СКРОМНА ЧАРІВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

Починаючи з народження й до самої смерті, людське життя пов’язане, як правило, із родиною. У сім’ї в повсякденні відбувається становлення й самореалізація особистості. Родина виконує і такі важливі для людини функції, як опіка й турбота, соціально-психологічний захист. Вона — своєрідний буфер, амортизатор, що сприяє адаптації особистості чоловіка й жінки в кризових умовах. Для кожного з нас атмосфера сім’ї має величезне значення.

Сучасна українська сім’я та її функції характеризуються суперечливими тенденціями, що впливають на зміни й розвиток відносин у суспільстві загалом. Яка ж вона сьогодні — «ланка» українського суспільства? Як живе, які проблеми розв’язує, як змінилися стосунки в сім’ї та сучасний погляд суспільства на неї?

За останні десятиліття в Україні слово «сім’я» остаточно втратило своє первісне значення в тому сенсі, що найчастіше «сім я» нарахувати вдається тільки разом з обома парами бабусь і дідусів. З початку 60-х років і протягом двадцяти років українська родина в середньому складалася з чотирьох чоловік — батько, мати, двоє дітей. У 90-х цей показник почав невблаганно падати. Середня кількість народжень на 1000 чоловік населення зменшилася з 13,3 1989-го до 8,3 1998 року. І хоча за останні два-три роки народжуваність дещо збільшилася, це занадто мало, щоб Україну можна було перестати називати «країною однодітних родин».

Відповідальність за утримання й виховання дітей сьогодні лежить на батьках значно більшою мірою, ніж раніше. Тоді як матеріальний рівень життя помітно зменшився в переважної кількості сімей. Як повідомляє «Інтерфакс-Україна», за даними комплексного обстеження умов життя домогосподарств, проведеного за дев’ять місяців 2000 року, понад чверть населення України (26,7%) належать до категорії бідних, до злиденних — 14,7%. Дві третини бідного населення — це сім’ї з неповнолітніми дітьми. Майже половина бідного населення — сім’я з дітьми, де усі дорослі працездатного віку (47,2%). Ще 18 із ста бідних — родини, де всі дорослі працюють. Більшості молодих сімей важко утримувати без сторонньої допомоги навіть одну дитину, а вже про двох, трьох і більше — годі й говорити. Шлюб і народження дитини часто відкладають до «кращих часів».

Не поспішають із реєстрацією шлюбів і відмовляються від неї найчастіше пари старшого віку: у середньому кожен другий чоловік і жінка віком 25—29 років із переважанням кількості чоловіків. Збільшується в цілому вік молодих пар, які одружуються. Рідше можна зустріти студентське подружжя. Великий відсоток 30—35-річних жінок, котрі жодного разу не були у шлюбі.

Статистика останніх років не залишає найменших сумнівів: кількість шлюбів зменшується, а розлучень, навпаки, збільшується. 1990 року в Україні кількість шлюбів на 1000 жителів становила 9,3, 1998-го — 6,2% (тобто на 36,5% менше), а розлучень відповідно — 3,7 і 4,2%.

Відкладання шлюбів і народження дітей деформує традиційну модель життєвого циклу людини й родини. Зокрема новим для України є те, що деякі жінки визнають за краще народжувати раніше, ніж виходити заміж. Найбільше серед сімей, що мають до двох дітей, таких, де члени подружжя, особливо дружина, мають закінчену середню спеціальну або вищу освіту. Сучасні жінки часто відкладають народження первістка до свого тридцятиріччя — «спочатку освіта й кар’єра — потім діти». Вельми поширеним стало позашлюбне материнство в дуже молодому віці й несвідома багатодітність соціально неблагополучних родин.

Економічні труднощі, невлаштованість молоді, невпевненість у майбутньому — головні причини нетрадиційних для України шлюбно-родинних відносин. На сьогодні частина юридично незареєстрованих фактичних (так званих громадянських) шлюбів перевищує рівень 1926 р., коли реєстрація була необов’язковою, а правовий статус юридичних і фактичних шлюбів був однаковим.

Одні розцінюють громадянський шлюб як підготовку до подальшого спільного життя, прояв особистої свободи й засіб зберегти свіжість і романтичність стосунків. Інші вважають, що громадянський шлюб породжує недовіру, нестабільність і непевність у завтрашньому дні, й це позначається на всіх сферах діяльності.

«Як свідчить моя практика, — говорить психолог Людмила Шамрай, — одними з основних причин суїцидів (ясна річ, тут головну роль відіграє схильність людини до самогубства) є незатребуваність, нереалізованість, неспроможність адаптуватися в нових умовах тих, кому сьогодні від 30 до 50 років. Адже раніш такі чесноти як самостійність, активність, ініціативність, впевненість у собі були притаманні одиницям, решта були веденими. Коли нікому й нікуди вести, і людина почувається викинутою, постає безліч психологічних проблем, які відбиваються передусім на родині.

І друга причина — невдалі громадянські шлюби. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розставання. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною».

Ще одна відносно нова для України модель стосунків — родини «нових українців». Мабуть, уже не такі популярні, як кілька років тому, анекдоти про певну групу нових українців у малинових піджаках від Версаче, котрі пахнуть майже однаково, з ультракороткими стрижками, з характерно розчепіреними пальцями та великим золотим ланцюгом на шиї. Мода змінилася, але збереглася система поглядів. Більшість сімей таких «нових українців» було створено задля взаємної вигоди: він їй — певний рівень життя, вона йому — свою вроду. У такій родині цілком інакша модель стосунків — психологічних, культурних, інше виховання дітей. Глибоких почуттів немає за визначенням. Стосунки будуються за відпрацьованою моделлю — дитина, гувернантка, хороша приватна школа — бо так заведено, так модно. Якщо в чоловіка виникнуть проблеми й він розориться — дружина не буде йому підтримкою, просто залишить його, а дитина для неї в цьому випадку — лише тягар.

Сімейні проблеми, обмаль у батьків часу для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних зв’язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля. Нестабільність стосунків, відсутність необхідної культури сімейного життя, пияцтво батьків призводить до збільшення кількості зруйнованих сімей і дітей, котрі потрапляють у спеціальні дитячі заклади, жебракують, бродяжать.

На жаль, більшість молодих подружніх пар сьогодні не підготовлені до шлюбу не тільки в фінансовому плані. Оскільки нині особисту свободу, а разом із нею і свободу вибору партнера зведено в культ, то вже ніщо не стримує природного інстинкту, що у свою чергу провокує розлучення. Втративши національні сімейні традиції, майбутнє українське подружжя намагається копіювати американський спосіб життя — з його прагматичними зв’язками, повною матеріальною незалежністю її членів тощо. Тоді як в американському суспільстві, стурбованому тривожною сімейною статистикою, проблеми моральності й сімейності переходять на якісно новий рівень.

Важко сказати, якою зрештою стане класична українська родина. Але поки що переважає такий її тип, де позитивні складові старої моделі вже не діють, а нові норми ще не склалися.

Багато сучасних дівчат не уявляють себе в ролі дружини, хорошої матері. Вони бачать себе моделлю, жінкою, створеною для розкошів. Мріють про успішну кар’єру. Споконвічно природні функції жінки стираються. Інтенсивне формування понять, «що таке добре та що таке погано» починається в дитини з 7 до 14 років — час матері, котра відповідає за формування тонкої емоційної сфери. А сьогоднішні мами самі мають проблему стертих понять, вони не уявляють, що добре, а що погано.

Плавання сімейного корабля в бурхливому морі життя залежить від багатьох соціальних і психологічних чинників. На характер стосунків молодої пари значною мірою впливають погляди на сім’ю, запозичені від батьків.

В одному з сімейних часописів я натрапила на визначення десятикласниць, дані таким вічним цінностям як «гармонія», «кохання», «щастя», «мати», «батько», «дитя», «чоловік», «жінка». Очевидно, що половина цих дівчаток мають глибокі душевні травми, отримані внаслідок виховання в неблагополучних сім’ях. Як інакше пояснити такі їхні оцінки чоловіків, як, приміром: «тварина, якій необхідна тільки фізична близькість»; «недосконала істота, спроможна жити лише поруч із жінкою», «велика вперта дитина, що не бажає змінюватися»; «людина, психологію якої неможливо зрозуміти».

І все-таки, попри те, що суспільство та стосунки між людьми стали жорсткішими, а підхід до сім’ї прагматичнішим (не впевнений у своєму фінансовому майбутньому, отже, не впевнений у сімейному щасті), більше стали цінуватися почуття. Прихисток і надійний тил більшість як і раніше знаходить саме в родині.

Соціологічне дослідження «Молода сім’я України 90-х (1994—2015 роки)», яке провів Український інститут соціальних досліджень, свідчить, що на шкалі загальнолюдських цінностей у більшості молодих родин на чільному місці стоїть «хороша сім’я» (89,8% респондентів). Створюючи родину, молоді люди називають такі цінності, як здоров’я, діти, кохання, матеріальне забезпечення, сексуальна гармонія, впевненість у собі. Усе це тісно пов’язано з виконанням сімейних функцій.

Стосовно уявлень про свій сімейний статус, то на перше місце чоловіки виносять функцію народження й виховання дітей (90,3%), на друге — задоволення потреб у коханні, особистому щасті, почутті захищеності (74,2%). При цьому привертає увагу те, що коли чоловіки вибирали з перерахованих в анкеті трьох сімейних цінностей (кохання, діти, побут), то переважна більшість із них вибрали кохання 74,7%, а народження й виховання дітей вважають найважливішою сімейною цінністю лише 15,5%.

Отже, з наведених даних можна припустити, що в сучасному шлюбі домінуючою ціннісною орієнтацією є кохання й пов’язане з ним особисте щастя, емоційний комфорт у родині. Тут, здавалося б, є суперечність між уявленнями про найважливіші функції сім’ї, де на першому місці — народження й виховання дітей, і оцінкою значення сім’ї для кожного з її членів як особистості, коли головним вони вважають кохання. Це можна пояснити тим, що в першому випадку проявився певний соціально-психологічний стереотип, відповідно до якого діти посідають головне місце в життєдіяльності сім’ї. У другому ж випадку — реальні установки молодих людей, котрі прагнуть знайти своє місце в житті. Проте 64% опитаних вважають ідеальною сім’єю таку, яка має двох дітей.

Новий статус одержує сьогодні традиційна проблема стосунків із батьками. Проблема залишилася тією ж, але погляд на неї змінився. Раніше про право дитини на власну думку не говорилося, ставлення до дітей у сім’ї мало авторитарний характер. Сьогодні батьки намагаються розібратися в причинах конфліктів, звертаються по допомогу до фахівців, відповідної літератури. Батьки молодші, інформованіші, і хоча вони, можливо, ще не готові самотужки опрацювати потік психологічної інформації з різних джерел, але розуміють, що цими проблемами слід займатися.