«Смерть Бога» у відгуках теологів

Поділитися
Вибираючись з історичного провалу і спішно опановуючи накопичений світом культурний багаж, ми нарешті починаємо відчувати складне й суперечливе багатство західної теології.

Вибираючись з історичного провалу і спішно опановуючи накопичений світом культурний багаж, ми нарешті починаємо відчувати складне й суперечливе багатство західної теології. Від неї не можна відмахнутися, її не можна проспати, прогуляти, пропустити, як нецікаву лекцію. Поки в СРСР виходили пустопорожні номери «Журнала Московской патриархии» чи баптистського «Братского вестника», на Заході одна за одною спалахували інтелектуальні революції і не вщухали теологічні дискусії. Про «теологію смерті Бога» у нас відгукувалися коротко, пояснюючи таке дивне словосполучення кризою Заходу, його буржуазно-протестантської свідомості. І все ж таки виникає враження, що нас оминуло щось дуже важливе, наслідки чого даються взнаки і досі, значення і вплив чого мають усесвітньо-історичний масштаб.

Розгортаючи видану в Москві книжку американського теолога Томаса Альтицера (у США вийшла ще 1966 року), відчуваю хвилювання, знайоме за ситуаціями, коли знаходиш давно втрачене або коли збувається давно загадане. Альтицер пише про ключову подію священної історії - смерть Втіленого Бога. Але, не вступаючи в конкуренцію з євангелістами, він перечитує цю архетипну подію як культурно-історичний факт днів не таких давніх, як явище пізнього модерну на тлі згасання «християнської» цивілізації.

Альтицер не намагається повернутися до початку історії і з’ясувати вічну правду про Христа, він переймається іншим питанням - про Христа історичного, хоча й не об’єктивно історичного Христа, якого шукали представники ліберально-критичної школи. Альтицер налаштований радикально-критично, тому не виділяє справжнього Христа з історії, а шукає в самій історії знаки, сліди Його Втілення. Для теолога Особа проступає в історії набагато краще, ніж на Туринській плащаниці.

Альтицер дискутує не про початок - з біографами-євангелістами, апостолами та «отцями», - а про кінець, у якому смисл Втілення проявиться в усій повноті, завершеності, доконаності, розмовляє в дивній для теологів компанії Мелвілла, Блейка, Гегеля, Достоєвського, Ніцше, Джойса.

Названі персони стали свідками «смерті Бога» в історії західної культури. Для більшості ж теологів ця смерть залишилася непоміченою або стала черговим богохульством інтелектуалів. На відміну від своїх сусідів у церкві, Альтицер прислухався до того, що Втілений і Мертвий Бог промовляє в культурі, а тому став частиною кола свідків смерті. Для нього Втілене Слово лунає не тільки в храмі, закарбоване не тільки в каноні, а й у творчості відчайдушних богошукачів з їхнім жахом покинутості та відчуттям провалля.

Втілений Бог став частиною культури, тому Його не можна обмежити колом сакрального, церковного, традиційного. Згідно з Альтицером, традиційно-християнська «прив’язаність до потойбічного, суверенного і байдужого Бога» (с. 18) суперечить вченню про Втілення, в якому Ісус був повністю Богом і повністю людиною. Тому «радикальний християнин» стверджує, що «Бог є Ісус, а не Ісус є Бог», і це означає, що: «Бог став утіленим словом, що він відкинув свою потойбічну форму» (с. 20). Таке «радикальне християнство» не приймає Христа нашого християнського минулого і сповідує Христа кенотичного, який зійшов у наш світ, прийняв плоть і кров людей, життя, культури.

Для багатьох доброзичливих рецензентів «теологія смерті Бога» уявляється християнською відповіддю на те, що люди зробили з Богом (Ніцше: «Ми вбили Його»), критикою оприявненої бездуховності і проповіддю з цього приводу. Але те, що сказав своєю книжкою Альтицер, здивує багатьох християн, які звикли триматися в безмежному релятивізмі світу за усталеність традиційної теології.

Альтицер приймає тотальну бездуховність світу як позитивний факт, оскільки не приймає самого поділу на духовне і матеріальне, на потойбічне і земне, їхній метафізичний дуалізм. Уточнимо: він приймає тотальну бездуховність, а не тотальну бездуховність. Тільки в повністю людському являє себе повністю Божественне.

Тоді «смерть Бога» - не тільки вбивство, не тільки злочин людей, а й вибір Самого Бога, Його жертва. Бог волів померти, щоб смертю зв’язати Себе з людьми, їхнім світом, їхньою історією. Можна не шукати Бога, який недосяжний через Свою трансцендентність. Але не можна відмовитися від Бога, Який зійшов і помер, воскрес і живе серед нас, став нашим хлібом і вином, повітрям і світлом, смислом і цінністю нашої культури.

«Тільки приймаючи настання смерті Бога в нашому досвіді і навіть бажаючи цього, ми можемо звільнитися від потойбічного - від того далекого потойбічного, що спорожніло в результаті самознищення Бога во Христі» (с. 116), - переконує нас Альтицер. «Теологія смерті Бога» не справляє поминок по Христу, не згадує Христа минулого. Живий Ісус зустрічає учнів біля багаття на березі моря, частує їх рибою і бесідою. Втілений Бог живе поруч, смерть зблизила нас. У цьому Євангеліє, у цьому Радісна Звістка. Теологія Альтицера, розгортаючись навколо знаків модерної культури, дивним чином повертається до Євангелія і стає його частиною, його сучасною маніфестацією.

Альтицер Т. Смерть Бога. Евангелие христианского атеизма. - М.: Канон, 2010. - 224 с.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі