Січень. Могилевич - Соціум - dt.ua

Січень. Могилевич

20 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 20 січня-27 січня

Російсько-українські домовленості щодо газу, які вже призвели до скандалу з урядом Юрія Єханурова...

Російсько-українські домовленості щодо газу, які вже призвели до скандалу з урядом Юрія Єханурова та порозуміння під час зустрічі президентів Володимира Путіна і Віктора Ющенка в Астані, висвітлили й іншу досить цікаву постать пострадянського політичного життя та економіки — Семена Могилевича. Нібито саме він, Могилевич, і є головним фігурантом угоди й некоронованим газовим королем України. Нібито саме він, Могилевич, і затіяв увесь гармидер із підвищенням цін на російський газ, щоб вийти з гри енергетичним володарем. Нібито він, Могилевич...

А що, власне, ми взагалі знаємо про Могилевича? А чи знаємо ми про нього взагалі щось? Відбуваємося ярликами — сумнівна фірма, одіозна репутація, взагалі шахрай, у розшуку. А звідкіля такі багатства, звідкіля така репутація, звідки такий вплив?

Звичайно, якщо покопатися у старих газетах, зустрітися зі слідчими десятка різних генпрокуратур, з’їздити в штаб-квартиру Інтерполу і вміти спілкуватися з добрими людьми, то тобі все скажуть. Але це буде така інформація, якою ти не захочеш ділитися навіть із родичами Семена Могилевича — щоб їх не турбувати, не те що з читачем — щоб його не лякати. Важливо інше: сам Могилевич аж ніяк не зацікавлений у твоїй цікавості. Інтерв’ю дає вкрай рідко, майже ніколи. Книжок і фільмів про себе не замовляє. Не світиться.

Наш час — епоха зовсім інших олігархів. Гусинському, Березовському, Ходорковському, Пінчуку, Порошенку подобалося бути публічними постатями. Гусинському більше не подобається, у Ходорковского немає можливості, Березовський усе ще жагуче хоче віщати з будь-якої праски, та оскільки розетка від виробу міститься в Лондоні, він став навдивовижу нецікавий. А нові рівновіддалені олігархи — аж ніяк не публічні люди. Вони не стурбовані виборами, демократією, посадами і нагородами, фондами і телеканалами. Вони стурбовані бабками. Їх і заробляють.

А більше про них нічого знати й не треба. Якби Роман Абрамович не любив запрошувати на світські раути і не ходив на футбольні матчі помилуватися придбаним товаром, то ми б і забули, що є такий олігарх — дарма що губернатор Чукотки. Якби Семен Могилевич не прибрав до рук увесь газ, який поставляється в Україну — і навіть більш того, — то нікому б на думку не спало цікавитися його минулим, сьогоденням і майбутнім. Нас цікавить виключно майбутнє телеперсон. І в цьому наша головна помилка. Бо, якщо відверто: скажіть, яка вам різниця, наскільки вдало наклали сьогодні пудру на обличчя Віктора Ющенка, коли ви взагалі не знаєте, який на вигляд Семен Могилевич і чи пудриться він перед зустріччю з телеглядачами? Тобто, звичайно, якщо постараєтеся, то плівку ви знайдете і пудру зможете оцінити. Але це ж треба напружуватися, це ж треба шукати, а потім ще й дивуватися, що наш газовий Гудвін виявився нудним бухгалтером. А Ющенко — ось він, на екрані, справжній лідер нації. І Березовський — он він, по радіо, балакучий борець за демократію. І Путін — у кожних новинах як символ російської стабільності. І навіщо нам щось знати про Абрамовича, про Могилевича, про Гайдамака та інших справжніх капітанів пострадянського бізнесу і творців пострадянської політики, якщо можна просто подивитися телевізор і заспокоїтися. У телевізорі все гаразд. Там Путін, Ющенко, Майстер і ще Маргарита. Жодних непотрібних олігархів там немає, хіба що в трактуванні Олега Басілашвілі...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво