СІМ’Я НА РОЗДОРІЖЖІ: КОДЕКС «ЗОЛОТОГО ТЕЛЬЦЯ» ЧИ ХРИСТИЯНСЬКА МОРАЛЬ - Соціум - dt.ua

СІМ’Я НА РОЗДОРІЖЖІ: КОДЕКС «ЗОЛОТОГО ТЕЛЬЦЯ» ЧИ ХРИСТИЯНСЬКА МОРАЛЬ

6 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 6 грудня-13 грудня

Свого часу якийсь розумник додумався поставити біля Центрального палацу одружень — горезвісного «Трикутника» — оригінальну композицію: радісну маму з дитиною...

Свого часу якийсь розумник додумався поставити біля Центрального палацу одружень — горезвісного «Трикутника» — оригінальну композицію: радісну маму з дитиною. Мабуть, такою бачив скульптор щасливу сім’ю. Не знаю як у чому, але в передбачливості автору відмовити не можна. За прогнозами деяких фахівців, типова сім’я майбутнього — це жінка з дітьми, яких оточує більш-менш постійне коло друзів обох статей. Традиційні сім’ї, звичайно, збережуться, але лише в тих рідкісних випадках, коли подружжя об’єднуватимуть по-справжньому глибокі почуття. Та чи будуть щасливими люди, які не вміють будувати стосунки навіть із близькими й тому живуть в такому роз’єднаному суспільстві? І хто винний, що юна людина вступає в життя, абсолютно до нього не підготовленою? У дореволюційній і радянській школі були курси (можливо, не завжди вдалі), які готували дітей до сімейного життя. А як справи сьогодні?

— Сьогодні дуже поширена думка, що сім’я як суспільний інститут поступово відмирає, — розповідає психолог однієї зі столичних гімназій, кандидат психологічних наук Валентина ГАРАЄВА. — Багатьом здається, що коли шлюб дедалі частіше стає тимчасовим, то він втрачає сенс. Подивіться, яка сьогодні висока статистика розлучень: розпадається ледь не кожний третій шлюб. Роль чоловіка як годувальника й захисника сім’ї практично зведена до мінімуму, а досягнення медицини роблять необов’язковим навіть його участь у зачатті дитини. Жінки дедалі частіше доходять висновку: жити з чоловіком просто тому, що «так прийнято», надто важко. Причому я б не сказала, що йдеться лише про некоханих чоловіків. Я знаю бізнес-леді, яка подала на розлучення лише тому, що вважала: якщо чоловік заробляє менше за мене, він «тягне» мене «вниз». Хоча до початку власного кар’єрного зростання дама вважала свій шлюб цілком вдалим. Сьогодні сімейні стосунки дедалі частіше переходять у розряд комерційних, у них більше прагматики. Новий Сімейний кодекс узаконив шлюбний контракт, вказав на юридичний і фінансовий бік заручин, легалізував цивільні шлюби. Такі союзи визнані сім’єю з практично такими ж правами й обов’язками сторін, як і при укладанні звичайного шлюбу. Серед опитаних нинішнього літа молодих пар 10% мали власний досвід перебування в такому шлюбі й ставляться до нього позитивно; 37% такого досвіду не мають, але ставляться до нього також позитивно; і лише 23% молодих дали негативну оцінку таким союзам. Більше того, 19% опитаних підлітків вважають сім’ю з офіційним оформленням стосунків як щось надумане й застаріле. Основною функцією, отже, й найчастішою причиною створення сім’ї, молодь називає народження та виховання дітей. Крім незапланованої вагітності до утворення «осередка» нерідко підштовхують бажання піти від батьків, прагнення виглядати «не гірше за інших», матеріальна вигода.

— Ну й що ж тут трагічного? Шлюби за коханням розпадаються не набагато рідше, ніж із розрахунку. Відомо чимало щасливих союзів, що склалися з волі випадку, батьків чи навіть із певного розрахунку.

— Ви забуваєте, що за старих часів у чоловіка та дружини було чітке уявлення про їхню роль у сім’ї, панували патріархальні звички. Сварки через те, що дружина не приготувала обід чи не прибрала в хаті, траплялися рідко. Якщо люди належали до однієї соціальної верстви й до весілля мали однакове матеріальне становище, то можливість того, що вони звикнуть одне до одного і житимуть добре, була досить високою. Сьогодні дружини переконані, що чоловіки повинні їх утримувати, але при цьому не збираються підкорятися. Чоловіки ж із радістю «звалюють» на дружин вирішення практично всіх важливих проблем, включаючи бюджет, виховання дітей, житлове питання і навіть матеріальне забезпечення сім’ї, але при цьому хочуть, щоб їх вважали головними. У результаті — конфлікти й розлучення. Якщо людина не спробує розібратися сама в собі, то її чекає або кілька невдалих шлюбів, або самотність.

— Ви повсякчас захищаєте сімейний спосіб життя. Та навіщо створювати сім’ю, брати на себе певні юридичні та фінансові обов’язки, якщо, приміром, людині цілком досить тимчасових партнерів?

— Сім’я — це не тільки спільні фінанси та розподіл домашніх обов’язків. Сьогодні людям насамперед потрібні емоційна підтримка, психологічний захист, душевне спілкування. Та й як не крути, але у свідомості переважної більшості образ щасливої і, як нині кажуть, успішної людини нерозривно пов’язаний із сім’єю, надійним «тилом», «печерою», де можна відпочити від справ ратних, набратися сил, а у випадку чого — «зализати рани». Тимчасовий партнер усього цього не дасть. Хоча, парадокс — саме сім’я часто робить людину глибоко нещасливою.

— Від чого залежить сімейне щастя — від бажання прийняти на себе ту чи іншу роль і не виходити з неї до кінця?

— Від готовності та вміння жити в сім’ї. Це вимагає певної зрілості не тільки в сексі, а й у побуті, у міжособистісних стосунках. Моральність у сфері стосунків і спілкування передбачає багато принципів. Так, треба вміти враховувати не лише свої інтереси, а однаковою мірою й інтереси іншої людини. Бути справедливим, добрим до своїх близьких, не прагнути засудити й покарати, а бути готовим зрозуміти, поспівчувати, вибачити. Все це повинні розвивати й прищеплювати дорослі.

— З цим, наскільки я знаю, сьогодні проблема. Соціально-економічна ситуація провокує формування більш жорсткого стилю спілкування в сім’ї, її орієнтації на виховання в дітей насамперед тих якостей, які допомагають витримувати конкуренцію і виживати, навіть за рахунок іншого. Чимало батьків перебувають на роздоріжжі: чого навчати дитину? Якщо того, чого і їх самих, то в майбутньому син чи дочка ризикують стати «білою вороною», не пристосованими до життя в сучасному суспільстві. Хіба виживе в нашому світі людина, яка вважає, що завжди потрібно допомагати слабкому, — а якщо цей слабкий у відповідь відіпхне тебе й займе твоє ж робоче місце? Якщо ж виховувати в дитини якості, що дозволяють вижити у ворожому середовищі, то чи не стануть вони їй на заваді? Відомо чимало заможних людей, які стали душевно самотніми, підозрілими та дріб’язковими.

— Справді, сучасна сім’я втратила виховний ідеал. Багато в чому через те, що стала нуклеарною: складається з двох поколінь — батьків і дітей. Нікому передавати традиції, народну мудрість. Цінності сім’янина в Україні, як правило, грунтувалися на культі роду та матері, честі роду, на сімейній згоді й солідарності, любові та повазі до батьків, до своєї культури, турботі батьків про дітей, гостинності тощо. Дітей навчали «чинити так, щоб батькові-матері не було соромно перед людьми». Традиції добросусідства виховували людяність, доброту, співчуття, взаємодопомогу. Звичайно, часи змінюються. Та я глибоко переконана, що моральні цінності залишаються непорушними. Сьогоднішні наші біди, як вважає російський психолог Аркадій Едігес, такі, як корупція або вбивства, — недогляд батьків, педагогів і психологів. Отже, не змогли вони як годиться донести до дітей прості християнські заповіді служити Богові, а не мамоні, «збирай скарб свій на небі, а не на землі», «не вбий», «не вкради». Ці заповіді священні незалежно від того, хто яку релігію сповідує чи заперечує. А сучасних батьків більше хвилює порядок у домі та власний спокій, ніж душа дитини.

Російські психологи провели досить цікаве дослідження: що найчастіше забороняють дітям у сім’ї. Виявилося, що в 42% випадків заборони стосувалися безпеки підлітка, у 28% — збереження речей і підтримання порядку в домі, у 22% — охорони спокою дорослих і лише в 8% випадків звучали заборони морального характеру.

— Ви хочете сказати, що необхідно повернутися до релігійного виховання?

— Вас це лякає? Тим часом, на думку багатьох батьків, за нинішніх умов зростає роль саме релігійного виховання як чинника морального й духовного оздоровлення особистості. Нещодавно Інститут проблем виховання провів невеличке дослідження (опитано 183 учні загальноосвітніх шкіл у віці 10—13 років). На запитання «Чи приймаєш ти ідеї християнства?» позитивну відповідь дали 80% підлітків. З погляду 75% учнів, віра в Бога допомагає людині в житті. А саме: коли людина занедужає або з нею сталася якась трагедія, коли вона прагне чогось досягти в житті й зустрічає труднощі на своєму шляху. У цьому плані можна припустити, що молитва й відвідування церкви допомагають людині швидше вийти зі стресу, очистити душу від негативної енергії, прийняти життєву невдачу як випробування, яке потрібно пережити. 65% підлітків зазначили, що знання Біблії допомагає їм у житті: у навчанні, спілкуванні з однолітками, батьками і т. п. 41% опитаних зазначили, що в їхньому житті були випадки, коли саме заповіді Божі врятували їх від скоєння поганого вчинку.

— Релігія навчає не нарікати на долю, смиренно сприймати її такою, якою вона є. Мені здається, це не завжди добре. Моя однокурсниця вийшла заміж за віруючу людину. Так, у нього маса переваг перед питущими й гулящими, але їхні п’ятеро дітей (аборт робити не можна!) напівголодні. Одна надія на родичів чи друзів. Чоловік улаштувався на якусь копійчану роботу й не «ворушиться», вважає, що «буде день, буде пожива».

— Не знаю, до якого релігійного напряму він належить, але в християнстві ніколи не віталася така позиція, хіба що в ченців, відсторонених від усього мирського. Батько завжди був опорою і захистом сім’ї. Йосип Обручник, чоловік Діви Марії та вихователь Ісуса Христа, саме й втілював у собі образ такого батька-годувальника. Вивчаючи Біблію (як, я думаю, і священні книжки інших релігій), можна знайти канони, які наслідували наші предки в повсякденному житті, чого навчали своїх дітей.

Про вічність християнських цінностей починають потроху говорити й українські педагоги. Чимало з них переконані, що необхідно повернутися до витоків, формувати особистість дитини, його ставлення до сім’ї саме на основі християнських цінностей: умінні розуміти, співчувати, бути терпимим, толерантним, відповідальним і вірним, шанувати старших і молодших. Спроб створення курсів, в основі яких лежить християнська мораль, багато. Якщо відносно нещодавно школа займалася атеїстичним вихованням учнів, то сьогодні навпаки: у курсі зарубіжної літератури вивчають притчі з Біблії, на уроках історії діти ознайомлюються з історією зародження та розвитку християнства. Особливо в школах Західної України (насамперед, у Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській областях), де вже з 1992 року введено експериментальний, а потім і навчальний предмет — «Християнська етика», покликаний формувати в учнів загальнолюдські моральні цінності. Практично у всіх областях країни є навчальні заклади, в яких читають подібні курси. Будь-яка школа може ввести до варіативної складової програми «Історію християнської культури», «Історію світових релігій», «Основи християнської етики», «Основи біблієзнавства» тощо. У той самий час у Міністерстві освіти та науки сьогодні ведеться активна робота зі створення відповідної державної програми, підручників і методик навчання. Очевидно, протягом найближчих трьох років розпочнеться повсюдне запровадження такого курсу в шкільну програму.

— Сьогодні ми даємо дітям багато фактів, але не даємо можливості їх осмислити, — пояснила ситуацію директор Українського коледжу ім.В.Сухомлинського Василина Хайруліна. — Тому ми хочемо ввести в програму експериментальний курс етики, заснований на духовних і моральних цінностях нашого народу. На мій погляд, саме уроки етики дадуть можливість дітям задуматися над такими питаннями, як «моє місце в цьому житті», зможуть розбудити потребу робити добро, бачити прекрасне, вселити віру в мудрість. Ми зовсім не прагнемо привести дітей у церкву: про основи вивчення догматів церкви, християнської моралі не йдеться. Я десь читала, що американські вчені зважили душу — щось близько трьох грамів. А коли вона є, то її потрібно також тренувати.

На жаль, подібні курси в шкільній програмі — щасливий виняток. Готувати дитину до життя в суспільстві та сім’ї нікому. Шкільний предмет «етика і психологія сімейного життя», дискредитований радянською школою, вилучений із програми, телепередач чи статей у ЗМІ, присвячених проблемам розумних компромісів і вирішення конфліктів у сім’ї, мало. Особливо тих, що могли б зацікавити підлітків. Вважається, що власний сімейний досвід дитина отримує в сім’ї батьків. Та сьогодні, за даними соціологів, більшість дітей категорично не хочуть повторювати досвід «предків». Більше того, самі батьки бояться, що діти повторять їхній шлях. Де ж шукати приклади для наслідування, як навчитися бути щасливим у особистому житті? Може, справді, варто звернутися до вікової мудрості народу та його традицій?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво