Словесна боротьба зі словами, або Про захист населення від екстрасенсів, знахарів та ворожок - Соціум - dt.ua

Словесна боротьба зі словами, або Про захист населення від екстрасенсів, знахарів та ворожок

14 жовтня, 2011, 12:46 Роздрукувати Випуск №37, 14 жовтня-21 жовтня

За забороною пропаганди «паранормалів» стоять зовсім не Академія наук, не Міністерство освіти, а релігійні й громадські організації.

© Колаж Олексія Чурюмова

Цензура як боротьба з інформаційною свободою суперечить природі журналіста, письменника і взагалі людини, котра зі словом працює. Можливо, тому я, анітрохи не симпатизуючи екстрасенсам, магам, відь­мам та ясновидцям, абсолютно не схвалюю закон про повне видалення «паранормалів» зі ЗМІ. Так, мені прикро, коли людям забивають голо­ви дурницями і піднімають чималі тиражі та, відповідно, гроші на не най­кращих рисах споживача. Мене дратують — і як християнку, і як людину, схильну до наукового світогляду (уявіть собі — це цілком сумісне) — нісенітниці про «контактерів із космосом». Я їх не слухаю. Не читаю. Не дивлюся. Це мій вибір — і я ціную те, що можу робити його вільно.

Власне, хвиля критики, яка звалилася на законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо захисту населення та інформаційного простору від негативного впливу)», який забороняє пропаганду екстрасенсів, знахарів та інших паранормалів, переважно й зводиться до того, що «кожен вільний вірити в те, у що йому заманеться» — хто у Воскресіння, хто в приворот. Втім, окремим (і їх не так мало), вдається поєднувати перше й друге.

Медійники теж обурені — вони не «пропагують», а «розважають», адже всілякі маги — це ж шоу. Те ж саме що в цирку фокусників заборонити! Що ж, медійники — люди резистентні до інформаційного впливу. Для більшості з них (із нас?) справді що фокусник, що ясновидець — любимий трюк публіки. А те, що більшість телеглядачів і раді обманюватися, — то на цьому значною мірою й тримається медіаіндустрія. А також політика, прогноз погоди, рекламний бізнес, зарплати піар-менеджерів — перелік далеко не повний.

Можна сперечатися про те, якою мірою телерозваги виявляються пропагандою, про міру сугестивності глядача та рівень його запитів тощо. Але слід прислухатися й до аргументів тих, хто стоїть за цим законопроектом: пропаганда шахрайства — справа таки непорядна. Адже одна річ — розважатися, спостерігаючи за тим, як екстрасенс «дивиться крізь», а маг чаклує. Зовсім інша — коли розрекламований «знахар» вивуджує останній гріш із кишені батьків смертельно хворої дитини.

Тобто аргумент «пропаганди шахрайства» насправді серйозний. І тут безглуздо, на жаль, апелювати до Кримінального кодексу, що містить відповідні статті. Як і до закону про рекламу, який також передбачає відповідальність за «несумлінність». Здавало­ся б, ось він — шлях: не потрібно «звільняти інформаційний прос­тір» — треба просто адекватно реагувати на порушення законів. Але з цим у нас — самі знаєте як. І обмануті громадяни далеко не завжди підуть заяву писати, і довести щось буде непросто. І ліцензіями справу не врятуєш — тільки даси ще одну можливість розквітнути пишному цвіту корупції.

Однак цікаво спостерігати за тим, як засобами цензури намагаються впоратися там, де виявляються безсилими Криміналь­ний кодекс і правоохоронні органи. Власне, це характерна риса нашої сучасності: «інформаційна боротьба» там, де потрібно, але нікому не під силу (або ніхто не зацікавлений) розв’язати проблему докорінно. Або «викачування яйцем» там, де потрібне хірургічне втручання.

Я вже не кажу про аспекти проблеми. Наприклад, заборона на «пропаганду цілителів». Кого ми зарахуємо до цієї категорії, і, головне, хто буде експертом? Які саме представники «нетрадиційної медицини» підуть під цензурний ніж? Голковколювання, траволікування, хвильова терапія? Кожен із цих напрямів «нетрадиційної медицини» хтось може розцінювати як шарлатанство, але знайдеться чимало людей, котрі скажуть, що «їм допомогло». І спробуй доведи, що це ефект плацебо, тобто питання вик­лючно віри. Але ж знайдуться й такі, кому допоміг «приворот»! І викочування яйцем (сама чула). І «ясновидиця все правильно передбачила». І екстрасенс... І філіппінський хілер... То яке ж тут шахрайство?

Та є й страшніші речі. На­прик­лад, коли медики — самі! — радять безнадійним пацієнтам звернутися до «бабки». Таке я теж на власні вуха чула. Що з цим робити — теж карати «за пропаганду»?

Щось заборонити — це запросто. Але чи означає це «вирішити проблему»? Ось, наприклад, тільки один її аспект: «цілительство» квітне пишним цвітом там, де мало надій на традиційну медицину. І тоді, коли йдеться про невиліковні захворювання, і тоді, коли цілком виліковні хворі стають заручниками нашої кульгавої системи охорони здоров’я. І якщо шахрая-цілителя однозначно потрібно притягувати до відповідальності, що робити з його «традиційними» колегами, коли вони виявляються шахраями, лиходіями та й просто вбивцями? Ніхто не візьметься відповісти на це запитання — надто складне воно в наших умовах.

Звісно, набагато простіше взяти — і скасувати. Адже навіть на політику телеканалів вплинути тонше нікому чи то не спадає на думку, чи то не хочеться морочитися. Чому, наприклад, не відродити радянську ще традицію популярних наукових програм? Упровадити квоти на освітні програми, наприклад. Адже вони теж можуть розважати! Звісно, про С.Капіцу всяку-всячину говорили (навіть що професора Вибегалло Стругацькі списали саме з нього), але у певний час країна прилипала до телеекранів і розважалася «Очевид­ним — неймовірним».

Та ось що цікаво — за забороною пропаганди «паранормалів» стоять зовсім не Академія наук, не Міністерство освіти, а релігійні й громадські організації, стурбовані «духовним здоров’ям». Тобто в нашому випадку марновірство протиставляється не так раціональності, здоровому глузду, тверезості розуму, як «правильній» духовності.

А віра ж у «паранормалів» — ясновидців, ворожок, знахарів, магів, приворотне зілля та іншу фантазійщину — наслідок зовсім не реклами на ТБ, а вкрай низького рівня критичного мислення. Тобто наша «найкраща у світі освіта» ніколи не була — та так і не стала — хоча б просто нормальною, такою, яка дає людині якості, необхідні для достойного життя. Зокрема здатність сприймати інформацію критично і огиду до брехні.

Турбуватися за духовне здоров’я нації, виховуючи її духовне здоров’я, не поспішає ніхто, бо ніхто зі «стурбованих» насправді не зацікавлений у тверезомислячому громадянинові. Адже з тим самим успіхом такий свідомий громадянин може вимагати не поширювати жодну іншу брехню під виглядом рек­лами через ЗМІ. Тобто за законом, звісно, і так не можна — але, як відомо, «суворість законів компенсується необо­в’яз­ковістю їх виконання». Якщо не можна рекламувати екстрасенса, котрий обіцяє своїм клієнтам процвітання через три сеанси, то чому можна рекламувати прог­раму кандидата в президенти, котрий у розпал кризи — як внутрішньої, так і глобальної — обіцяє своїм виборцям «покращення вже сьогодні»? І те, й інше — замилювання очей телеглядачеві з зовсім визначеною корисливою метою.

Участь церкви в цьому цензурному шоу пригнічує. Звісно, популярність магів у нашого народу не може не турбувати нормальних священнослужителів, адже вона, як мінімум, свідчить про те, що наша «найбільш православна» нація перебуває у глибокому язичництві, тобто так остаточно й не християнізована. Це виклик для церкви, на який, як ми бачимо, вона може відповісти поки що тільки в один-єдиний спосіб — натиснути на владу і заборонити відтворювати це в медіапросторі. Легше йти шляхом заборони, а не переконання, проповіді, нарощування власних медіапотужностей, пошуку нових шляхів до сердець та душ. Крім усього іншого, це ще й створює і в медіаспоживача, і в самих церковників ілюзію «впливу в су­спільстві».

Турбота про мораль, «духовне здоров’я», яка проявляється тільки в заборонах, прямим шляхом веде до спотворення моралі та заподіяння шкоди духовному здоров’ю. Хоча б тому, що цим самим влада (за повної підтримки церкви) докладає всіх зусиль до втримання суспільства у стані дитячої безвідповідальності й інфантильного бажання, аби ним опікувалися, за нього думали і робили вибір інші, «старші». Тобто формує свідомість, схильну до патріархального, авторитарного ладу. Чи треба нагадувати, яка неприглядна була мораль у традиційному патріархальному суспільстві, яких потворних форм вона набирала і скільки пожала жертв? Мені можуть заперечити, що тотальна розбещеність суспільств із ліберальною мораллю пожала не менше жертв, — і це буде правда. Але біда в тому, що під прикриттям зовнішньої пристойності патріархальне суспільство приховувало ту ж таки розбещеність, — про неї просто не заведено було говорити вголос. Це, по суті, вся різниця між «патріархальною» та «ліберальною» моральними системами: «говорити» чи «не говорити». Що, втім, виливається у «вибирати» чи «не вибирати».

Сама собою заборона на «мовлення», на жаль, жодним чином не позначиться на стані «духовного здоров’я». А подбати про нього по-справжньому — невигідно нікому з тих, хто має реальну можливість це зробити, передусім — державі. Так само, як по-справжньому дбати про фізичне здоров’я невигідно представникам тютюнового, алкогольного, фаст-фудівського лобі. Може, трамадол у вільному продажу — це менш небезпечно для «духов­ного здоров’я націй», ніж якась там «Битва екстрасенсів» на ТБ? Але хто, включно з нашими шановними учасниками «антиекст­расенсного проекту», досяг якихось позитивних зрушень у цьому плані?

Однак у нас віддають перевагу говорильні й, відповідно, боротьбі з говорильнею. Тобто в певному сенсі у нас сформувалося цілком інформаційне су­спільст­во: всі події — саме і тільки інформаційного характеру. Зокре­ма, боротьба за різне «здоров’я» — це лише слова і боротьба з ними.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво