Січень. Ругова - Соціум - dt.ua

Січень. Ругова

27 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-3 лютого

Повідомлення про ранню смерть президента Косова Ібрагіма Ругови знову повернуло мене до спекотно...

Повідомлення про ранню смерть президента Косова Ібрагіма Ругови знову повернуло мене до спекотної Пріштіни початку 90-х, до усміхненого інтелігентного чоловіка в незмінній шийній хустці, першого, хто розповів мені про албанську культуру, першого, хто дав можливість «вписати» маленький і практично забутий нами в радянські часи народ на околиці континенту в європейський контекст.

Тепер, коли ця людина стала вже частиною історії, важко собі уявити, що можна було ось так просто спілкуватися в маленькому будиночку поруч із міським стадіоном, що можна було зателефонувати до Пріштіни у пошуку якихось матеріалів про Косово для газети... Все це відбувалося в не такому вже далекому минулому, коли можна було тільки спрогнозувати косівський конфлікт і — як завжди — неможливо було навіть уявити собі масового вигнання албанського населення режимом Мілошевича, бомбардування Белграда, поїздки Ругови до сербської столиці...

Тоді, під час наших побачень у Пріштіні, Ругова здавався мені одним із численних європейських інтелектуалів, із якими доля давала — або ні — можливість познайомитися. Це ставлення не змінилося й тоді, коли поруч із ним — уже президентом невизнаної республіки — з’явилися охоронці, а будиночок Спілки письменників став нагадувати фортецю в облозі...

Однак із часом — можливо, навіть завдяки тому, що наше спілкування припинилося, — образ Ібрагіма Ругови став набувати масштабності. Ймовірно, якби я продовжував уважно стежити за політичними чварами в середовищі косовських албанців, за складними відносинами Пріштіни й Тірани, за дискусіями навколо майбутнього статусу краю, я міг би не побачити найважливішого — вміння жертвувати собою, власними політичними інтересами і перспективами заради звичайних людей, які тобі довірилися. Саме тому Ругова у дні вигнання албанців із Косова виявився у Белграді, а не в таборі біженців із полум’яними промовами. Саме нерозуміння Мілошевичем того, що людина здатна мислити такими — не своїми власними, а «чужими» – інтересами, можливо, і врятувало тоді життя лідеру косоварів... І саме тоді стало очевидно, що утримувати десять років албанців від збройного опору режимові, який розцінював їх як майбутніх вигнанців — і тільки так, — було справжнім політичним подвигом. І прикладом внутрішньої толерантності, якої не зламали навіть життєві випробування і майже нездоланне для політика прагнення подобатися публіці.

І цей образ — образ толерантності — склався не тільки в моїй уяві, а й в уяві більшості населення Косова. Тому що на портреті, який я побачив на траурній шпальті провідної газети краю «Koha ditore», Ругова був — із білим голубом у руці.

Може, варто замислитись, як народ, що перебуває в такій непростій ситуації, постійно підозрюється сусідами в найгірших намірах, народ, яким маніпулюють і якого ненавидять, дав протягом минулого сторіччя два приклади діяльності людей, котрі народилися — звичайно, з величезним часовим інтервалом — на відстані у кілька десятків кілометрів одне від одного. Це були матір Тереза, пам’ятник якій тепер можна побачити в її рідному місті Скоп’є, та Ібрагім Ругова, пам’ятник якому обов’язково з’явиться в Пріштіні. І ці два монументи для албанців — та їхніх сусідів — будуть набагато важливішими, ніж пам’ятники полководцям, завойовникам і навіть визволителям. Бо стануть вічним нагадуванням про те, що можна поводитися по-людськи навіть тоді, коли люди навколо тебе безповоротно втрачають обличчя...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво