Слідами «Олесі»

Олександр Купрін їхав на Волинь «робити бізнес» на тютюнові, однак його спіткала невдача, бо не встояв перед чарами чаклунки.

Відтворені в повісті «Олеся» реальні події з життя письменника відбувалися в колишньому селі Казимирка (нині — Кузьмівка) в Сарненському районі на Рівненщині. Виявляється, тут у приміщенні дев’ятирічки майже п’ятнадцять років діє літературно-етнографічний музей. Половина експонатів стосується перебування в селі відомого російського письменника, завдяки якому предки нинішніх жителів увіковічені в чудовому творі. До речі, багатьох прізвищ і прізвиськ автор не змінював. А прототипом Олесі була місцева дівчина-чаклунка Соломія.

Мій екскурсовод — директор школи і музею Поліна Кирилівна Оліфер розповідає:

— У Казимирку Олександр Купрін приїхав 1897 року, куди його запросив друг, написавши, що тут, на Поліссі, можна успішно вирощувати махорку-сріблянку. І ось молодий літератор з двома чемоданами насіння прибув на станцію Вовча – так раніше називалася теперішня залізнична станція Моквин. Його зустрів наш односельчанин Трохим Щербатий і прямою дорогою, яку нині називають Крешенським шляхом, повіз до Казимирки. Їдучи, письменник чув жахливе завивання вовків, бачив таємничий поліський ліс і клаптики засніжених полів. Вже першого дня в нього народився задум оповідання «Сріблястий вовк», а ще Олександр Іванович зрозумів: якщо не пощастить із бізнесом, то привезе натомість до Києва записи невідомих широкій аудиторії легенд і переказів.

Купрін оселився в диванній кімнаті будинку, який мав дванадцять покоїв. Письменник попросив, аби хтось допомагав йому в побуті, в контакті з місцевими жителями тощо. Так він подружився з Ярмолою Поліщуком (в повісті «Олеся» — Ярмола Попружук). Прізвища Поліщук і Попружук у нашому селі досить поширені, а нащадки великої родини Ярмоли живуть по всій Україні і за кордоном. Як відомо з повісті «Олеся», письменник дуже любив розмовляти з Ярмолою, від нього багато довідався про людей волинського Полісся і Казимирки. А якось він зайшов попити води до Ковалика на прізвисько Мануйло, в якого була донька Соломія. Ця красуня й стала прототипом Олесі.

...Ім’я російського письменника тісно пов’язане з історією села. У місцевій церкві, котра, на жаль, не збереглася до наших днів, Олександр Купрін служив дяком, надавав посильну медичну допомогу селянам. З Казимирки Олександр Купрін повіз задуми шести творів світового значення. Крім «Олесі» і «Сріблястого вовка», це оповідання «На глухарів», «Запечатані немовлята», «Конокради», «Лісова глушина».

Письменник полюбляв гуляти з молоддю на берегах річки Зульня, яка протікає через село, був дуже допитливий, цікавився життям місцевого люду. Цінність прототипів і сюжетів для майбутніх творів переважила зиск від вирощування махорки-сріблянки. З грудня 1897-го по червень 1898 року Олександр Купрін насолоджувався перебуванням серед волинських поліщуків. Його вражала їхня безпосередність у сприйнятті світу, здатність до високих почуттів, жертовність і благородство.

Як свідчать старожили, прототип Олесі — Соломія справді мала чаклунські здібності, знімала пристріт, ворожила на картах тощо. Не дивно, що непосидючий Олександр Купрін познайомився з Мануйлихою та молодою красунею-чаклункою...

Про те, як народилася в глибинці Полісся ця скарбниця-музей, розповідає Поліна Оліфер:

— Відомий на Рівненщині краєзнавець Григорій Дем’янчук (уже покійний) якось, перебуваючи в Кузьмівці, чи то з докором, чи то зі здивуванням мовив: «Як же так, що тут немає музею Купріна?».

Відтоді (з 1991 року) педагоги й учні місцевої школи по краплинах визбирували факти про перебування письменника в їхньому селі, а також предмети побуту того часу. Родичі й музейні працівники з батьківщини Олександра Купріна надіслали фотознімки, деякі документи.

Прототип Олесі — Соломія прожила до 1954 року, деякі старі люди її ще й досі пам’ятають. Повість у 1955 році екранізували спочатку у Франції (роль чаклунки виконала Марина Владі), а в 1971 році – в Україні: фільм на кіностудії Олександра Довженка поставив Борис Івченко (у ролі Олесі знялася Людмила Чурсіна).

Рівненський кіномитець Василь Рябунець у 1986 році зняв стрічку «Слідами легенди» — ще за п’ять років до появи музею. Зовсім нещодавно рівненська «Просвіта» з ініціативи її керівника Михайла Борейка подарувала читачам український переклад повісті «Олеся» в прекрасному поліграфічному виконанні видавництва «Волинські обереги». Кошти надало рівненське Російське товариство. Видання містить цінний ілюстративний матеріал, зокрема тут є вражаюче фото Василя Рябунця «Закохані» — два дерева, що стоять, обійнявшись, в урочищі Бісів Кут, де колись була хата Мануйлихи.

Повість «Олеся» — перший твір Олександра Купріна про кохання. Завдяки письменникові до нашого часу дійшли пісні, популярні на волинському Поліссі понад сто років тому. Та й перші слова, які письменник почув від Олесі, були піснею:

Ой чи цвіт, чи не цвіт

Калиноньку ломить.

Ой чи сон, чи не сон

Головоньку клонить.

Прихисток кузьмівської чаклунки Олесі, змальований талановитим прозаїком, постає не тільки з твору, — він дарує свої чари відвідувачам місцевого музею, де однаково дбайливо бережуть те, без чого кузьмівчанам тепер не обійтися: сторінки життєпису Олександра Купріна та історію поліського села.