Сімейна криза? Переживемо! - Соціум - dt.ua

Сімейна криза? Переживемо!

9 грудня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №48, 9 грудня-16 грудня

Дрібні та великі, сумні й радісні, планові та несподівані потрясіння порушують спокійний плин нашого життя...

Дрібні та великі, сумні й радісні, планові та несподівані потрясіння порушують спокійний плин нашого життя. Безхмарного сімейного життя не буває навіть у мильних операх. А так хочеться розміреності, стабільності, передбаченості та спокою. Та лишень налагодилося в сім’ї — неприємності на роботі. Утряслося на роботі — у країні заварилася якась каша. А іноді як звалиться все разом!.. Хіба це життя? Так, це звичайне, нормальне життя.

Кожна сім’я, навіть найміцніша та щаслива, переживає кризи, які страшні лише в тому випадку, якщо немає відпрацьованої практики конструктивного виходу з них. Це своєрідні стреси, які можуть зміцнити сім’ю, а можуть і сприяти її руйнації. Помилково було б вважати, що лише прикрощі та драматичні події можуть спровокувати сімейну кризу. Радісні події потрясають сім’ю не меншою мірою. Тому практично рівнозначні за ступенем впливу одруження та розлучення, народження та смерть члена сім’ї, різке зменшення й збільшення доходів, вступ у вуз і провал на вступних...

Кризи рідко перетікають плавно одна в одну. Навпаки, вони мають неприємну тенденцію накладатися, збігатися з особистисніми кризами окремих членів сім’ї, збільшуватися хворобами, матеріальними проблемами, побутовими негараздами й соціально-економічною ситуацією в країні. І виходить: тато змінює роботу, у мами клімакс, старший син одружується, у молодшого — перехідний вік, у свекрухи геморой, свекор вийшов на пенсію, теща приїжджає в гості, у песика чумка. До того ж ще й ліфт не працює; воду відключили; на роботі накричали; іспит завалила; весна, а надіти нічого; із пацанами побився; у метро гаманець украли; усім я заважаю; ціни зростають; годують бозна чим, краще б сухий корм купили... Ось так приблизно й виглядає сімейне щастя. Однак лишень у тому випадку, якщо за будь-яких негараздів і проблем усі морально підтримують один одного, гасять негативні емоції взаємною любов’ю та турботою. Тоді жодні потрясіння та прикрощі не страшні, особистісні кризи протікають у стертій формі й не стають «пусковим механізмом» для криз сімейних.

Уявіть собі корабель, який пливе безмежним океаном. Якщо при штормі в команді починається паніка й хаос, усі лаються, метаються, ніхто нічого не знає, що робити, відповідальність перекладають один на одного, повсякчас з’ясовують, хто винний, — чи варто говорити про те, яка доля очікує це судно? Так і в сім’ї: криза виявляє «тонкі місця», загострює невирішені психологічні проблеми, чинить деструктивний вплив. Та якщо команда на кораблі одностайна, якщо кожний точно знає свою зону відповідальності, уміє підстрахуватися, думає не стільки про себе, скільки про долю всього екіпажу, — такому судну жодні бурі не страшні, навіть якщо капітан зліг у гарячці, а боцман запив.

Криза змушує кожного члена сім’ї (навіть найменшого) у чомусь змінитися, набути нової якості, виробити в собі нове уміння, щось зрозуміти, із чимось змиритися. І робити це потрібно часом досить швидко — життя не завжди дає час на тривале осмислення ситуації.

Так, після народження дитини молоді батьки пізнають невідоме досі почуття відповідальності за життя та здоров’я маленької безпомічної істоти, усвідомлюють себе матір’ю і батьком, вибудовують стосунки вже втрьох, перерозподіляють домашні навантаження. І все це нерідко в умовах перевтоми, недосипання, набуття нових звичок, житлових і матеріальних проблем. Свекрусі й тещі (особливо якщо хтось із них живе з молодими) доведеться усвідомити, що вони вже бабусі; визнати що вони не головні у вихованні дитини; взяти на себе частину домашньої турботи. А згодом підрослому маляті доведеться змиритися з тим, що він уже не єдина дитина в сім’ї. І вже у ніжному віці він має стати повноцінним суб’єктом внутрісімейних стосунків: учитися управляти своїми ревнощами, любити братика або сестричку, допомагати мамі.

Якщо в сім’ї панує дух щирого співробітництва, то всі допомагають один одному звикнути до нової ролі, підбадьорюють і уселяють впевненість у собі. Якщо ж це співробітництво нещире, то будь-яка допомога надається під девізом: «Який же я! Що б ви всі без мене робили?!». Наприклад, свекруха може істотно допомагати молодим, але так підносити свої «великі заслуги», що на користь сім’ї її праця не піде.

Якщо відсутнє вміння активізуватися і консолідуватися у важкі моменти, то навіть, здавалося б, благотворні зміни на користь сім’ї не підуть. Приміром, батьку істотно підвищили зарплату. Для однієї сім’ї це може бути просто приємною подією. Для іншої — глибокою кризою: тато загордився, став снідати в ресторані й всіх «вишиковувати»; мама стала доводити, що вона теж людина; брат із сестрою побилися, кому першому куплять мобілку; свекруха ходить зі стиснутими губами — «ні, щоб передусім матері зуби вставити». Кожний поставив своє Я вище за загальносімейні інтереси. А якщо раптом дружині доводиться заробляти на сім’ю, а чоловік (тимчасово?) сидить удома? В одній сім’ї картина може бути драматична, трагікомічна й навіть у стилі трилера. А в іншій сім’ї та сама ситуація — не більш ніж прагматичний розрахунок: на даному етапі розвитку сім’ї це чудовий вихід із становища.

Сім’я буває міцною лише в тому випадку, якщо це досить гнучка система. У кризові моменти потрібно бути готовим до зміни ролей членів сім’ї, перерозподілу обов’язків, зламу стереотипів. Ми писали про те, що дуже важливо вміти домовлятися і дотримувати договору. Та не менш важливо вміти «передомовлятися» при обставинах, що змінилися, озвучувати свої нові потреби чи неможливість виконувати звичайні обов’язки. Та зробити це можна по-різному: і спровокувавши кризу, і знявши зайву напругу в сім’ї.

Типова ситуація: у чоловіка на роботі зросли навантаження, і він став пізніше приходити додому. Ввечері на прохання дружини він відповідає: «Ти що, не можеш почекати до вихідних, не бачиш, як я важко працюю?» Дитині: «Які ігри? Уроки зробив?» Мамі: «Ну хоч ти можеш мене не смикати?»

Та можна й інакше. Дружині: «Ти знаєш, мені доводиться тепер частіше затримуватися на роботі, у мене немає можливості допомагати тобі так, як колись. Та я постараюся надолужити у вихідні». (Дружина оцінить і навіть у вихідні сильно не ганятиме.) Дитині: «Якби ти до мого приходу вже зробила уроки, ми з тобою півгодинки погралися б». (Дитина буде щаслива й навіть може зробити уроки значно раніше.) І матері: «Не ображайся, що я менше приділяю тобі уваги, але я пізно приходжу і так утомлююся, що в мене вже просто ні на що не вистачає сил». (Мама зрозуміє, і вибачить, і пожаліє.) І немає проблем, і немає кризи. Просте людське слово має магічну силу. Та не забувайте: не важливо ЩО, а важливо ЯК сказати.

Не всі сімейні потрясіння можна вгадати. Однак до «планових» криз, кожна з яких знаменує новий етап у розвитку сім’ї, можна й потрібно готуватися заздалегідь. Якщо планується поповнення сімейства, чоловіку доведеться засвоїти деякі роботи по дому, щоб зуміти й попрати, і приготувати їжу. Запланувавши вихід після декретної відпустки на роботу, мамі варто поступово привчати дитину до садка, бабусі чи няньки. При переході чоловіка чи дружини на роботу, яка займатиме більше часу, слід заздалегідь перерозподілити обов’язки в сім’ї, залучити до допомоги свекруху, тещу, підрослих дітей. Важливо вчасно морально підготувати до перехідного віку своє чадо: поступово розширювати його зону свободи, стимулювати прояви самостійності, виробляти в собі готовність «відпустити» дитину. Перед виходом на пенсію заздалегідь продумати, чим зайняти час, пригадати забуті хобі, розширити коло знайомств. Щоб зустрічати кризи у всеозброєнні, потрібно мати певні знання. А для цього варто почитувати психологічну літературу (чи хоча б «Коло сім’ї» у «ДТ»).

Звичайно, все не вгадаєш і не розплануєш. Несподівані сімейні стреси неминучі, й допомогти здолати їх може лише любов, взаємовиручка та взаємодопомога, справжнє співробітництво, віра в близьку людину й довіра до неї. Не страшно, якщо недавня криза потрясла сім’ю і залишила неприємні спогади на душі. Тепер, коли все позаду, потрібно просто мирно поговорити й разом подумати. Однак не про те, хто й у чому був більше винний. А про те, що слід змінити кожному з вас у власній душі й у своєму ставленні до близької людини. А найважливіше згадати про головне — як розпочиналося ваше взаємне кохання і що змусило вас бути разом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво