Сіде—Аланія—Кемер, зимовий транзит

Увірватись у весну із засніженого й заледенілого Києва виявилося достобіса приємно. Відчути, що принаймні тиждень твої мізки можуть паритися виключно на теплому камінні турецького хамаму — дуже корисно. Видертися на висоту дві тисячі метрів і знову вдихнути звичну свіжість морозу — несподівано екстремально. Замружитися на березі від лютневого сонця й задрімати під гомін прибою — зворушливо й романтично. Ну, а власноручно впіймати золоту рибку в гірській річці — просто чудово!

...Групі вкутаних у вовняні шарфи й пальта балакучих журналістів Анталія підготувала пікантний сюрприз. В один момент здалося, що всі ми скористалися однаковими парфумами! П’янка суміш із прозорого повітря, квітів, свіжих крапель дощу й усміхнених апельсинових дерев відразу розставила потрібні акценти. І ми, незалежно від статі, імені та назви видання, вдихнули якомога глибше, всілися у свій бус і тихо покотили в напрямку Сіде.

Було цікаво повернутися в місто, де п’ять років тому на одній з вуличок я виторгувала у старого мудрого турка прегарний бурштин із мініатюрним жучком усередині. Пройтися широкою набережною, озирнути знайомий амфітеатр і обережно присісти на ту ж саму лаву (майже ровесницю Троянської війни) у відомому музеї Сіде. Заснований турецькими емігрантами, які втікали з острова Крит 1898 року, Сіде мовчки зберігає в собі таємниці ще грецьких поселенців. Старе місто, яке вабило в чуже минуле і яким ми, звісно ж, пройшлися, — сьогодні гордість цього регіону. Тут принади фешенебельного курорту (а розмістили нас у готелі Voyage Sorgun) тонко поєднуються з можливістю почерпнути щось для себе.

Як з’ясувалося, це місто-фортеця виникло в далекому IV cт. і спершу слугувало притулком для піратських кораблів. У ХІІІ ст. його назвали Алейє на честь сельджуцького султана Аладдіна. Сьогоднішню назву — Аланія — місто отримало вже у
30-х рр. минулого століття. Вражаюча історична пам’ятка Аланії — візантійська фортеця на вершині гори, що височить над узбережжям. Ніби спостерігає за життям міста. Стоячи на вершині, відчуваєш особливу ауру цього місця. А молитва в центральній мечеті, яка транслюється на всю округу, захопила так само, як і висота, з якої ми споглядали це диво, створене природою та людськими руками.

Неподалік Аланії лежать руїни античного Джастиніано. Його досліджували багато археологічних експедицій. На цьому місці раніше була гавань, що тепер під землею. Неподалік Джастиніано — місто Аларахан, яке славиться своїми караван-сараями. Серед безлічі печер найвідоміші — Дівоча, Фосфорна і Дамлаташ. Кажуть, бажання, задумане тут, неодмінно збудеться.

А потім був знайомий Кемер! Цього разу ми забрели на саму околицю, в селище з теплою назвою Текірова. Зупинка в готелі Rixos Hotel Tekirova підтвердила напередодні вичитаний у довіднику факт, що це місце вважається найелітнішим для мешкання. А як ще? Селище на узбережжі, оточене мальовничими горами, сосновими лісами та апельсиновими садами — в одному флаконі! Навіть певна відокремленість цього курорту від цивілізації загального вжитку тільки на руку! Хочете в гори? Будь ласка, гора Тахтали до ваших послуг. 2300 метрів над рівнем моря. До хмар — рукою подати. Текірову можна вмістити в долоньці. Відчуття? Навряд чи. Розповідають, що сніг на вершинах прибережних гір лежить до липня. І це дозволяє отримувати дві суперечливі насолоди одночасно: кататися на лижах і купатися в морі. Тож, якщо вам в умовах міської метушні все ж таки важко визначитися, чого ви хочете більше — купатися, кататися чи, що теж досить важливо для наших, — ловити рибу, то Текірова — саме те що треба!

…Схоже, зимова Туреччина — взагалі, якраз те місце, де можна, так би мовити, відчути різницю. А отже — стати несподівано щасливим. Всього лише від того, що трава — зелена, небо — блакитне, вода — тепла, люди — усміхнені, а всі твої помисли — чисті. Що називається: all inclusive. Ну, тоді пливи, золота рибко…

За чудово організовану подорож редакція «Дзеркала тижня» дякує туристичній компанії Tez Tour.