Сліпуча пітьма Нюрнберга - Соціум - dt.ua

Сліпуча пітьма Нюрнберга

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

1 жовтня нинішнього року минає 60 років із дня закінчення Нюрнберзького процесу, який, безумовно, став найзнаменитішим судом в історії людства...

Нюрнберг, 1945 р. Генерал-майор юстиції Нікітченко (у центрі) уперше за багато років судить справжніх злочинців
Нюрнберг, 1945 р. Генерал-майор юстиції Нікітченко (у центрі) уперше за багато років судить справжніх злочинців

1 жовтня нинішнього року минає 60 років із дня закінчення Нюрнберзького процесу, який, безумовно, став найзнаменитішим судом в історії людства. Для нас це більше аніж просто суд. Нюрнберг — це ще й символ. Якщо хочете — бренд, тісно пов’язаний із такими поняттями, як Справедливість, Законність, Істина, перемога добра над злом, свободи над поневоленням, гуманізму над варварством.

Виникає, однак, запитання: чому ж Нюрнбергом, немов щитом, настільки охоче прикриваються комуністи і великодержавні шовіністи? Чому апеляцією до нього незмінно супроводжуються гнівні тиради про «неприпустимість» перегляду радянської історичної міфології? Чому Нюрнберг використовують для опосередкованого виправдання тиранії, порівнянної з гітлерівським режимом?

Слід пам’ятати, що однозначно позитивних явищ у природі не існує. Нюрнберзький процес також суперечливий. Зрозуміло, важливість засудження нацистських злочинців від цього анітрохи не зменшується, але забувати про темний бік Нюрнберга не варто. Тому що його плоди ми відчуваємо досі.

Очевидні істини не перестають бути такими через одіозність людей, які їх проголошують. Це стосується і висловлювання Германа Герінга про Нюрнберзький процес: «Переможець завжди суддя, а переможений — підсудний». Згнітивши серце, ми змушені погодитися з гітлерівським рейхсмаршалом. Насамперед Нюрнберг виявився торжеством переможців над переможеними. Саме це і не дозволило йому повною мірою стати торжеством справедливості.

Можна багато казати про судову процедуру, яка спричинила нарікання юристів і далекого 1946-го, але краще відразу перейти до суті процесу. Нюрнберзький трибунал був покликаний покарати керівництво країни-агресора, що грубо знехтувала міжнародним правом і прирекла людство на шість років воєнного пекла. У цьому сенсі адекватність вироків, винесених нацистській верхівці, не викликає сумнівів. Але ж 1939—1940 рр. фактичним співучасником гітлерівської агресії в Європі виступав і Радянський Союз. Укладання пакту Молотова—Ріббентропа, спільне із нацистами захоплення і поділ Польщі, окупація Прибалтики, напад на Фінляндію — усе це робило сталінський режим рівною мірою відповідальним за розв’язання світової бійні.

У Нюрнберзі, втім, політкон’юнктура упевнено взяла гору над юридичним боком процесу. За свої злочини розплачується тільки той, кому забракло людських і матеріальних ресурсів, щоб виграти війну. Переможця ж не тільки не судять, а й надають йому роль благочестивого судді.

Підручним товариша Сталіна цей статус завдав чимало клопоту. Їм довелося попріти, щоб у ході процесу не спливли непривабливі діяння радянського режиму. У листопаді 1945-го до Нюрнберга було відряджено сумно відомого знавця юриспруденції А.Вишинського. Крім іншого, він мав окреслити коло питань, які були «неприпустимими для обговорення на суді». Вишинський старанно проінструктував головного обвинувача від СРСР Р.Руденка, як у співробітництві з іноземними колегами запобігати викиду антирадянського компромату з боку підсудних; як перевіряти матеріали процесу на предмет їхньої «прийнятності чи неприйнятності з погляду інтересів СРСР» і «не допускати передачі й оголошення на суді небажаних документів». Було затверджено спеціальний перелік табуйованих тем із дев’яти пунктів:

«1. Ставлення СРСР до Версальського миру.

2. Радянсько-німецький пакт про ненапад 1939 року і всі питання, що мають до нього будь-який стосунок.

3. Відвідання Молотовим Берліна, відвідання Ріббентропом Москви.

4. Питання, пов’язані із суспільно-політичним ладом СРСР.

5. Радянські прибалтійські республіки.

6. Радянсько-німецька угода про обмін німецького населення Литви, Латвії й Естонії з Німеччиною.

7. Зовнішня політика Радянського Союзу і, зокрема, питання про протоки, про нібито територіальні домагання СРСР.

8. Балканське питання.

9. Радянсько-польські відносини (питання Західної України та Західної Білорусії)».

Представники США, Великобританії та Франції пішли назустріч СРСР, домовившись у разі потреби відразу осмикувати підсудних і їхній захист. Зокрема, адвокат Рудольфа Гесса Альфред Зайдль спробував оприлюднити дані про секретний протокол до радянсько-німецького пакту 1939 р., що розмежував сфери впливу СРСР і Третього рейху в Східній Європі. На вимогу Руденка трибунал негайно відхилив претензії Зайдля; його обвинувачення на адресу Кремля було виключено з офіційної стенограми процесу.

Упійманому бандиту не дозволяли «здати» свого спільника, котрий комфортно вмостився в суддівському кріслі. Що ж, це цілком відповідало політиці улещування Рад, яка проводилася західними демократіями 1945—1946 рр. (згадаймо визнання сталінського диктату над Східною Європою або сприяння примусовій репатріації радянських громадян). Але до чого тут справедливість і законність — «наріжні» камені Нюрнберга?

Головний результат маніпуляцій очевидний: зі Сталіна зняли відповідальність за розпалювання Другої світової, а офіційна радянська версія війни (мовляв, СРСР до 1941 р. у ній узагалі не брав участі!) набула міжнародного визнання. Свого роду «нюрнберзький сертифікат» благотворно позначився на довговічності цієї версії. Вона активно пропагується в країнах СНД, особливо в путінській Росії.

Нацисти і більшовики були не тільки напарниками по воєнній агресії, а й гідними одне одного катами. У Нюрнберзі склалася парадоксальна ситуація: творців Аушвіца змусили відповідати творці ГУЛАГу. Перше засідання Нюрнберзького трибуналу відкрив радянський суддя І.Нікітченко, активний учасник розправ над «ворогами народу», який згубив тисячі безневинних людей. Наведемо красномовний епізод із його біографії. 1938 року в Примор’ї під головуванням Нікітченка проходила виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР, і один із підсудних поскаржився, що під час слідства був жорстоко побитий. Майбутня гроза нацистів парирував: «Ви що, хочете, щоб вам добавили?»

Ми знову зіштовхуємося з характерним для процесу торжеством подвійних стандартів. Якщо вже радянська імперія опинилася в стані переможців, придушення свободи, рабська праця в таборах, терор голодом, депортації, катування, страти набувають делікатного формулювання «питання, пов’язані із суспільно-політичним ладом СРСР» і... не підлягають обговоренню.

Те ж стосується і військових злочинів, скоєних сталінським режимом у ході Другої світової. У кращому разі ці факти взагалі не фігурували на Нюрнберзькому процесі… Верхом цинізму стала спроба радянських обвинувачів інкримінувати німцям розстріли в Катині. Про вбивство співробітниками НКВС тисяч польських військовополонених уперше розповіла саме німецька пропаганда. У Нюрнберзі Сталін і Кo вирішили провчити ворога. Трибуналу надали фальсифікований звіт радянської комісії Бурденка і показання кількох свідків, які дружно звинувачували нацистів у загибелі поляків. Але західні судді несподівано виявили характер: вони відмовилися включати пункт про Катинь в остаточний вирок і воліли зам’яти сумнівну історію. Втім, це не завадило Радам згодом заявляти про нібито доведену провину німців, посилаючись на «матеріали Нюрнберзького процесу».

До речі, Нюрнберг позначений спробами приписати підсудним й інші вигадані гріхи (ніби у нацистів було недостатньо реальних злодіянь!). У ході процесу радянська сторона пред’явила бруски мила, нібито виготовлені гітлерівцями з людських тіл. Згадка про комерційне виробництво такого мила ввійшла в заключний вердикт Нюрнберзького трибуналу. Тривалий час переробка трупів на мило шокувала світову громадськість ледь не більше, аніж сам факт масового знищення людей. Однак 1990 р. співробітники найбільшого ізраїльського центру з вивчення Голокосту «Яд Вашем» дійшли висновку, що розповіді про мило, зварене з людських тіл, не відповідають дійсності. Генетичний аналіз зразків мила дав негативні результати; з’ясувалося також, що абревіатура RIF на мильних брусках означала не «Чистий єврейський жир», а «Імперський відділ з постачання промисловим жиром» (Reichsamt fur Industrielle Fettversorgung).

Характерно, що історію з миловарінням відразу підняли на щит неонацисти, котрі заперечують Голокост. Логіка настільки ж проста, як і порочна: газові камери і шість мільйонів загиблих — тим більше вигадки. Ця братія активно експлуатує й інші огріхи Нюрнберга. Свідома брехня, навіть в ім’я святої справи, ні до чого хорошого призвести не може.

Процес мав ще один негативний побічний ефект, за іронією долі безпосередньо пов’язаний із головним досягненням трибуналу. Військово-політична кон’юнктура 1945—1946 років дозволила затаврувати злочинний тоталітарний режим, який завдав незліченних бідувань народам Європи. Але, на жаль, тільки один режим, із конкретною ідеологією, яка породила специфічні механізми терору. Тут сила Нюрнберга перетворюється на його слабість. Будучи привселюдно і беззастережно засудженим, гітлерівський геноцид став сприйматися як певний «еталон» злочину проти людяності. І це спровокувало невиправдану терпимість до інших форм терору, грунтованих не на расовій чи національній, а, скажімо, на класовій ненависті. У суспільній свідомості знищення людей за соціально-класовою ознакою явно «не дотягує» до справжнього лиходійства, від якого холоне серце. Цей ментальний перекіс відбився й у конвенції ООН про геноцид, ухваленій 1948-го. Певне тому людожерська практика тоталітарних комуністичних режимів досі не дістала адекватної оцінки — навіть на освіченому Заході.

Останнім часом лунають заклики провести Нюрнберг №2 — суд над комунізмом. Ця ідея навряд чи перспективна. Час для організації показового процесу, із живими носіями злочинної ідеології в ролі підсудних і потужним суспільним резонансом, безнадійно згаяно. І, напевно, у певному сенсі проведення повноцінного Нюрнберга №2 унеможливив завершений 60 років тому Нюрнберг №1. Парадоксальний і суперечливий. Справедливий і неправий. Який поставив до ганебного стовпа катів зі свастикою, але видав водночас індульгенцію катам із червоною зіркою.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво