Штурвал, маршрут і пункт призначення - Соціум - dt.ua

Штурвал, маршрут і пункт призначення

19 лютого, 2010, 14:34 Роздрукувати Випуск №6, 19 лютого-26 лютого

Кожен народ має уряд,на який заслуговує… Шарль-Луї Монтеск’є, французький мислитель Американські й закордонні суспільствознавці неодноразово висловлювали думку, що Сполученим Штатам пощастило...

Кожен народ має уряд,
на який заслуговує…

Шарль-Луї Монтеск’є, французький мислитель

Американські й закордонні суспільствознавці неодноразово висловлювали думку, що Сполученим Штатам пощастило. Їхніми першими президентами були люди з масштабним мисленням, патріоти-інтелектуали, які заклали міцний фундамент нової держави. Натомість українцям не пощастило. Не варто сушити мізки, шукаючи відповіді на сакраментальне «чому?». Вона — у наведеному вище висловлюванні Шарля-Луї Монтеск’є. Французький мислитель вкладав у поняття «уряд» широкий смисл, маючи на увазі систему державного управління і вищих носіїв влади.

Цього дня у США не працюють державні установи, банки, школи, у фешенебельних магазинах і крамницях влаштовують розпродаж товарів, на телебаченні йдуть фільми про тих, хто у різні часи був господарем Білого дому. Вже чотири десятиліття поспіль третього лютневого понеділка, що припадає на різні числа, американці відзначають федеральне свято — День президентів. Патріотичні за духом і законослухняні, вони шанобливо ставляться до лідерів нації. Для американців президенти — не ідоли, та в їхній свідомості не існує поняття «екс-президент»? і навіть давніх господарів Білого дому вони сприймають немов своїх сучасників.

День президентів має передісторію. Раніше 22 лютого відзначали як федеральне свято ювілеї «батька країни» — Джорджа Вашингтона, 12 лютого, у день народження Авраама Лінкольна, його вшановували за те, що він зберіг єдність держави під час громадянської війни.

Досі в різних штатах зберігаються свої особливості святкування Дня президентів. У Вірджинії, що була колискою першого президента, це свято сприймають як день народження Джорджа Вашингтона. У цьому штаті згадують і про Томаса Джефферсона, Джеймса Медісона та Джеймса Монро. Разом із Вашингтоном вони належать до чотирьох із перших п’яти президентів, для яких малою батьківщиною була «прекрасна Вірджинія». У Массачусетсі віддають шану своїм славетним землякам — батьку й синові Джону та Джону Квінсі Адамсам і Джону Ф.Кеннеді.

Іменами президентів названо міста, університети, вулиці, майдани, тунелі, гори, авіаносці… Одна з двох найвищих американських нагород для цивільних осіб, поряд з Конгресовою золотою медаллю, — Президентська медаль Свободи. Данина поваги президентам — їхнє зображення на доларових банкнотах. Нині Монетний двір карбує у хронологічному порядку серію президентських монет номіналом 1 долар. А в числі першої десятки переможців телешоу «Найвидатніший американець», що демонструвалося на телемережі Discovery, — глядачі обрали шістьох президентів.

Хто в Америці бос на політичному олімпі?

Згідно з Конституцією США, на господаря Білого дому покладається виконавча влада. Президента законодавчо наділено широкими повноваженнями. Він — головнокомандувач
збройних сил і флоту Сполучених Штатів. Він має право, за порадою і згодою cенату, укладати міждержавні договори, пропонує кандидатури і так само призначає послів, суддів Верховного суду та решту вищих державних посадових осіб.

Водночас виявляються взаємозалежність і взаємодія президента і Конгресу у різних сферах. Так, його можливості укладати міжнародні договори обмежені необхідною підтримкою двох третин сенаторів. Президента, який зловживає владою, cенат може усунути шляхом імпічменту. Проте, всупереч поширеній думці, прецеденту, у повному розумінні цього слова, впродовж понад 225-річної історії США не було: Ричард Ніксон, щоб уникнути ганебної процедури, подав у відставку, а Ендрю Джонсон і Білл Клінтон пройшли її, та були виправдані.

Взаємовідносини між Білим домом і Капітолієм складалися по-різному й часто були доволі напруженими. Це пояснюється передусім тим, що американцям не до вподоби передавати всю повноту виконавчої та законодавчої влади одній партії. Так, президент-республіканець Двайт Айзенгавер упродовж шести з восьми років перебування при владі постійно зіштовхувався з протидією Конгресу, в обох палатах якого більшість належала демократам.

За великим рахунком, виконавча гілка влади, яку представляє президент, законодавча, що її уособлює Конгрес, та правнича — Верховний суд, доповнюють одна одну, створюючи ефективну систему балансів і противаг. «Однак центральне місце в американській системі правління посів інститут президентства, — вважає професор політології Північно-Західного університету Кеннет Дженда. — Нині саме президент визначає державні цілі, пропонує закони, скеровані на їх досягнення, надсилає до Конгресу бюджет, виступає представником нації у глобальних справах». Як відзначається у фундаментальній книжці «Політика американської демократії», «президент — не король і не прем’єр-міністр. Його виняткова посада поєднує у собі прерогативи керівника держави і повноваження голови уряду».

Американський історик Генрі Адамс порівнював президента США з капітаном морського судна, якому «потрібні штурвал, маршрут і порт призначення». Радник Джона Ф.Кеннеді — Артур Шлесінджер-молодший так окреслив цю думку: «Конституція пропонує кермо кожному президенту. Але його велич залежить від того, який маршрут і порт призначення він обере». На його думку, кожен видатний президент втілював певну ідею: Вашингтон — федерального союзу, Джефферсон і Джексон — демократії, Лінкольн — союзу і свободи. Я додав би до цього списку Рейгана, з його вірою в американські цінності та неминучий крах комунізму, і Джона Ф. Кеннеді, який виявив рішучість і розсудливість під час кубинської та берлінської криз.

Обираючи президентів, американці віддають перевагу передусім суто людським якостям претендентів на найвищу державну посаду: чесності, співчутливості, відвертості, простому поводженню. За цими критеріями визначають, чи гідні ті довіри. Головними професійними критеріями вони вважають політичну філософію кандидата в президенти, його вміння очолити команду і викликати довіру суспільства.

А як визначали свою роль у державному житті самі господарі Білого дому? «У декого, іноді у членів Конгресу і в журналістів, плутане уявлення про повноваження президента, — пише в «Мемуарах» Гаррі Трумен. — Важливо пам’ятати, що він — єдина особа у виконавчій владі, яка ухвалює остаточні рішення. Якщо він не використовує цих повноважень, ми можемо вскочити у біду. Якщо він використовує повноваження розумно, це йде на користь країні. Якщо не використовує їх розумно, це нікуди не годиться. Та це краще, ніж зовсім не використовувати їх».

Американці розчаровуються, та не шарахаються, як українці

У Сполучених Штатах традиційно визначають рейтинги президентів. На двох рівнях: з участю істориків, політологів, правників консервативного і ліберального спрямувань, виводячи при цьому середнє арифметичне, та з допомогою опитувань громадської думки. Фахівці зазвичай визначать таку першу трійку: Джордж Вашингтон у XVIII столітті, Авраам Лінкольн у XIX столітті, Франклін Д. Рузвельт у XX столітті.

До першої десятки включають Джеймса Медісона, Ендрю Джексона, Вудро Вільсона, Гаррі Трумена, Двайта Айзенгавера, Джона Ф. Кеннеді, Рональда Рейгана. Трапляються й інші варіанти. В історії Америки було чимало сильних президентів. Однак харизматичними лідерами визнають не багатьох: Авраама Лінкольна, Франкліна Д. Рузвельта, Джона Ф. Кеннеді, Рональда Рейгана.

Тим часом амплітуда коливань у vox populi, зумовлена змінами політичних і соціально-економічних та інших факторів, доволі широка. Коли добігав кінця термін перебування при владі адміністрації Джорджа Буша-молодшого, його діяльність, згідно з опитуванням, проведеним телемережею ABC та газетою Washington Post, схвалювали 23 відсотки респондентів, не схвалювали — 73, не визначилися — чотири відсотки. А раніше, після вересневих терактів 2001 року, він мав найвищий в історії США позитивний президентський рейтинг (92 відсотки).

Друге місце за цим показником (89 відсотків) посідав після переможного закінчення війни у зоні Перської затоки (1991 р.) його батько Джордж Буш-старший.

Третє — 87 відсотків — по завершенні Другої світової війни дісталося Гаррі Трумену.

Четверте (84 відсотки) утвердилося після нападу японців на Перл-Харбор за Франкліном Д. Рузвельтом.

У час випробувань американці зазвичай згуртовуються довкола президентів, хоча трапляються й винятки. Скажімо, непопулярна війна Джорджа Буша-молодшого в Іраку обернулася катастрофою особисто для нього й для Республіканської партії на президентських і парламентських виборах 2008 року.

Зафіксовані такі найнижчі показники президентських рейтингів:

Джордж Буш-молодший — 19 відсотків (під час безладдя в Іраку взимку 2008 року і фінансової кризи того ж року),

Гаррі Трумен — 22 відсотки (під час корейської війни).

Ричард Ніксон — 24 відсотки (під час вотергейтського скандалу).

Джиммі Картер — 28 відсотків (під час кризи з заручниками в Ірані 1979 року).

Американці зневіряються, та не шарахаються, як українці. Упродовж усієї історії рейтинг жодного президента США не опускався до рівня кількох відсотків, як це сталося з Леонідом Кучмою чи Віктором Ющенком.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво