ШЛЮБНА РУЛЕТКА - Соціум - dt.ua

ШЛЮБНА РУЛЕТКА

23 травня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №19, 23 травня-30 травня

Минулого літа всі місцеві хмельницькі газети вмістили повідомлення про відвідини Кам’янця-Подільського польським прем’єром Лешеком Міллером...

Минулого літа всі місцеві хмельницькі газети вмістили повідомлення про відвідини Кам’янця-Подільського польським прем’єром Лешеком Міллером. Високий зарубіжний гість приїхав до старовинного міста в гості до сватів. Кілька років тому Ірена Цесаренко, вчителька малювання з Кам’янця, на заробітках у Польщі познайомилася зі студентом університету Лешеком і вийшла за нього заміж, ставши невісткою однієї з найповажніших польських родин. Можна було б битись об заклад, що, прочитавши це повідомлення, тисячі подолянок воліли б опинитися на місці Ірени, українки-заробітчанки зі студентського бару, якій так щедро усміхнулася доля. Бо вийти заміж за іноземця — неприхована ідея-фікс багатьох українських дівчат (хотіла написати «мрія» — але це романтичне й чисте слово, мабуть, не зовсім відтворює суто прагматичне прагнення «вирватися з цих злиднів і зачепитися там», що домінує в бажанні «окільцювати» іноземця).

Можливостей для цього нині є вдосталь. Звісно, мало кому може пощастити так, як Ірені. Та все ж заміж за європейців виходять багато українських жінок. Особливо тих, що мають це за конкретну мету і прагнуть її досягти з усією притаманною українкам наполегливістю й невідступністю. Два роки тому, перебуваючи в одному з невеликих нідерландських містечок, я звернула увагу на те, що дружинами молодих голландців було чимало наших співвітчизниць. Секрет виявився простим: тут багато років діяв створений українцем-емігрантом з корінних голландців український фольклорний колектив. І коли наші кордони відкрилися і став можливим безпосередній культурний обмін зі щорічними приїздами на фестивалі, закохані в українське мистецтво голландці легко позакохувались у веселих українських дівчат. А ті так само легко залишили батьківщину і переїхали на ПМП до ситих і багатих Нідерландів. Того ж таки літа їхня громада поповнилася й солісткою нашого колективу.

...Моя землячка, давня моя знайома, ненадовго приїхала з Італії, щоб пройти медичне обстеження і зібрати необхідні документи: зібралася заміж за брата свого господаря. Про його вік мимрить невизначено: «Н-ну, старший трохи. Добряче старший. Але мене влаштовує». Про своє здоров’я ще невизначеніше: «Мабуть, не підходить мені італійська кухня, дуже все гостре. Щось усередині болить, треба перевіритися, бо там медицина страшенно дорога». До наших же лікарів іде сміливо — має чим платити. А років три тому, несподівано завітавши до мене в гості, крадькома рахувала копійки, щоб вистачило на зворотну дорогу з Хмельницького. Каже, італійці так і не повірили, що в неї, такої проворної господині, яка вмить і наварить, і спече, і поприбирає, є вища освіта і немає власного житла в Україні.

Вона вдає, що все в неї зараз добре і навіть чудово. Але дуже швидко втомлюється вдавати і каже відверто й щиро: «А що мені робити? Повертатися сюди в гуртожитську кімнату? Чи купити тут квартиру і піти реалізаторкою на базар? Кому я тут потрібна зі своїми руками, головою і всім іншим також? Доньці? Таж вона вже доросла, в неї своє життя. А там... Чоловік він хороший, удівець, до мене ставиться добре. Може, й справді любить. Знаєш, у них сім’я — це головне. Наші молодиці деякі приїжджають, очима пострілюють: італійці, мовляв, хлопці південні, темпераментні, ми їх тепленькими візьмемо, окрутимо враз. І беруть, звісно, — хіба італійці не чоловіки? Але як тільки роман перестає бути таємницею, вже зовсім не юного Ромео кличе до себе батько. «То ти справді любиш Марію?» — «Люблю». — «Добре, люби». І в той самий день переписує все добро на невістку і внуків. А ти тепер, голий-босий і закоханий, потрібен Марії? Дзуськи. Якщо додати до цього ще й справді вибуховий характер італійців — південний же темперамент, — то, їй-Богу, не кожна наша жінка з таким уживеться. Але я вже якось пристосувалася. Та й у мене теж характер — ти ж знаєш. Хай тільки узаконимо стосунки — побачимо, хто в домі хазяїн».

Одружуються, як правило, там, у чужих країнах, — насамперед, щоб отримати громадянство. Хоча трапляється, що реєструють шлюб і справляють весілля тут, на батьківщині нареченої. Саме так, нареченої, бо наші хлопці одружуються з іноземками вкрай рідко. Либонь, тому, що прагматичних зарубіжних відданиць нечасто влаштовує бідний український жених. Позаторік у Хмельницькому зареєстрували шлюб з іноземцями 25 подолянок. Причому тільки шість із них вийшли заміж за представників близького зарубіжжя — Росії, Білорусі, Молдови. Решту женихи повезли в Італію, Грецію, Німеччину, Португалію. Торік шлюбний імпортний «ужинок» подільського жіноцтва був ще меншим: грали весілля тільки 21 «змішана» пара. Практично всі виїжджали з України одразу ж після врочистої реєстрації шлюбу. Переважно — в Польщу та Ізраїль. От звідки, за спостереженнями працівників відділу реєстрації актів громадянського стану, практично немає зятів у хмельничан, то це — з країн Прибалтики: Естонії, Латвії і Литви. В кожному разі, тут, у Хмельницькому, вже й забули, коли реєстрували такі шлюби.

— Найчастіше шлюби з іноземцями беруть тут, в Україні, з двох причин, — вважає завідуюча міським врагсом Валентина Орєхова. — Перша — на бажання нареченої. Можна сказати, патріотичне бажання. Хоче дівчина чи жінка одружитися тут, на рідній землі, відзначити цей щасливий день в оточенні своїх рідних та друзів. А друга — бо акт реєстрації шлюбу в Україні ну дуже дешевий. У нас можна одружитися за ...85 копійок. Цілком офіційно! Якщо ж хочете урочисто зареєструвати шлюб, то це коштуватиме, залежно від кількості послуг, від 32 до 100 гривень. У заморських женихів аж очі на лоба лізуть від таких смішних цін — хоч щодня одружуйся, не розоришся.

І справді, я згадала знайомого голландця, котрий пояснював своє тривале парубкування тим, що в них шлюб — дороге задоволення. «Ти маєш на увазі сімейне життя?» — перепитала я його. «Ні, саме шлюб, — ще раз уточнив голландець. — На нього теж треба спершу заробити. Отож сім разів подумаєш, женитися чи ще попарубкувати».

Однак, либонь, усе ж найчастіше не з цієї причини молодожони-іноземці, що одружуються з українками, пардон за каламбур, не першої молодості. Зазвичай і наречені, як правило, — це розлучені жінки, що мають дітей і по 30—40 літ віку. А женихи-іноземці переважно ще значно старші, удівці або теж розлучені. Звісно, є щиро закохані пари. Та, на жаль, найчастіше це такі тавровані недавно «нерівні» шлюби, рушійною силою яких є не кохання, а звичайний прагматичний розрахунок, причому досить часто — обопільний. Але коли й веде двох до шлюбу чисте та світле почуття, то воно повинно бути таки справді сильним, щоб подружжя не лише притерлося характерами і перемогло майнову нерівність, а й подолало всі підводні рифи ментальних відмінностей та різних національних традицій.

Одна моя колега одружена з болгарином. Живуть тут, на Хмельниччині. Хоч у Болгарії родина чоловіка в захопленні від невістки: і гарна, і метка, і роботяща. І вона чоловіком задоволена: господар хоч куди. «Мені було добре, — зізналася вона одного разу. — Але жінка там повинна сидіти тихо, як миша під віником. А я так не можу!» І вмовила чоловіка приїхати сюди, в Україну, щоб крутитись-вертітись-заробляти-виживати, але почуватися вдома, вільно і привільно, як звикла.

Ну, а новітньою легендою про кохання стала на Поділлі «лав сторі» немолодих уже людей — української вчительки-заробітчанки та італійського поліцейського, — котрі одружилися там, в Італії, і переїхали сюди, на Поділля, жити. Про них писали газети, знімали телепередачі. Взимку я часто бачу їх у місті. А з настанням весни вони, мабуть, знову поїхали будувати свій будинок в одне з подільських сіл. Вити затишне сімейне гніздечко у райському куточку рідного краю. І яке це має значення, що він абсолютно сивий, а в неї зморшки під ще гарними променистими очима. Якщо люди справді кохають одне одного, то їм найкраще там, де вони можуть бути разом.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво