Січень. Никифор - Соціум - dt.ua

Січень. Никифор

14 січня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №1, 14 січня-21 січня

Політичні пристрасті останніх місяців, певна річ, не дозволили мені звернутися до цієї незвичайної постаті в українській цивілізації...

Політичні пристрасті останніх місяців, певна річ, не дозволили мені звернутися до цієї незвичайної постаті в українській цивілізації. Маю на увазі живописця Никифора, одного з найвідоміших у світі примітивістів. Коли відвідував польський курорт Криницю — місце проведення східноєвропейського Економічного форуму і рідне місто Никифора, мене завжди дивувало, як наші учасники розшукують ефектні можливості доторкнутися до українського минулого цього краю, навіть не помічаючи, що засідають або замовляють каву за кілька кроків від музею знаменитого художника. Для поляків Никифор також був, швидше, загадковою особистістю — відкрили його музей, вважали це місце однією з найцікавіших пам’яток польських Карпат, однак про те, яким був Никифор, не дуже й замислювались... Як це часто трапляється в сучасному світі, допомогло кіно: нова стрічка Кшиштофа Краузе «Мій Никифор» із блискучою Кристиною Фельдман в головній ролі створила особливу атмосферу уваги до постаті криницького майстра. З’явилися нові розвідки, книжки, статті в періодичній пресі. І, нарешті, ми дізналися, що людину, тепер відому як Никифор Криницький, людину, котра все своє життя — це вже практично в наш час — провела у жебрах, поневіряючись по чужих домівках, даруючи землякам свої непотрібні їм тоді малюнки за тарілку супу — як такий собі Ван Гог ХХ століття, не маючи ані прізвища, ані паспорта, — звали Никифор Древняк. І це прізвище мало б засяяти у пантеоні українського мистецтва як приклад невигаданої, неінспірованої народної чистоти — і світової поваги до цієї чистоти.

Як і багато хто з людей, позначених незвичайним талантом, Никифор був, як кажуть, не від світу цього. Тому й не відзначався розсудливістю. Однак — окрім мистецького хисту — наділений був нездоланним національним інстинктом. Як іудеї, що за будь-яких умов мріяли про повернення в Єрусалим, Никифор намагався повернутися до Криниці навіть тоді, коли представникам українського населення Польщі шлях туди був суворо заборонений. Величезна частина поневірянь чоловіка, якого вважали містечковим божевільним, саме й була пов’язана з тим, що він не бажав залишати батьківщину, що це невеличке гірське містечко і було його Єрусалимом, тим повітрям, без якого він не міг дихати, тією цивілізацією, яка живила його талант. А національна цивілізація, як відомо, не визнає кордонів, але визнає генетичну пам’ять... Маємо пишатися, що поляки вважають Никифора Древняка своїм, знімають про нього фільми й пишуть книжки. Але від цього визнання народу, у середовищі якого жив Никифор Криницький, він не перестає бути українським живописцем і належати Україні однаковою мірою з Польщею. Тільки нам варто було б про це не забувати. Нам завжди здається, що у нас нічого немає. А в нас усе є, треба тільки подивитися на світ іншими очима...

Криницю в різні часи відвідували провідні українські політики — не було там тільки нашого президента. Сподіваюся, тепер він на Економічному форумі з’явиться — і не тільки для того, щоб виступити з доповіддю на пленарному засіданні, а й щоб разом із польським колегою вшанувати пам’ять маленької людини, яка довела, що українська цивілізація і український погляд на світ існують й існували в ті часи, коли про саму можливість виникнення України мало хто замислювався...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво