СІМЕЙНІ ТИРАНИ - Соціум - dt.ua

СІМЕЙНІ ТИРАНИ

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Спочатку була велика любов. Весілля. Народження дитини. ... І боротьба за неї. Сашко вважав себе хорошим батьком...

Спочатку була велика любов. Весілля. Народження дитини. ... І боротьба за неї.

Сашко вважав себе хорошим батьком. Навіть унікальним. Адже більшість чоловіків не беруть участі у вихованні своїх дітей, а він упадав усією душею коло сина, весь вільний час проводив із ним. Хлопчик підростав, а Сашко все більше перетягував ковдру виховання й любові маляти на себе. Дружина Люда була лише необхідною «приставкою» до дитини. Будь-які «зазіхання» матері на сина закінчувалися побоями чоловіка. Незабаром син навчився зневажати матір, грубіянити їй. П’яний Сашко часто бив дружину на очах у хлопчика, але його ніколи й пальцем не торкнув. В один із запійних вечорів зізнався Людмилі, що вона його цікавила лише як «народжувальна машина». Мовляв, свою місію вона виконала і може бути вільною. Люда намагалася заперечувати і з тяжкими травмами голови опинилася в лікарні. Коли виписалася, ні сина, ні чоловіка вдома не було. Сашко забрав дитину і поїхав до матері на Далекий Схід.

 

Сімейна тиранія — це типове насильство над особистістю, обмеження людських прав і свобод, якийсь зворотний ефект любові.

За даними МВС України, майже 40% злочинів, пов’язаних із насильством, кояться в сім’ях, їхніми жертвами стають переважно жінки та діти.

Фахівці відзначають відмінність у підходах і трактуванні цієї проблеми в різних країнах. Якщо в Україні очевидним фактом насильства в «осередках» суспільства вважається застосування фізичної сили до об’єкта своєї любові, то в розвинених європейських країнах, таких як Франція, Німеччина, заборони чоловіка, що обмежують свободу дій і самореалізацію дружини (обмеження зустрічей із подругами, відвідування культурних і спортивних заходів, вимоги залишити роботу тощо) вже можуть бути розцінені як протиправні.

Більшість же співвітчизниць на такі «дрібниці» обмеження особистої свободи взагалі не звертають уваги. А екстремальні ситуації із застосуванням сили розцінюють як... своєрідний вияв уваги з боку супутника життя: б’є — отже любить.

 

* * *

 

Центр соціальної допомоги «Джерело» провів соціальне опитування серед киян на тему сімейного насильства. 52% опитаних вважають, що в Україні ця проблема існує і потребує вирішення, 27% переконані, що проблема не настільки серйозна, щоб надавати їй значення, 14% гадають, що проблема віртуальна.

За даними вітчизняної статистики, торік у сімейних баталіях загинуло 12 тисяч жінок. Правоохоронні органи 2000 року офіційно зареєстрували тисячу звернень громадянок, які зазнали насильства в сім’ї. А за чотири місяці нинішнього року столична міліція вже 8 тисяч разів виїжджала в київські сім’ї для втихомирення розлючених чоловіків...

На думку психолога, професора Олександра Бондаренка, насильство в сім’ї — це акт саморуйнування «насильника», спричинений найчастіше соціально-економічною нестабільністю індивіда в суспільстві, його невпевненістю в завтрашньому дні і собі. Чоловік не в змозі розв’язати свої проблеми (заробити грошей, щоб утримувати сім’ю, задовольнити свої сексуальні потреби тощо) і виміщає власну невдоволеність насамперед самим собою на близьких, слабких людях — дружині, дітях, матері... (задля справедливості, щоправда, зазначимо, що жертвами домашньої тиранії стають і чоловіки — називається цифра у 4%.)

У таких ситуаціях жертва сімейної тиранії шукає захисту і притулку в близьких родичів, подруг, знайомих. У столиці діє кілька офіційних точок соціального і психологічного захисту для потерпілих на сімейних фронтах: Київський центр роботи з жінками, Центр соціальної допомоги «Джерело» і притулок для жінок. Щоправда, ці об’єкти соціальної служби можуть охопити своїм піклуванням лише обмежену кількість потерпілих. Так, у притулку торік знайшли захист 150 жінок і дітей, які переховувалися від своїх сімейних тиранів. Але в цій установі, адреса якої не розголошується, жертви насильства на повному пансіоні можуть перебувати не більше місяця. Потім проблему притулку і матеріального забезпечення їм доводиться розв’язувати самотужки. За спостереженнями психологів соціальної служби, лише 3% жінок, які зазнали на собі всілякого роду знущання чоловіків, подають на розлучення. А більшість жертв подружньої ненависті не в змозі розв’язати своїх матеріальних та квартирних проблем і повертаються в сім’ю.

 

* * *

 

Лідія Михайлівна в притулку для жінок «відпочивала» від постійних побиттів 35-річного сина. У такий спосіб безробітний недоук — «чоловік у повному розквіті сил» висловлював невдоволення маленькою пенсією матері, якої йому вистачало всього на кілька пляшок горілки. Перебуваючи в притулку, жінка похилого віку щодня ходила додому годувати свого тирана і кішку...

Ця історія цілком могла б стати сюжетом рекламного ролика під назвою «Це відбувається поруч». Саме з допомогою такої соціальної реклами Центр соціальної допомоги «Джерело» вирішив привернути увагу соціуму до проблеми домашнього садизму. Зараз три «страшилки», що констатують різні форми сімейного свавілля, лежать на полицях — для їх розкручування на вітчизняному телебаченні немає грошей.

І все ж урезонювати сімейні неподобства потрібно не скрутно хитаючи головою, а на серйозному законодавчому рівні. Народний депутат, член Комітету ВР із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Сергій Шевчук переконаний, що проблема насильства виходить далеко за межі особистих відносин подружжів. Жертв сімейних знущань було б набагато менше, якби в Україні існувала дійова, законодавчо закріплена система покарань за цей вид насильства.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво