Соціальна картка киянина: добро чи зло? - Соціум - dt.ua

Соціальна картка киянина: добро чи зло?

14 жовтня, 2011, 12:50 Роздрукувати Випуск №37, 14 жовтня-21 жовтня

На першому етапі головною метою нововведення під наз­вою «картка киянина» є «впоряд­кування пільг», а по суті — позбавлення цих пільг і без того малозахищених верств населення.

© Андрій Товстиженко, DT.UA

Реалії життя привчили багатостраждального українця на кожен новий крок влади подумки запитувати себе «Як це розуміти?» і «Яким чином це може погіршити моє життя?». Такі та ще багато інших запитань виникають у голові в жителя Києва у відповідь на ідею запровадити в столиці України картки киянина. Але якщо житель будь-якого іншого українського міста чи села, прочитавши назву статті, подумав, що його це не стосується, то він дуже помиляється. У кожної справи, доброї чи злої, є свій початок. От кияни й дочекалися...

То про що ж, власне, мова? Наприкінці серпня відбувся круглий стіл на тему: «Картка киянина: якою вона має бути?». Ор­ганізаторами виступили Київська міська асоціація роботодавців та Ресурсний центр «Гурт». Про те, якою в ідеалі має стати ця «картка киянина» і які функції виконуватиме, ще у 2010 році відповів у своєму інтерв’ю перший зас­тупник голови КМДА А.Го­лубченко. Згідно з його запевненнями, її функції такі:
«1. Ідентифікаційного документа (посвідчення особи). 2. Засобу достовірного обліку: персоніфікованих даних громадян; пільг, що надаються органами державної влади та місцевого самоврядування; соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян у територіальних центрах районів міста. 3. Засобу реалізації пільг, що належать відповідним категоріям громадян: у міському пасажирському транспорті (метрополітен, електротранспорт, автобуси та маршрутні мікроавтобуси); при оплаті житлово-комунальних послуг; при безкоштовному отриманні чи купівлі медикаментів; при отриманні медичних послуг; при реєстрації в пільгових чергах — наприклад, на отримання засобів пересування для громадян з обмеженими можливостями чи забезпечення засобами реабілітації та протезування; при отриманні інших пільг — наприклад, безплатного забезпечення твердим паливом.
4. Дисконтної картки для оплати то­ва­рів у магазинах та супермаркетах. 5. Платіж­ним засобом, рахунком для перерахування пенсій та адресної матеріальної допомоги (за ба­жан­ням громадян). 6. Зберігання інформації медичного характеру (група крові, медичні препарати, що викликають алергічні реакції, тощо за бажанням громадян).
7. Ін­шої інформації — наприклад, медичного страхування, програм лояльності тощо».

Усе перелічене ви­г­лядає дуже привабливо. Однак, аналізуючи виступи більшості учасників круглого столу і результати спілкування, можемо зазначити: або ініціатори цього проекту самі не розуміють до кінця, що саме хочуть створити (і неважливо, з якої причини це відбувається), або нас укотре вже намагаються ошукати. Як на на­шу думку, на круглому столі саме це бажання й домінувало з боку представників органів влади. Тоб­то згідно з їхніми запевненнями, на першому етапі головною метою нововведення під наз­вою «картка киянина» є «впоряд­кування пільг», а по суті — позбавлення цих пільг і без того малозахищених верств населення.

На чому базується наша впевненість? Насамперед на тому, що початковий етап запровадження картки покликаний обмежити проїзд пільгових категорій населення в міському транспорті. Адже планується встановити турнікети в усіх видах міського транспорту, зробивши прохід через них платним для всіх без винятку пільгових категорій населення, щомісячно перераховуючи пільговикам на картку для оплати проїзду аж по 120 гривень. Таку цифру озвучив у своїй доповіді заступник голови КМДА Руслан Крамаренко, який у матеріалах, розданих під час круглого столу, дає таке роз’яс­нення: «Ми знаємо, що проїзний квиток коштує від 80 до 120 гривень на місяць, тому ці 120 гривень будуть перераховані на рахунок кожної людини, яка має на це право…».

Але, наприклад, для незрячого метро — найзручніший вид транспорту, яким він користується не раз на день, а частіше. І як йому, з огляду на виділену суму, їздити в метро? А тому, хто супроводжує незрячого?

А чи хтось намагався вставити картку в отвір турнікета із зав’язаними очима? А зняти з неї гроші без сторонньої допомоги? Спробуйте якось. Може, тоді зрозумієте, чому більшість незрячих харків’ян перестали їздити в метро, щойно запровадили картки. Важко стверджувати напевне, бо немає можливості отримати офіційну інформацію, але за тими наявними в нас даними, той самий чиновник, зусиллями якого більшість харківських незрячих було витіснено з харківського метрополітену, опікується цією «благородною» справою тепер уже на київських теренах.

А як проїхати через турнікет інваліду на візку? Мало того, що за існуючими стандартами спуск або підйом інваліда на візку з допомогою ескалатора може зайняти щонайменше годину (перевірено на власному досвіді), а тут іще й турнікети, не кажучи вже про горе-пандуси. От і згадайте, коли ви останній раз бачили в метро інваліда-візочника?

Можуть закинути, що я перебільшую, що соціальна картка киянина, як було задекларовано з перших слів на «круглому столі», створюється саме для того, щоб збільшити спеціальні виплати згаданим вище верствам населення. Однак чомусь ніхто з київської мерії, продукуючи цю ідею, не запитав у суспільства, і насамперед у малозахищених, чи потрібна така картка взагалі. Упродовж років проблеми інвалідів вирішували фізично здорові люди, які, нічогісінько в них не розуміючи, і нині продовжують цю практику починаючи з Кабміну і закінчуючи сільською радою.

Можливо, чиновник має якісь свої міркування, а ми хотіли б отримати відповіді на дуже прості запитання: якщо картка киянина справді потрібна, то чиє конкретно життя і як саме вона має полегшити? Якщо ж це комерційний проект, що реалізується за бюджетні кошти (згадаймо, що турнікети хтось має виготовити і встановити, а все це — гроші, і чималі), тоді щось більш-менш зрозуміло, але до чого тут соціальна складова, адже в результаті може бути шкода і інвалідам, і всьому суспільству в цілому.

Тільки після цього можлива фахова розмова про те, як спробувати вивести проблему з глухого кута і перевести її розв’я­зання в конкретну площину.

А поки що думки громадян ніхто не питав. Певно, чиновники вважають, що жодна з нагальних проблем Києва не потребує такої уваги, як пільги для інвалідів та інших малозахищених верств населення. Можливо, краще було б зосередитися на вирішенні питання безбар’єрності на транспорті (зокрема й у метрополітені) та на вулицях, на підвищенні пенсій та приведенні їх до міжнародних норм і стандартів, на розвитку вітчизняної економіки, що й дасть можливість для здійснення всіх вищеперелічених заходів, а потім уже впорядковувати пільги?

А стосовно того, що українські інваліди, користуючись своїми пільгами, скоро житимуть, як у Європі, хочеться зауважити: в Європі такого поняття, як «пільги», немає взагалі, натомість є поняття «соціальні гарантії».

Коли Україна почне нарешті виконувати взяті на себе зобо­в’язання і забезпечить інвалідам, як і іншим малозабезпеченим верствам населення, соціальні гарантії, то пільги вже будуть непотрібні. Та тільки складається враження, що з інвалідів пільги знімуть, а в чиновників, депутатів і інших «найбідніших» та «найзаслуженіших» вони залишаться. Можливо, все-таки варто запровадити спеціальні податки на розкіш, нерухомість, щоб найбагатші громадяни прийняли на себе основний податковий тягар? Досить уже вирішувати проб­леми наповнення держав­ного бюджету за рахунок най­незахищеніших жителів України.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво