Соціальне підприємництво: бізнес для бідних чи еволюція свідомості

Соціальне підприємництво стає реальним механізмом розв’язання проблем суспільства, і в Україні з’являються нові приклади такої роботи. Підприємництво у соціальній сфері, бізнес із соціальною місією, або підприємницька діяльність благодійних та громадських організацій, — охоплює різні соціально вразливі верстви населення. Таке підприємництво може ставити за мету трудотерапію, соціальну реабілітацію, запровадження нових механізмів вирішення наявних соціальних проблем. В той же час воно має бути і «доходним», бо в іншому випадку ми говоримо про благодійну або громадську діяльність. Підприємництво для бездомних несе першочергово соціальну складову. Навряд чи роботодавець найме таку людину на роботу, хіба що на крайній випадок.

Нове життя —
нова робота

Притулків, де безпритульні могли б жити і працювати, у Львові немає. Точніше, не було до створення спільноти взаємодопомоги «Оселя». Кілька років тому на околиці міста, у селі Винники, один із будинків став притулком і надав житло першим восьми мешканцям вулиць. Після житла нагальною потребою виявились робота й харчування. Нове житло — нове життя. Вже навесні обробили город, а пізніше створили майстерні з ремонту та реставрації меблів — соціальне підприємство. Філософія діяльності майстерень проста: меблі отримують нове життя — бездомні отримують нові можливості. Певне, кожен із нас у житті зіштовхувався з проблемою старих меблів: і ніде тримати, і жаль викинути. Що вже казати про реставрацію та відновлення. На це й була розрахована підприємницька ініціатива — збирати старі меблі від населення, ремонтувати й декорувати їх, а також приймати замовлення на реставрацію. Серед уже дванадцяти на той час мешканців «будинку для бомжів», як спочатку називали його сусіди по вулиці, знайшлися умільці й охочі вчитися. Досвід перейняли у поляків.

Перші кроки до діалогу

Представники «Оселі» влаштували невелику виставку-аукціон робіт членів спільноти на першій в Україні міжнародній конференції із соціального підприємництва, що проходила у Львові 12 травня. Назва конференції промовляє сама за себе — «Соціальне підприємництво: перспективи розвитку в Україні». У конференції взяли участь представники понад 50 громадських організацій, підприємці, журналісти та студенти Українського католицького університету, під дахом якого й відбувалася подія. У підсумковому обговоренні взяв участь мер міста Львова Андрій Садовий. Програма передбачала ознайомлення з польським та угорським досвідом, вивчення законодавчого підґрунтя для розвитку соціального підприємництва, обмін українським досвідом. За день потрібно було визначити ймовірні шляхи розвитку соціального підприємництва в короткостроковій перспективі. Перспективи — це частково результат роботи мрії. А за визначенням Клауса Шваба, відомого читачеві з попередніх статей «ДТ», засновника фундації з розвитку соціального підприємництва, соціальні підприємці — це мрійники, піонери, новатори. Саме на такі категорії можна було поділити учасників. І не тільки їх — усіх, хто певним чином дотичний до цього напряму соціально-економічної діяльності.

Мрійники, піонери, новатори

Мрійники. Помріяти можна про ті часи, коли неприбуткові організації (НПО) вільно вестимуть підприємницьку діяльність для реалізації своїх соціальних цілей, спрямованих на обслуговування тих цільових груп, заради яких вони створювалися. І, відповідно, не платитимуть податків, адже є соціальна місія. У такому разі для політиків та бізнесменів можуть настати часи «благодійних бензоколонок», і всі захочуть перейти в соціальні підприємці. Так уже було з комерційною діяльністю підприємств інвалідів на пільговому оподаткуванні, коли такі підприємства ставали механізмом відмивання грошей та контрабанди товарів. Суспільство і бізнес ще не готові до цього — завелика спокуса скористатися можливостями уникнення податків. Але на конференції звучала думка про запровадження реформи в оподаткуванні «третього сектору». Є навіть сміливці, котрі хочуть очолити цей процес. Із теперішніми фіскальною політикою та навантаженням навряд чи це можливо. І чи варто змінювати законодавство, якщо НПО ще не знають і не використовують усіх його можливостей?

Піонери. До них зарахуємо тих, хто займається соціальним підприємництвом у теперішніх умовах. Серед них лідери НПО, які намагаються віднайти нові шляхи фінансування діяльності організацій, окрім донорських коштів. Наприклад, окрім своєї основної діяльності — реабілітації та денного центру для розумово відсталих дітей-інвалідів, — організація надає послуги з копіювання і виготовлення друкованої продукції. Є приміщення, вдалося закупити обладнання за донорські кошти. Додаткова підприємницька діяльність центру — це і частина реабілітаційного процесу клієнтів центру: вправи для розвитку моторики й уваги, а невеликий дохід дає змогу вивозити дітей на екскурсії та влаштовувати їм свята. Працівники центру, в основному — мами хворих дітей, розповідають про радість 19-річної дівчини, яка на свою першу в житті зарплатню купила собі сумочку і тепер не розлучається з нею; або про хлопця, який зразу накупив усім морозива, вперше в житті відчувши, можливо, що давати завжди приємніше, ніж отримувати. Жінкам — соціальним підприємницям потрібно було знайти партнера-підприємця, котрий погодився б продавати продукцію «через себе» й повертати доходи в організацію. І тепер тест для читача — хто той підприємець? Правильно. Батько такої ж дитини, який просто не може стояти осторонь і в такий спосіб допомагає багатьом. Навряд чи в період накопичення первинного капіталу, що трохи затягнувся, багато приватних фірм взялися б реалізовувати продукцію реабілітаційного центру. Не погодитеся зі мною? Скажете — не пропонували. Тоді будьте готові, що запропонують. І ви станете одними з перших...

Новатори. Десь вони останнім часом зникли — ті, що носилися з «перпетуум мобіле» та сонячною енергією. Невигідно, нецікаво, немодно. Але ми говоримо про соціальних новаторів. Тут в Україні неоране поле: проблем багато, і вони не зникають самі по собі. Навпаки — примножуються. Такими новаторами можна вважати тих, хто відкидає традиційні методи боротьби з проблемою і прагне системно змінити ситуацію. Один знайомий, якого вже не сподівалися побачити серед живих, виявився саме таким підприємцем. Після чергового лікування від наркоманії та реабілітації, коли лікарі, як мовиться, витягли з того світу, Олександр вирішив розірвати фатальне коло і влаштувався разом із колишніми знайомими «по голці» на будову підсобником. Вивчили весь комплекс робіт, заощадили кошти на інструменти. Через три роки — приватна фірма з восьми чоловік у м.Житомирі виконує будівництво котеджів. На стажування та для опанування професій постійно залучаються хлопці з реабілітаційних центрів. Олександр відзначає, що прибуток не є його основною метою — радше, він стає мотивацією для колишніх наркозалежних, стимулом та оцінкою їхньої праці. Метою ж є залучення якомога більше хлопців до ефективної трудотерапії. Бізнес із соціальною місією — новаторство для України.

Чи можна продавати?

І все ж таки, повертаючись до діяльності багатьох організацій, не можна говорити про сталий розвиток без використання механізмів соціального підприємництва та диверсифікації джерел надходжень до НПО. Наскільки це реально в теперішніх умовах, і про які невикористані можливості йшлося вище? Експерти кажуть, що законодавство, яке регулює підприємницьку, господарську або комерційну діяльність НПО в Україні, чи не найліберальніше у Східній Європі. По-перше, НПО мають право займатися господарською діяльністю й отримувати доходи від своєї основної діяльності. По-друге, НПО можуть самостійно засновувати підприємства, а також брати участь у корпоративних правах. По-третє, існує певний перелік пасивних доходів НПО, що звільняються від оподаткування, — дивіденди, страхові виплати, оренда, роялті. Звільнення від оподаткування, а також безповоротна та поворотна фінансова допомога НПО, технічна допомога міжнародних організацій, безоплатна передача товарів, робіт та послуг — на користь НПО. А ще все те ж соціальне контрактування з місцевою владою — виконання робіт на користь громади, сплачених із місцевих бюджетів, — дотації, субсидії. Звісно, в кожному окремому випадку набір можливих механізмів «заробляння» коштів залежить від форми реєстрації НПО та коду її неприбутковості, що надається податковими органами при реєстрації. Таких різних форм реєстрації є 16. Тому можливості НПО залежать від грамотно складеного статуту, що має містити вичерпний перелік видів основної діяльності та коду неприбутковості. Саме навколо основної діяльності точиться багато дискусій. І хоча закон «Про податок на прибуток» пояснює, яка діяльність належить до основної, є багато непорозумінь із цим питанням. Більшість статутів організацій складалися не з думкою про те, що в майбутньому потрібно буде якось на себе заробляти. Зареєструватися б, а там отримаємо грант, і навіщо бавитися з тими пасивними доходами, договорами та й ще бюджетними коштами? Тому й виходить, що для того, аби займатися господарською діяльністю, потрібно ретельно вивчити можливості, які надає законодавство; переглянути, а часто й змінити статут, отримати консультації та обстояти свої права в податковій.

Вчіться основ бізнесу

Але й цього багатьом НПО замало. Потрібні підприємці у соціальній сфері. Цього ніхто не вчить в Україні. Потрібен бізнес-підхід до діяльності організації — інші критерії успішності, інші правила гри, інші умови фінансування. Врешті-решт, потрібно мати ті товари та послуги, які НПО хоче продати. І вони повинні бути якісними й конкурентними на ринку. Досвід свідчить, що організації, котрі мають продукт, на який є попит, успішно реалізовують свої проекти з соціального підприємництва і в наявному правовому середовищі. Знову ми ставимо вічні запитання — хто? що? як? Ну як — це вже справа маркетингу: його тонкощі соціальні підприємці ще мають вивчити. Один із учасників конференції, представник львівського бізнесу, зазначив, що громадським організаціям потрібно вчитися бізнесу, а їм (бізнесу) — вчитися в них. Адекватно прозвучали і слова звернення мера Львова до учасників конференції, що його команда готова розглядати якісні соціальні проекти, запропоновані НПО. Чому ж на тлі таких позитивних висновків та прикладів багато учасників залишало конференцію, не вбачаючи для себе перспектив у соціальному підприємництві?

Революція чи еволюція

Польський гість, пан Анджей Юрось, професор Інституту соціології, а також соціальний підприємець Польщі 2000 року, відібраний міжнародною фундацією Ашока (Ashoka), розпочав свою доповідь констатацією факту: останніми роками в його країні відбулася революція з соціального підприємництва. Практично, це означає, що така діяльність набула великого поширення в різних соціальних сферах, не обмежуючись тільки НПО. Це означає, що про соціальне підприємництво говорять у суспільстві і знають про його переваги та досягнення. Знають, хто такі соціальні підприємці, які створили ту критичну масу і змінили свідомість громадян, бізнесу, неприбуткового сектору та держави. Близько 60 соціальних підприємців об’єднані в єдину мережу Ашока-партнерів. Про них можна прочитати, їх можна побачити й почути. Вони вирішують проблеми національного та місцевого значення, змінюючи суспільство на краще. Серед них — Фонд «Барка», що надав підтримку знайомій нам «Оселі» у їх навчанні та обміні досвідом.

У пошуках талантів

Можливо, і Україні слід іти шляхом визнання соціального підприємництва як ефективного засобу досягнення сталого розвитку суспільства та економіки, а соціальних підприємців — як лідерів перетворень. Можливо, і нам потрібно шукати їх серед тих науковців, підприємців, свідомих громадян, котрі працюють на благо суспільства й нашого майбутнього? Потрібно надати їм будь-яку підтримку з боку держави — фінансову, інформаційну, консультативну. Адже таланти людини по-справжньому розкриваються й розвиваються тільки тоді, коли її таланти потрібні суспільству. Потрібно також надати певну платформу для діалогу між бізнесом та соціальним сектором. За словами того ж таки підприємця з конференції, соціальне підприємництво виникає й діє при зустрічі ідей і капіталу. Така платформа стане підґрунтям для формування нового типу підприємців в Україні — соціальних новаторів. Вигода очевидна для всіх, і на даному етапі їх просто потрібно знайти й підтримати. Цим займається Центр розвитку соціального підприємництва в Україні... Але це вже забігаючи на кілька років наперед.

Під час однієї з подорожей мені пощастило зустріти вельми цікаву людину з міста Коломия. Василь Козак, так відрекомендувався новий знайомий, медик за фахом, засновник організації «Спас». Він розробив і впроваджує систему реабілітації, щось на кшталт української йоги. За цією системою займаються кілька реабілітаційних центрів в Україні. Декілька років тому його програму реабілітації було включено до програми середньої школи в Білорусі. На уроках фізкультури діти борються з відомим усім нам сколіозом замість неконтрольованої біготні у футбол. Отож соціальні підприємці в Україні є, але ми мало знаємо про них.