Соціальне самопочуття: ми його втрачаємо? - Соціум - dt.ua

Соціальне самопочуття: ми його втрачаємо?

20 травня, 2011, 13:22 Роздрукувати Випуск №18, 20 травня-27 травня

Відомому німецькому соціологу і філософу Ульріху Беку належить чудова фраза про наш час: «Спосіб життя людини стає біографічним вирішенням системних суперечностей».

Відомому німецькому соціологу і філософу Ульріху Беку належить чудова фраза про наш час: «Спосіб життя людини стає біографічним вирішенням системних суперечностей». І хоча йдеться, очевидно, про глобалізацію, тут дуже легко перекинути місток до наших реалій, де людина самою своєю долею спокутує всі гріхи системи, яка зовсім не сприяє її розвитку і процвітанню. Співіснування з системою для українця нагадує бої без правил, причому для кожного бою встановлюються свої канони: суцільні непорозуміння з податками, пенсіями, бізнесом, правом, банками, сектами і тарифами дуже чітко дають зрозуміти, що в цій країні право неправе, а свобода невільна. І на цьому тьмяному тлі пересічний українець має накреслити свою лінію життя…

Майбутнє без перспектив

Виявляється, наші люди близькі до фаталізму — вони вибудовують свої життєві стратегії у прив’язці до лічених тижнів і місяців. Це підтвердило соціологічне опитування Українського інституту соціальних досліджень імені О.Яременка, проведене разом з відділом моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки і прогнозування НАНУ (було опитано 2109 респондентів у всіх областях України). Дослідники запитували «На який строк ви можете впевнено планувати майбутнє своєї сім’ї і своє особисте майбутнє?». Більш ніж на 10 років — відповіли 0,8% респондентів, на шість-десять — 1,2%, на три-п’ять — 4%, на один-два роки — 18%, на найближчі місяці — 36%, на найближчі тижні — 31%, 9% вагалися з відповіддю.

Виявляється, три чверті українського населення (75%) практично живуть сьогоднішнім днем. А відповіді на запитання «Як ви оцінюєте своє майбутнє порівняно з тим, як ви оцінювали його рік тому?» розподілилися таким чином. Зазначили, що їхнє майбутнє значно краще порівняно з минулим роком усього 4% респондентів. Скоріше краще, ніж рік тому, оцінюють своє майбутнє 25,5%. Скоріше гірше, ніж рік тому, перспектива у 45% опитаних. Майбутнє здається значно гіршим, ніж рік тому, 13,5%. І вагалися з відповіддю 12% респондентів. Словом, перспектива без позитиву...

Причому «маленькі українці» переконані, що «лихоманить» їх разом з країною. 71% думають, що Україна продовжує страждати від кризи, ще 14% — що криза тільки починається. Тільки 10% опитаних вважають, що криза закінчилася або близька до завершення. Цікаво, що 2% респондентів думають, що кризи зовсім не було і не буде.

Логічно було б припустити, що наші люди, які здебільшого звикли до державного патерналізму, розраховують, що якісь сили допоможуть їм виплутатися з лихоліття і забезпечать швидкий підйом економіки і рівня життя в країні. Визнають, що такі сили в нас є, усього 39% респондентів, сумніваються в цьому 23%, а 31% твердо переконані, що таких сил зараз у держави немає (вагалися з відповіддю 7% опитаних). Дуже багато людей вважають себе покинутими напризволяще (бо не можуть змусити владу служити собі). Тому в їхніх відповідях на запитання «Як ви вважаєте, чи потрібна зараз в Україні політична опозиція?» проступає явний консерватизм: тільки 54% опитаних відповіли, що опозиція потрібна, 29% упевнені, що ні, вагаються 10% і 7% важко відповісти.

Усі ці соціологічні викладки наводять на думку: не можуть усі нинішні проблеми сучасних українців вирішуватися виключно в економічній площині (хоча підтримка себе і сім’ї на прийнятному матеріальному рівні для них аж ніяк не друге питання). Економічна сфера настільки переплетена із соціокультурною, що ціна будь-якого важливого для суспільства питання — людська гідність. А з нею у нас, на жаль, сутужно…

Культурна криза — і «культурна» бідність

— Українське суспільство переживає дуже глибоку культурну кризу — з погляду взаємодії особистості і суспільства, самої можливості особистості впливати на суспільство. Криза — у відсутності обов’язків і відповідальності представників певних соціальних інститутів перед людиною, у відсутності відкритості, — словом, у відсутності норм, прийнятних для суспільства. Коли людина розуміє, що відступати від норм погано, але у певних ситуаціях починає це собі дозволяти.

— Усе це разом створює культурну кризу, і вона дуже страшна, — розповідає голова правління Українського інституту соціальних досліджень імені О.Яременка, завідувачка відділу моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій Інституту економіки і прогнозування НАНУ Ольга Балакірєва. — У нашій країні в інтересах «простої людини» не працюють правоохоронна і судова система, немає рівності всіх перед законом. Усе це породжує нігілізм і апатію. В СРСР був певний ідеологічний конструкт, і було чітко сформульовано, що добре і що погано, тобто існував базис норм і були спотворені тоталітаризмом механізми контролю над ним. У трансформаційному періоді країна дійшла до того, що немає ні норм, ні контролю — уседозволеність і безкарність «обраних» розмиває їх для більшості. І щоб сформувати інші механізми контролю, які повинні визначати взаємодію індивідів у суспільстві і взаємодію індивіду і соціальних інститутів, знадобиться не одне покоління.

А сьогодні у більшості людей немає якихось життєвих стратегій — вони обмежуються днями, місяцями. Людина відчуває, що від неї у соціумі нічого не залежить, а вона сама залежить від зовнішніх обставин, і шанси впливати навіть на власне життя в неї обмежені. Наприклад, для того щоб розвивати свою справу, потрібен ресурсний базис, а взяти кредит під високі відсотки без впевненості у своєчасних розрахунках з банком людина не ризикує. Тут не варто її звинувачувати, адже держава як механізм не створює їй надійних «підпірок» та елементарного захисту.

— Чи правда, що бідність у нас у країні культурно відтворюється?

— Швидше, у нас бідність передається у спадок. Не працюють соціальні ліфти (соціальні інститути, функції яких — дати людині підняти свій статус), і в людини, яка вийшла із соціальної верстви «нижчої за середню» або бідного середовища, дуже мало шансів узяти в житті якісь висоти. Здавалося б, високий рівень освіти повинен дозволити людині заробляти більше, але в Україні розрив у доходах між людьми з найвищим і найнижчим рівнем освіти становить 1,2 разу, а не три-п’ять разів, як в інших країнах.

Звідси й песимізм. Те, як наші люди бачать своє майбутнє, є індикатором їхньої впевненості у завтрашньому дні, спроможності планувати своє життя самостійно, незалежно від того, що може навколо відбуватися. І результати, які ми отримали, свідчать про дуже високий рівень аномії (безнормності). Судячи з відповідей на запитання про майбутнє, тільки шість відсотків наших громадян упевнені в собі настільки, що справді можуть забезпечити собі все, чого хотіли б досягти. У вісімдесятих роках минулого століття ми проводили дослідження щодо молодого покоління — тоді планувати своє життя на тривалий період могли 40% опитаних. А зараз мене вразив розподіл додзвонювачів «Шустер live», які зателефонували на чергову передачу: понад 90% відповіли, що готові виїхати з України. Цей факт свідчить: у людей немає відчуття, що від них залежить майбутнє країни, власної сім’ї і дітей. Це не активна життєва позиція. І в моєму розумінні це одна з трагедій, що ми переживаємо, і тут нам потрібна патріотична ідея (можна назвати її і національною), яка дає людині зрозуміти, що її інтерес пов’язаний зі своєю країною, що вона спроможна, може і повинна вплинути на ситуацію в країні, а не чекати, що це зробить новий уряд або директор підприємства, де вона працює.

— За вашими даними, близько 60% громадян зазначають, що їхнє бачення майбутнього за останній рік стало більш песимістичним.

— Це й ефект кризи, і розчарування в дуже повільних діях нового уряду. Сьогодні влада здійснює реставрацію «допомаранчевої» політичної системи, коли змінювалися повноваження президента та його адміністрації, а не реформи, спрямовані на підвищення рівня життя кожного громадянина. Ще питання: у чиїх інтересах проводяться реформи?

— У суспільстві традиційною стала низька громадянська активність. Але якщо зводити все тільки до стратегії виживання, людина «відрізає» від себе цілі пласти життя…

— Ми запитували: «Чи вважаєте ви, що все, що відбувається в країні, має залежати від кожного громадянина?». Так вважають три чверті опитаних. Тоді ми запитували: «Чи доклали ви якихось зусиль для того, щоб усе залежало від вас?». Позитивно відповіли на це запитання менше половини громадян. Адже з їхньої мовчазної згоди при владі завжди будуть люди, яких критикують і хочуть поміняти… Необхідно запровадити звітність і прозорість дій органів влади — адже навіть рішення щодо розподілу бюджету села, міста, району не обговорюються публічно, а якщо й обговорюються, то формально. А демонстрація реально діючих механізмів взаємодії громадян з владою може спонукати людей бути активними.

Криза минала м’якше, ніж ми очікували

— Зараз очевидно, що багаті у нас в країні багатшають, а бідні не поліпшують свого матеріального становища.

— І цей розрив збільшується. Цікаво розглянути розрив між верхніми і нижніми децилями (коли береться по 10% тих громадян, чий дохід найвищий і найнижчий відповідно) — зараз він становить 17 разів (у 2000 році він становив 13 разів, у 2001-му — 23 рази, у 2007-му — 11 разів, у 2008-му — 12 разів і в 2009 році — 13 разів).

Ми ставили запитання про наявність тіньових доходів і, враховуючи їх, дійшли висновку, що цей розрив між верхніми і нижніми децилями збільшився до 21 разу. Тіньовий дохід збагачує насамперед багатих. Зараз про свої тіньові доходи розповіли 17% громадян, до цього було 25%, тобто можна сказати, що за рік відбулося певне скорочення масштабів тінізації, кількість «накритих тінню» дещо скоротилася, особливо різко — у середовищі найманих працівників державного сектору. А серед підприємців, самозайнятих про наявність тіньового доходу говорять більше третини. Ми запитували, яку частину «неофіційні» гроші становлять у сукупному доході громадянина. Виявляється, у попередні роки була велика питома вага тих, у кого ця дохідна частина була невеличкою — 10—18%. Зараз у таких людей ця частина зменшилася, але з’явилися громадяни, в яких вона перевищує 50% сукупного доходу.

— Напевно, кожна людина є «політекономом» свого сімейного бюджету…

— Ми розглядали динаміку самооцінок матеріального становища громадян, і виявилося, що після 2004 року відбулося різке зменшення кількості тих, хто вважав себе дуже бідним, і збільшилася кількість тих, хто відносить себе до категорії середнього і вище за середній рівень. У 2008 році цю тенденцію «зламала» криза — кількість тих, хто відносив себе до середнього рівня і вище, скоротилася. Можливість відкладати кошти мають тільки 11% громадян. Криза, що почалася у 2008 році, удвічі скоротила кількість сімей, спроможних робити заощадження. Не дуже сильно, проте збільшилася кількість тих, хто проживає свої заощадження. І це один з чинників того, що в нас у суспільстві немає жорстких заворушень, оскільки кошти в людей були, і вони їх за необхідності діставали — хто з банків, а хто з банок. Кількість тих, хто позичав гроші на життя, за останній рік не надто збільшилася — з 12 до 16%.

Загалом, якщо розглянути індекси соціального самопочуття в динаміці, то на початку кризи люди мали певні очікування різкого погіршення матеріального становища, але цього не сталося. Криза минала м’якше: комусь допомогли програма соціального захисту, виплати на дитину або малозабезпеченим сім’ям, субсидії на житлово-комунальні послуги та пільги, комусь наявність заощаджень, а комусь — ті тіньові доходи, про які вже йшлося. Тобто вплив кризи на повсякденне життя виявився не настільки драматичним, як люди думали. Характерно, що громадяни припускають, що їхнє матеріальне становище погіршуватиметься, а економіка країни, навпаки, — зміцнюватися. Залишається тільки додати, що до «середньої верстви» відносять себе люди з середнім доходом на одного члена сім’ї близько 2000 гривень, а до «низького» — люди з середнім доходом на одного члена сім’ї менше 1000 гривень. Різниця між бажаним доходом для нормального життя і реальним рівнем статку в середньому для всього населення країни становить 2,2 разу. При цьому можу припустити, що частина цієї різниці покривається за рахунок недекларованих доходів, у чому наші респонденти не признаються.

Проблема ж у тому, що відсутність чіткої і зрозумілої більшості громадян стратегії соціально-економічного розвитку країни створює у них відчуття роз’єднаності і беззахисності, а також формує реактивну поведінку без бажання планувати своє майбутнє, стратегію «жити сьогоднішнім днем».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво