«Синдром Кароші» загрожує фанатам своєї справи - Соціум - dt.ua

«Синдром Кароші» загрожує фанатам своєї справи

13 жовтня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 13 жовтня-20 жовтня

Цей трагічний випадок стався на початку 80-х років минулого століття в японському місті Кароші. Прийшовши вранці до офісу, службовці побачили, що їхній колега лежить долілиць на клавіатурі комп’ютера...

Цей трагічний випадок стався на початку 80-х років минулого століття в японському місті Кароші. Прийшовши вранці до офісу, службовці побачили, що їхній колега лежить долілиць на клавіатурі комп’ютера. Як з’ясувалося, ця смерть була викликана тривалою — понад 12 годин — понаднормовою роботою. Так виник термін «синдром Кароші», що розшифровується як «робота на знос, що веде до передчасної смерті». На сьогоднішній день юридично підтвердженими жертвами цього підступного синдрому стали близько 30 тисяч робітників та службовців у всьому світі. Чи загрожує він Україні? Про це ми розмовляємо з молодшим науковим співробітником лабораторії фізіології розумової праці Інституту медицини праці АМН України Костянтином Апихтіним.

Правило трьох вісімок

Співробітники лабораторії фізіології розумової праці вже понад сорок років вивчають параметри працездатності людини і вплив на них різноманітних негативних чинників, серед яких — неправильний режим праці та відпочинку.

— Якщо на державних, бюджетних підприємствах умови праці звичайно досить чітко регламентовані, то приватні фірми в Україні здебільшого не зацікавлені в поліпшенні здоров’я працівників шляхом раціоналізації режиму праці, — вважає Костянтин Апихтін. — Тому там уже стала звичайною практикою понаднормова робота, до того ж зросла й її інтенсивність. Усе розпочинається ще під час прийому на роботу. Вже на співбесіді потенційного здобувача націлюють на ненормований робочий день. Спробуйте відповісти інтерв’юеру, що ви збираєтеся приходити на роботу на дев’яту годину та йти о п’ятій, і ваші шанси на зайнятість будуть зведені до нуля. Вам відразу відмовлять. За умов сучасної глобалізації економічного життя стало нормою змушувати персонал працювати в будь-яку годину дня та ночі у зв’язку з «виробничою необхідністю».

Вивчаючи виробничі відносини в приватних фірмах, ми помітили, що тут у працівників при більш високій оплаті, ніж у бюджетних установах, набагато вищий рівень тривожності. Вони не почуваються соціально захищеними й дуже бояться втратити своє місце. Втрата роботи для багатьох означає опуститися на «економічне дно», бути витісненим у маргінальні верстви суспільства. Тому вони не ставлять під сумнів розпорядження начальства й готові працювати на знос, навіть якщо це загрожує їхньому здоров’ю. Особливо насторожує те, що у разі захворювання чи травми багато хто однаково виходить на роботу. Страх втратити посаду постійно утримує приблизно одного з п’яти службовців від використання щорічної відпустки. «Відмовники» часто побоюються, що після повернення з неї застануть когось іншого на своєму робочому місці, або бояться, що під час їхньої відсутності трапиться якась НП.

Останнім часом нас переконують, що робота на знос — це норма для людей, які багато чого досягли у житті. Рано чи пізно вона обов’язково приведе нас до успіху, кар’єрного та особистого зростання. Насправді все відбувається з точністю до навпаки. Слід запам’ятати «правило трьох вісімок»: не менш ніж 8 годин на добу має припадати на сон, стільки ж — на роботу, а решта 8 — на відпочинок, спілкування з близькими, домашні турботи. Якщо ж це співвідношення постійно порушується, організм починає давати збої. У результаті працездатність падає, і під загрозою нерідко опиняється не тільки кар’єра, а й саме життя.

Емоційне вигоряння

Найбільш частим побічним ефектом від надмірної роботи є емоційне вигоряння. Це захисна реакція організму у відповідь на високі вимоги, пов’язані з виробничою необхідністю. До емоційного вигоряння переважно схильні ті, хто з обов’язку служби змушений постійно спілкуватися з людьми: соціальні працівники, учителі, лікарі, журналісти, продавці і т.п. Як правило, воно розвивається поступово та має три фази.

1. Напруга. Найпоширеніші симптоми в цій фазі — відчуття тривоги та депресія, постійна незадоволеність собою, відсутність радості від улюбленої колись роботи.

2. Резистенція. У цій стадії розвивається неадекватне емоційне реагування на почуття і переживання інших людей. Той, хто «вигорає», перестає співчувати горю, не радіє приємним подіям. Він починає заощаджувати емоції, і сфера економії постійно розширюється.

3. Виснаження. У цій фазі спостерігається емоційний дефіцит, особістисна відстороненість, яка часом межує з цинізмом. Нерідко розвиваються і психосоматичні порушення.

Помітивши в себе схожі симптоми, не варто обвинувачувати себе, робити вигляд, ніби нічого не відбувається, або намагатися впоратися самостійно. «Емоційне вигоряння» часто стає своєрідною платою за співчуття. Прагнучи допомогти клієнту — навчити, вилікувати чи надати соціальні послуги, — фахівець часом докладає надто багато зусиль і в результаті нерідко починає відчувати розчарування у своїй роботі. Причинами цього явища також можуть бути відсутність належної фахової підготовки, брак практичного досвіду та організаційні чинники: умови роботи, переобтяженість, надмірна тривалість робочого дня. Захиститися від чинника вигоряння допоможе підтримка колективу, робота в команді, де в кожного є свої чіткі обов’язки. Не можна залишати людину наодинці зі своїми проблемами. Необхідно навчити її правильно розподіляти фізичні та духовні сили. Це можуть зробити як більш досвідчені колеги, так і психологи, психотерапевти.

«Зміни — не для вас!»

На думку Костянтина Апихтіна, передумови до того, що в майбутньому людина стане трудоголіком, закладаються ще в дитинстві. Нерідко батьки починають завантажувати дітей різноманітними заняттями ледь не з пелюшок, не розуміючи, що їм необхідний елементарний відпочинок. Пишаються тим, що малята бігають з уроку на урок, вивчають мови, інформатику, музичну грамоту. При цьому дітей не привчають відпочивати, радіти, розслаблюватися. Понад те, якщо маля просто грає чи бавиться, негайно кричать: «Ти чому нічого не робиш? Ледарю!» У дитини створюється відчуття, що потрібно постійно чимось займатися, а відпочивати необов’язково. Ця практика продовжується й у школі: неправильний режим чергування предметів, відсутність належних перерв, завантаженість домашніми завданнями...

— Щоб дитина відпочила після уроку, порухалася, розім’ялася, необхідно, щоб перерва між заняттями тривала не менш ніж 15 хвилин. Однак освітні установи далеко не завжди дотримуються цих гігієнічних норм, — продовжує Костянтин Олександрович. — Педагоги часто жертвують перервами заради повторення матеріалу. «Дзвінок — для вчителя, а не для вас!» — цю фразу хоча б раз у житті чув кожний школяр. Відмінним засобом розвантаження могли б стати уроки фізкультури, але їх нерідко ставлять у середині дня, тому діти не встигають переодягтися, прийняти душ і не мають належного розвантаження. Бажано ставити фізкультуру наприкінці дня, щоб школярі могли досхочу побігати. Така сама практика триває й у вузах. Недавно ми аналізували режим студентів Національного медичного університету. З’ясувалося, що величезна кількість часу йде на переїзди з одного кінця міста до іншого (корпуси університету розташовані дуже далеко один від одного), тому навчальний день студента розпочинається о шостій ранку, а закінчується близько семи вечора. Звикнувши до цих незручностей, молоді фахівці починають вважати їх нормою і вже не намагаються домогтися від роботодавців більш комфортних умов.

Крім того, необхідно з ранніх років давати дітям час для розваг, активного відпочинку, аби вони самі вміли себе зацікавити та відчули смак проведення дозвілля. Не можна розписувати день буквально по хвилинах — необхідні «віконця», які можна заповнювати на власний розсуд. Адже саме вони й роблять життя цікавим і радісним.

Чи загрожує вам трудоголізм?

На думку фахівців, ледве не кожному, хоча б тимчасово, доводилося працювати під пресом, у складних умовах і при дефіциті часу. Та дуже важливо, щоб цей стан не затягувався, адже трудоголізм спроможний підірвати здоров’я і зруйнувати сім’ю. Часом у молодих трудоголіків виникають аритмії, несумісні з життям. Крім того, їхніми постійними супутниками нерідко стають відразу три захворювання: цукровий діабет, гіпертензія і надлишкова вага (ожиріння). Та в кожному разі надмірна захопленість людини роботою загрожує серйозними наслідками. Найбільше від цього явища потерпають жителі великих міст.

Фахівці виділяють три основні види сучасних трудоголіків.

Кар’єристи. Вони стають трудоголіками внаслідок прагнення зробити кар’єру, домогтися більш високої посади. Як правило, надмірна одержимість роботою триває до одержання бажаного результату. Після чого люди заспокоюються і виробляють оптимальний режим праці та відпочинку.

Вимушені трудоголіки. Працюють надурочно не з власної ініціативи, а під тиском із боку роботодавців.

Люди, для яких занурення в роботу є способом сховатися від життєвих проблем. Це своєрідна захисна реакція на психотравмуючі обставини — розлучення, втрату близької людини тощо. Існує думка, що в такий спосіб можна відновити душевну рівновагу. Насправді ж розумові та фізичні перевантаження можуть погіршити стан здоров’я, підсилити депресію й зрештою призвести до важкого нервового зриву. У цьому разі людині нерідко потрібна допомога фахівця — медика чи психолога.

Жертвами синдрому Кароші дедалі частіше стають не тільки японці, а й службовці у США. Фахівці б’ють на сполох: одержимість роботою останнім часом тут досягла розмаху епідемії. Тому американська організація «Анонімні трудоголіки» регулярно публікує список ознак трудоголізму на підставі розповідей його жертв. Серед них такі: подовження зі своєї волі робочого тижня за межі 40 годин; виконання частини роботи у вихідні дні й у період відпустки; розмови про роботу у вільний час; упевненість у тому, що тривалі часи роботи — свідчення любові до своєї професії; думки про роботу за кермом автомобіля, уві сні тощо. Коли помітили в себе більше за одну-дві ознаки — не зволікайте з візитом до фахівця!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво