СКІЛЬКИ ДІТЕЙ ПОТРІБНО ДЛЯ ЩАСТЯ? - Соціум - dt.ua

СКІЛЬКИ ДІТЕЙ ПОТРІБНО ДЛЯ ЩАСТЯ?

18 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 18 травня-25 травня

«Жодної!» — з упевненістю могла б сказати моя колишня однокласниця Світлана ще десять років тому. ...

«Жодної!» — з упевненістю могла б сказати моя колишня однокласниця Світлана ще десять років тому. «Для повного щастя потрібен лише коханий чоловік, а діти тільки створюють додаткові проблеми», — жартома доводила вона. Тоді Світлана вже зустрічалася зі своїм Олексієм, готувалися до весілля, вона здавалася найщасливішою людиною в світі. Тому я спочатку здивувалась, коли тижнів через два після весілля в мене задзвонив телефон і я почула ридаючий голос подруги.

— Все пропало! — трагічно повідомила вона. — У мене буде дитина.

— Що ж тут поганого?

— Хотіли на весільні гроші з’їздити до моря, а тепер усе піде на придане цій дитині. До того ж нині найбільш неслушний час: квартиру ми наймаємо, зарплата в Олексія маленька, а в мене взагалі диплом на носі. Як я його в такому стані захищатиму? І лікар мене налякала: каже, що наступного разу може й не бути.

Всю вагітність Світлана побивалася за втраченою відпусткою і своєю «погубленою» молодістю. Проте скарги припинилися, щойно маля з’явилося на світ. На той час батьки скинулись і допомогли молодим купити квартиру, а перед самим народженням сина до них переїхала Олексієва бабуся — допомагати няньчити правнука. Світлана знову видавалася щасливою і щебетала тільки про свого ненаглядного Їжачка — Сергійка. У мене тоді теж ось-ось мало з’явитися маля, і тому бачилися ми нечасто. Знову зустрілися лише через півтора року — на моєму дні народження. Очі Світлани, як і раніше, сяяли, а весь вигляд свідчив про те, що в Їжачка незабаром з’явиться братик або сестричка.

— Спочатку я, звісно, злякалася і вирішила вжити заходів, — сказала вона. — Але потім як ударило: це ж я таку ось людину, як Їжачок, позбавляю життя. Вирішили залишити. Тим більше що Олексій знайшов хорошу роботу, і друге маля нас не об’їсть.

Міркуючи так, за десять років Світлана перетворилася на маму чотирьох малят — трьох синів і однієї дочки. Мабуть, тому, що всі вони бажані й улюблені, малята ростуть дружно і навіть створили свою самостійну дитячу сім’ю, що не потребує дорослих. Старші діти піклуються про молодших, допомагають їх годувати, купати, вдягати, стежать, щоб їх не скривдили на вулиці. Маленькі ж із багатьма своїми бідами йдуть до старших.

За рішенням мати одну дитину, вважають психологи, нерідко криється звичайнісінький батьківський егоїзм. Дитині ігри з братом або сестрою дають незамінний досвід спілкування. Разом вони вчаться дружити, домовлятися, боронити свою думку і враховувати інтереси іншого.

Звичайно, між двома малюками нерідко виникають ревнощі. Та якщо кожен із них зможе посісти своє місце в сім’ї, то братерська любов і дружба збережуться на все життя.

При різниці півтора-два роки діти відчувають себе ближчими одне одному, їхні стосунки скидаються більше на стосунки близнюків. Між ними рідше виникають ревнощі, оскільки старший ще не встигає повністю вжитися в становище єдиної дитини. При цьому він має великий вплив на молодшого, стає для нього еталоном поведінки. Батьки ж ще не встигають відвикнути від проблем першої дитини і найчастіше виховують дітей як однолітків. При цьому їм доводиться трохи «применшувати» вік одного й «перебільшувати» вік другого.

Різниця в два-чотири роки дозволяє дорослим кожній дитині приділити достатньо уваги. Діти можуть бути хорошими друзями, зі спільними інтересами й іграми. Головна проблема, що може виникнути з такими малюками, — ревнощі. Втім, при мудрій поведінці дорослих усе цілком вирішується.

Якщо ж дітей розділяє сім–десять років, то болючих ревнощів між ними не виникне, як, швидше за все, й тісної дружби. Кожна дитина в такій сім’ї виростає як єдина, а близькі стосунки можуть скластися вже у зрілому віці.

— Я з жахом уявляю, що б могло бути, якби тоді відмовилася від маляти, — зізнавалася мені нещодавно Світлана.

У нинішніх умовах діти стають для багатьох просто недозволеною розкішшю. Сьогодні вони тішать своїм існуванням лише трохи більше 40% українських сімей, або, як значиться в даних Держкомстату, домогосподарств. Приблизно в 60% з них усього по одній дитині, близько 35% сімей виховують двох дітей, 5% героїчно ростять трьох, 0,8% — чотирьох і 0,6% умудряються годувати, вдягати й виховувати п’ять і більше чад.

Якщо ж узяти не кількість, а вік дітей, то картина простежується така. Найменше сімей, у яких ростуть малята до трьох років (трохи більше 15%). Більш ніж у половині сімей із дітьми — молодші школярі, у чверті — дошкільники і приблизно в кожній п’ятій сім’ї — тінейджери.

Той самий Держкомстат безсторонньо констатує — можливість сім’ї зубожіти безпосередньо залежить від кількості дітей у ній. За офіційними даними, 30% наших співвітчизників бідують, а 15% живуть у повних злиднях. Причому особливо пригнічує те, що майже половина всіх бідних мають роботу. Власне кажучи, це не дивно, якщо врахувати не тільки рівень зарплат, а й те, що кожен працюючий утримує на свою зарплату в середньому ще трьох членів сім’ї.

Не так вдало склалася доля іншої моєї давньої знайомої — Олени. Її чоловік, з одного боку, був лютим противником усілякої контрацепції й абортів, а з другого —аж ніяк не бажав забезпечувати своєму сімейству, що дедалі зростало, хоч трохи стерпне існування. Коли Олена зі сльозами на очах повідомляла йому про нову вагітність, він лише філософськи промовляв: «Нічого, Бог дав дитину, дасть і на дитину». Відтак він сам, його дружина і п’ятеро дітей жили й справді чим Бог пошле.

Завітавши до Олени в гості, я ледве впізнала її — двері відчинила худа, виснажена жінка. Меблі, що, очевидно, дісталися від родичів, розвалювалися на очах. Допотопний чорно-білий телевізор стояв без антени і тому показував усього кілька каналів, та й то з перешкодами, телефону не було зовсім, лампочки на полиці красувалися в саморобних абажурах. Оленин чоловік перебивався випадковими заробітками, віддаючи весь вільний час живопису. Я здивувалася:

— На що ж ви живете?

— В основному підтримує мама. Вона влаштувалася секретарем-референтом у велику західну компанію. Періодично допомагають друзі й свекруха: то курку принесе, то картоплю або кашу. Соцзабез трохи платить, а старші безплатно відвідують дитячий садочок.

Не всі багатодітні сім’ї перебувають на обліку в соціальній службі — лише ті, що потребують матеріальної допомоги. Багатодітною в нас вважається сім’я, в якій як мінімум три дитини. В такому випадку на кожну з них припадає по 29 грн. 50 коп. щомісяця. Якщо в сім’ї четверо й більше дітей — то по 47 грн. 20 коп. По таку допомогу в Києві сьогодні звертається 145 сімей, у яких ростять п’ятьох, 56 — шістьох, 23 — сімох, 10 — вісьмох, 3 — дев’ятьох і 7 — десятьох дітлахів. З огляду на рівень цін, нескладно підрахувати, що не входить до споживчого кошика таких сімей. Олена, приміром, «струнку» постать придбала, «сидячи» лише на рисі й гречці, часто навіть без краплини олії.

— Іноді я просто мрію про великий спілий банан або маленьку курячу котлету, — зітхає вона. — Але все це, так само, як і різноманітні солодощі та йогурти, що іноді приносять друзі, дістається дітям.

— Кожен сам вибирає свою долю, — зазначила сусідка Маша, якій я розповіла про зустріч з Оленою. — У пастку ця твоя Олена загнала себе сама. До речі, зауваж, вона зовсім не скаржиться на кількість дітей та нездару-чоловіка, — вона їх любить і, здається, вже звикла жити надголодь. Хоча багато дітей — це чудово!

— Щось ти не поспішаєш заводити другого, як я подивлюся.

— Якби я могла сидіти вдома і тримати прислугу... А так у мене часу тільки на Катрусю й вистачає. Зате ми справжні подружки: разом готуємо, гуляємо, читаємо книжки, обговорюємо плани на майбутнє і хлопчиків із її класу. Взагалі, я прихильник якості, а не кількості. У тебе, пам’ятаю, коли другий син народився, то на першого практично не залишалося часу. Що казати, коли дітей більше — вони ростуть майже як в інтернаті. Та й гроші, погодься, відіграють не останню роль: коли дитина постійно ходить в обносках і з заздрістю дивиться на вітрини з іграшками або солодощами, то в неї поступово виробляється комплекс меншовартості. Ні, я хочу, щоб моя дитина жила по-людськи, а не була обмежена в найнеобхіднішому.

За спостереженнями сімейних психологів, на рішення розширити сім’ю впливає цілий ряд чинників.

Якщо батьки були єдиними дітьми в сім’ї і їх цілком влаштовувало таке становище, то, швидше за все, вони обмежаться однією дитиною. Коли сумували за братами і сестрами, то намагатимуться створити своєму маленькому веселу компанію.

Досвід, отриманий із первістком. Якщо мама тяжко переносила вагітність, пологи були з ускладненнями, а немовля багато хворіло, то вмовити її пройти все це ще раз буде непросто.

Розміри житла і матеріальне становище. Якщо всі й так сидять одне в одного на голові, а без маминої зарплати сім’я буде ледь зводити кінці з кінцями, то на другого малюка наважаться лише дуже сміливі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво