток Харцвальде під Берліном. 1937 р. він одружився з Іргартою Нойшефер — дочкою сілезького головного лісничого. Від цього шлюбу у нього були три сини.

Мануальний терапевт без диплома відтепер стає всеєвропейською знаменитістю.

Г.Петерсен: «Гіммлер у цей час страждав на сильні шлункові судоми, із якими не могли впоратися інші лікарі. У березні 1939 року Гіммлер вперше обстежився у Керстена. І той зміг йому допомогти. Гіммлер належав уже до іншого кола, аніж усі його попередні пацієнти. Тепер Фелікс — повністю аполітична людина — потрапляє у вир великої політики. Тепер він може свою обдарованість використовувати в гуманних цілях. З 1943 року його діяльність визначалася такими впливовими політичними силами, як Єврейський світовий конгрес і шведський уряд, котрі охоче прийняли його послуги. Втягнутий у самісіньку гущу подій, Керстен зміг справити суттєвий вплив на їхній хід».

«Рятівні руки»

Гіммлер, котрий своїми наказами прирікав на найжорстокіші катування та неймовірні муки тисячі, мільйони людей, сам «був дуже чутливим до нападів болю. Болі доводили його майже до стану несамовитості. І Керстен справив на нього рідкісний і ні з чим не зрівнянний вплив» (з біографії).

Г.Петерсен: «Між Керстеном і Гіммлером склалися такі своєрідні стосунки — лікаря та пацієнта, які з медичної та психологічної точки зору можна вважати, мабуть, ідеальними. Ці людські, близькі взаємини і надали «магічному Будді», як називав його Гіммлер, можливість використовувати свій вплив, причому дуже широку можливість, яку пізніше використовували й інші.

Так, Керстен домігся звільнення з ув’язнення віденського бургомістра Зейца, а також ректора університету Осло професора Сейта, на прохання норвезького єпископа він заступається за тодішнього духівника Штельтера, котрий пізніше став прем’єр-міністром Шлезвіг-Гольштейну. Останнього він, завдяки своєму впливу, буквально вирвав з-під шибениці. Мережа його зв’язків стає дедалі ширшою.

При спілкуванні з гауляйтером Крейзером у Познані, котрого він обстежує за бажанням Гіммлера, Керстен зберігає свою позицію «невдячного прибалта, котрий стримано ставиться до націонал-соціалізму».

З біографії. У травні 1940 року Гіммлер заборонив Керстену повернутися в окуповану Голландію. Особистий лікар став ще й особистим в’язнем Гіммлера. Керстен на три роки переселився у свій маєток Харцвальде. Лише 1943 року йому вдалося переїхати до Швеції. Звідти він продовжував лікування Гіммлера, до якого час від часу приїжджав.

Г.Петерсен: «Використовуючи свої зв’язки з СС, Керстен передавав послання, посилки, пакети від шведського королівського дому приватному в’язню Ріббентропа королю Бельгії Леопольду, а також за допомогою наполегливих прохань вирвав у Гіммлера згоду на звільнення більшої частини в’язнів із тих, які були названі в записці генерала де Голля, поданій у шведське міністерство зовнішніх зв’язків. Ці в’язні належали до європейської еліти та дворянства».

З біографії. За свідченням голландського Королівського інституту військової історії, що три роки вивчав справу Керстена, особистий лікар Гіммлера врятував 880 тис. чоловік у концентраційних таборах. Серед них — приблизно 63 тис. євреїв. Він став на заваді наказові фюрера, відповідно до якого в’язні при наступі противника мали бути знищені, а табори підірвані. Керстен домігся бойкотування цього наказу. Ще 22 тисячі осіб були звільнені і переправлені до Швеції та Швейцарії.

Три мільйони голландців він врятував від переселення в Польщу. Міста Даньгааг і укріплення Крінгендаль, а також Аксенштайн у Цундер-Зеє врятував від запланованого знищення снарядами Фау-2.

Він також врятував Голландію від загрози голоду, оскільки домігся, щоб туди були допущені шведські кораблі з продовольством. Запобіг голоду у Фінляндії, за що фінський уряд нагородив його званням і титулом медичного радника, а також Хрестом Командора й орденом Білої Троянди.

Крім того, Керстен був нагороджений Великим Хрестом, який вручив йому особисто принц Бернард. Двічі він рятував голландські скарби мистецтва від вивезення до Німеччини.

Що встигла зробити ця дивовижна людина з «рятівними руками»?

Петерсен пише про три акції на основі даних голландської слідчої комісії. А саме.

Порятунок голландського народу від депортації в Польщу (саме ця небезпека загрожувала голландцям). Керстен доклав усіх зусиль до того, щоб умовити Гіммлера не втілювати в життя цей план, «мотивуючи це шкодою для його здоров’я».

Підтверджується і той факт, що Керстен часто радився зі шведським міністром закордонних справ Гюнтером про звільнення певних контингентів в’язнів концентраційних таборів, а також про численні одиничні акції гуманітарного спрямування. Всі ці плани були обговорені з Гіммлером. Цей факт неодноразово підтверджує сам Гюнтер. За дорученням Гюнтера Керстен п’ять разів приїжджав 1944 і 1945 років у тодішню штаб-квартиру Гіммлера. Після того як Керстен восени 1943 р. переселився в Стокгольм, маючи фінський службовий паспорт, він підтримував постійний зв’язок із Гіммлером по прямому телефону.

З мемуарів Шелленберга відомо, що Гіммлер уже наприкінці 1942 року, а активніше — після розгрому гітлерівських військ під Сталінградом, став готувати власні переговори з приводу перемир’я. При цьому велику роль зіграло посередництво Швеції.

Фінський медичний радник у Стокгольмі міг знадобитися як посередник, котрий стоїть поза підозрами. У всякому разі Керстен завжди мав можливість зі своєї стокгольмської квартири розмовляти з Гіммлером по таємній телефонній лінії або ж Гіммлер розмовляв із ним.

«Двох акцій Керстена, про які свідчать очевидці, чимало з яких ще живі, — зауважує Петерсен, — уже було б досить, щоб забезпечити йому місце в історії».

Після дворічних зусиль йому вдалося надзвичайне, а саме — звільнити сімох шведських інженерів, які були засуджені до довічного ув’язнення у Варшаві за обвинуваченням у шпигунстві проти Третього рейху. Керстен буквально «вимасажував» їх на животі Гіммлера. Вони були помилувані і поїхали до Швеції.

Друга акція — це заступництво Керстена за євреїв. Єврейський світовий конгрес визнає, що Керстен врятував 60 тис. євреїв.

Керстену вдалося за допомогою дуже складних переговорів влаштувати 21 квітня 1945 року у своєму маєтку під Берліном зустріч Гіммлера з представником світового єврейства. Вони сиділи за одним столом і провели тригодинні переговори. Гамбурзький емігрант Моргерт Мазур написав про цю зустріч брошуру, видану в Стокгольмі. Він перетнув кордон, так би мовити, у багажнику Керстена на підставі посвідчення поліції безпеки, причому на кордоні Керстена не контролювали. Гіммлер прибув з останнього дня народження Гітлера з його берлінського бункера. У цю ніч Гіммлер уповноважив Керстена полетіти до Ейзенхауера з пропозицією миру. Керстен як лікар відхилив цю політичну акцію як таку, що перебуває поза його компетенцією. Проте він запропонував для цієї місії графа Бернадотта, племінника шведського короля.

Успішну діяльність шведської рятівної місії забезпечили три особи: єврей Гімель Шторх, який був комерсантом у Стокгольмі і представляв Єврейський світовий конгрес у Скандинавії; представник Дрезденського банку в Скандинавії Оттокар фон Кнієле, син колишнього ректора політехнічного інституту в Ризі; і, нарешті, Фелікс Керстен, без якого зустріч із Гіммлером була б неможливою.

Голландський принц-консорт і шведський міністр закордонних справ, провідні політики й економісти, а також Ріббентроп і Лей були пацієнтами Керстена — усі вони знали цього мануального терапевта, і це була саме та особистість, яка могла грати геть на інших струнах і використовувати інші методи, аніж ті, що використовували колись всі емісари в Стокгольмі в справі порятунку євреїв.

Шторх одразу ж підхопив ініціативу: «Ми вирішили спробувати все. Ми повинні випробувати все».

Повідомивши Єврейському світовому конгресу в Нью-Йорку про цей новий контакт, надійність якого гарантувалася лише тим, що єврей Шторх особисто довіряв німцю Керстену, він поставив усе на карту і незабаром отримав від американського держсекретаря Статініуса через американського посла в Стокгольмі «добро» для своїх проектів. Таким чином, у Керстена вже були два поручителі: Гюнтер і Шторх. Він також зв’язався з єврейськими організаціями, котрі вже розвинули через шведське міністерство закордонних справ бурхливу благодійну діяльність із надсилання медикаментів і речей.

Наступний етап за активного посередництва Керстена — порятунок життя їхніх єврейських братів у концентраційних таборах.

Г.Петерсен: «Вплив Керстена на Гіммлера, котрий у той час не уявляв собі життя без допомоги свого мануального терапевта, незаперечний. Як правило, Гіммлер у стадії болю не міг психічно протистояти наполегливості свого масажиста. З іншого боку, очевидно, в особливо тяжких випадках Гіммлер вважав, що для успіху лікування дуже важливо не допускати ніяких негативних емоцій. Саме тому він готовий був у такому стані вислухати Керстена.

З біографії: «Коли Гіммлер почувався добре, від нього нічого не можна було домогтися. Керстен зі своїми проханнями та вимогами мав успіх лише тоді, коли Гіммлеру особливо дошкуляли болі. Отримавши полегшення, він дарував Керстену людські життя. Про це свідчить балакучий чиновник з оточення Гіммлера, такий собі Распостен: «Гіммлер сказав якось сам: «Керстен своїм масажем рятує людські життя. Одне життя на кожен його пас».

Керстен рятував інших сам, попри особливу довіру до нього Гіммлера, постійно ризикуючи. У нього було багато заздрісників, ворогів.

Хто ви, докторе Керстен?

Це запитання не раз ставили собі люди з оточення Гіммлера. Підозрювали, як ми знаємо тепер, не без підстав: Керстен веде подвійну гру.

Були кількаразові безуспішні спроби відкрити Гіммлеру очі на його масажиста.

Зі спогадів Керстена-молодшого: «Кальтенбруннер у своїх підозрах і ненависті зайшов настільки далеко, що підготував замах. Було влаштовано засідку. Батько і його шофер мали бути застрелені. Один есесівець порадив моєму батьку їхати іншою дорогою, і таким чином він благополучно в призначений час прибув до Гіммлера. Пізніше Гіммлер викликав до себе Кальтенбруннера і сказав йому: «Якщо з Керстеном щось трапиться, то в наступні 24 години ви будете мерцем».

Чому ім’я людини, котра стільки зробила для порятунку людей, залишається майже невідомим світу?

У плутанині повоєнного часу Керстен потрапив під підозру в симпатіях до націонал-соціалізму, а також отримував фінансову вигоду від своїх рятувальних акцій. Швеція поклала під сукно документи про його вирішальну участь у рятувальній акції Бернадотта. Погрожували вислати його до Фінляндії, якщо надумає висуватися і не сидітиме тихо. Лише завдяки систематичній дослідницькій роботі голландських істориків, висновкам комісії, котра займалася його справою, Керстен через вісім років був повністю реабілітований.

1953 року він нарешті отримав шведське громадянство, якого досі безуспішно домагався. Єврейський світовий конгрес і голландська королівська сім’я відзначили його своїми нагородами. І Керстен без перешкод веде свою практику по черзі в Стокгольмі, Гаазі, Парижі, ФРН.

По дорозі зі Стокгольма в Дюссельдорф із ним трапився серцевий напад, унаслідок якого 16 квітня 1960 року у віці 61 року він потрапив до лікарні в Хаамі (Вестфалія). І, очевидно, там помер.

Поховали його на тихому сільському кладовищі.

І на закінчення портрет Керстена, майстерно намальований Гербертом Петерсеном:

«Природний талант без дійсної освіти. Не без марнославства, по-селянськи хитрий, егоцентричний і водночас відкритий і життєрадісний, готовий усім допомагати, брати від життя усе, що воно тільки могло запропонувати. Мовчазний, потайливий, коли йшлося про щось важливе, і сповнений радісних дивних фантазій, яким він, вочевидь, був зобов’язаний своїй «творчій натурі». Це була наївна дитина й водночас людина з найрізноманітнішими зв’язками. Він ніколи не був нецікавий».

«За п’ятнадцять років вивчення його справи в Стокгольмі, — підсумовує Петерсен, — ми часто перебували у тому ж становищі, в якому бачили себе чимало його найдавніших і найвпливовіших пацієнтів, коли вони вже клялися ніколи не згадувати свого масажиста-«товстуна», щораз при цьому мріючи про нову зустріч із ним».

Ще один штрих до портрета. Після війни Керстен веде безуспішну боротьбу за порятунок засудженого в Нюрнберзі до смерті особистого секретаря Гіммлера доктора Рудольфа Брандта. Тепер вже об’єктами його зусиль до порятунку стали не переслідувані націонал-соціалізмом, а окрім Брандта, й інші слуги Третього рейху. Звертаючи увагу на факти прояву людяності з їхнього боку в нелюдський час, він закликав до помилування. Безстрашна людина, він звертався до Трумена, Люціуса Клея. Хто, крім нього, міг зважитися на таке?

Він продовжує бути поза політикою. Його кредо — рятувати людські життя, творити добро. Як тут не згадати Максиміліана Волошина, коктебельського самітника, поета, художника, теж аполітичну людину, для якої найбільшою цінністю було людське життя. За часів білих він ховав у своєму домі червоного комісара, під час червоного терору рятував білогвардійців. І та ж безпосередність, та ж дитячість. Наскільки ми були б біднішими без таких людей.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво