ШКІЛЬНІ РОКИ ЧУДОВІ?! - Соціум - dt.ua

ШКІЛЬНІ РОКИ ЧУДОВІ?!

5 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 5 вересня-12 вересня

Про школу говорять усі. Й усі про неї все знають: як навчати, чого і скільки. Дають поради, критикують, суворо вимагають і висловлюють невдоволення...

Про школу говорять усі. Й усі про неї все знають: як навчати, чого і скільки. Дають поради, критикують, суворо вимагають і висловлюють невдоволення. Звісно, проблем і непорозумінь у наших школах вистачає. А тому, якщо звернутися до результатів «непорозумінь», учні ображаються і недолюблюють (м’яко кажучи) вчителів, учителі нерідко віддячують їм тим самим, ну а батьки, хто потихеньку, хто вголос частенько обурюються шкільною республікою. Від школи і того, як складеться там життя дитини, багато в чому залежить формування її характеру, подальші стосунки з людьми і багато іншого, тобто її майбутнє. І жартувати з цим не можна.

Школа з позицій школи

Пам’ятається, ще років п’ятнадцять тому школи в наших містах і селах росли як гриби — великі, просторі, нерідко з басейнами, стадіонами, кабінетами для профорієнтації тощо, хоча їх усе одно не вистачало. Кількість класів у паралелі множилася, учнів у кожному класі було під сорок і більше. Потім якось враз усе змінилося через економічні труднощі новоствореної держави і школи «застопорилися» у своєму розвитку. Не вистачало ресурсів ні на ремонти, ні на відновлення і розширення матеріальної бази, ні на оплату праці вчителів. Нині, на щастя, проблеми поволі вирішуються.

— Цього року ми змогли відремонтувати всі школи, підготувати їх до нового навчального року, — говорить начальник Головного управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації Михайло Брегін. — Ще роки чотири тому ситуація була вельми складною: безліч недобудованих об’єктів, деякі школи перебували в аварійному стані, решта потребували поліпшення умов для навчання дітей. Бюджетних коштів катастрофічно бракувало. Потрібно віддати належне батькам, громадським, релігійним організаціям, територіальним «громадам», що допомагали нам тоді, та особливо активно допомагають нині.

Цього року школи області приймуть солідне поповнення — понад тридцять тисяч першокласників: майже вісімнадцять тисяч у містах і близько тринадцяти тисяч у сільській місцевості. Область прагне, щоб у кожному маленькому селі була початкова школа і дитячий садок. Активно реалізується програма «Шкільний автобус», і десять із запланованих сімнадцяти автобусів уже доставили дітвору першого вересня до школи. Решта незабаром також включаться в роботу. На це з обласного бюджету виділено 2,7 млн. грн.

Шкіл нині вже достатньо, з’являються проблеми з набором учнів. Хоча на Львівщині ситуація загалом непогана. Актуальне, як завжди, питання якості навчання в сільських школах. Разом із батьками практично в усіх школах створюються фонди розвитку, хоча і бюджет допомагає шкільним колективам у придбанні комп’ютерів, меблів, забезпечує книгами. Щоправда, із переходом на нові програми через 12-річне навчання потрібно розробляти нові підручники.

Якщо говорити про проблеми вчителів, це, насамперед, маленькі зарплати. Збільшення ставок на 30% не вирішує питання кардинально. У законодавстві немає узгодженості щодо нарахування педагогам додаткових, декларованих виплат, тому маємо затяжні суди у Львові, Старосамбірському районі області. Слід розробити механізм реструктуризації вчительського боргу, прибрати неузгодженість у діях різних гілок влади, що призвела до виникнення проблем (у держбюджеті не закладалися кошти на ці виплати). Через таку фінансову «політику» багато вчителів виїжджають на заробітки за кордон, де, звісно ж, працюють не за фахом. Та й тут, в Україні, багато хто переходить на роботу туди, де вища зарплата. У школах бракує вчителів англійської мови, інформатики, фізкультури. Молоді фахівці також намагаються уникнути роботи в школі. Розширюємо мережу дитячих будинків, але невеликих — на 40—50 чоловік, різновікових. Діти, які живуть там, навчаються у звичайних місцевих школах, у такий спосіб швидше адаптуються до життя, не почуваються занедбаними або обділеними. Сьогодні в області вісім таких будинків, ще три мають відкритися на кінець року.

Нотатки молодого вчителя

Тетяна Валеріївна, 23-річна вчителька англійської мови, нинішня випускниця Київського державного лінгвістичного університету, два останні роки навчання у вузі була пов’язана зі школою. Спочатку як практикант, а потім уже і як учитель. Пропрацювавши в школі дві чверті, пішла, хоч і до дітей прихилилася, і викладати в принципі подобалося. Не витримала напруженого ритму, коли, крім школи, нічого не існує, на день буває по 5—6 уроків. Розклад незбалансований, при цьому рідко враховується думка вчителя, його аргументація, проте від цього також залежить якість навчання. Багато уроків, приміром, у середніх і старших класах можна було б «спаровувати», тоді б і діти одержували більший обсяг знань, і вчителі б проводили свій робочий день більш плідно. Легше молодій учительці працювалося, хоч як це дивно, зі старшокласниками, багато з яких позитивно сприйняли її нововведення, намагалися більше дізнатися. Та є чимало дітей (здебільшого із неблагополучних сімей або таких, де батьки не звертають особливої уваги на школу), яким усе «по барабану». Хоч танцюй перед ними.

Існує й друга крайність — коли батьки переоцінюють здібності своїх дітей. Нерідко вони докоряють вчителю за зайву суворість, заниження оцінок їхньому чаду. Нині і класи нерідко формують за таким самим принципом: здібніші діти (або спроможніші батьки) в один клас, туди ж і найкращих учителів, решту ж — до менш престижних класів, де вчителю працювати неймовірно важко. Найчастіше таке відбувається у звичайних середньостатистичних школах, в яких працює чимало вчителів пенсійного віку. А хто туди піде за мізерну зарплату? Наприкінці місяця після всіх відрахувань одержиш на руки копійки, на які утримувати сім’ю просто неможливо. От і виходить: приходять молоді, ініціативні, творчі люди, що прагнуть гори звернути в школі, про яку вони справді мріяли, а через місяць-другий звертають там собі шиї. І проблема не лише в зарплаті, поведінці й успішності підопічних, а й у закостенілих поурочних планах, застарілих програмах і таких самих підручниках, та ще в багато чому.

У приватних школах, ліцеях, гімназіях справа дещо інша. Там батьки платять гроші і там суворі вимоги. Уже до педагогів. І це також випробування — залежати від необ’єктивних батьків, нерідко зазнаючи приниження і з боку їхніх чад, що заявляють: «Вам платять, ви й навчайте», маючи на увазі: усе, що хочу, робитиму або не робитиму, а ви повинні поставити мені потрібну оцінку. Про який авторитет учителя може йти мова? На щастя, таких дітей (і батьків) не дуже багато. А більшість приходять навчатися до гімназій, ліцеїв для того, аби одержати гарні знання. З такими учнями, зазначає Тетяна Валеріївна, працювати цікаво, а батьки, якщо це потрібно, готові платити за додаткові уроки. На жаль, у звичайних середніх школах учителі (особливо з великим стажем) не утруднюють себе новими розробками, а просто дають сухий матеріал, як робили це роками. Нова 12-бальна система оцінювання знань дає можливість більш диференційовано підходити до кожної дитини. Утруднює рух школи вперед і стара матеріальна база, відсутність комп’ютерних класів, лінгафонних кабінетів та іншого. Проте насамперед школу потрібно любити, «хворіти» нею. Інакше жодні нововведення, перебудови і переробки не допоможуть.

Батьки і діти

Школа — проблема сімейна. Батьки разом із дітьми проходять шкільні «університети». Ми знаємо плюси і мінуси програм, підручників, своєї школи і свого класу. Та судимо, звісно ж, про все це зі своєї «дзвіниці».

Анжеліка Конська, мама дев’ятикласниці Ганни, педагог за освітою, схильна вважати, що сьогоднішнє ставлення більшості вчителів до своїх обов’язків поверхове. Вони не прагнуть дати дітям знання. Тоді, питається, навіщо взагалі працювати в школі? Женуть «божевільну» програму. Дітям найчастіше разом із батьками або репетиторами доводиться все це «розплутувати». Дочка Анжеліки навчається у Львові в польській школі, де не всі предметні підручники перекладені польською мовою. Приміром, це стосується підручника з біології, а вчителька з усією строгістю вимагає знання біологічних термінів лише польською. І це створює великі проблеми для дітей. Минулого навчального року вчителі англійської мови часто змінювалися.

Серйозні дорікання викликає система оцінювання знань. Кожен учитель розуміє її по-своєму. Одні легко ставлять, скажімо, найвищу оцінку — 12 балів, а інші вважають, що на 12 балів не знає жоден учень і вище 9 балів ставити нічого. Якщо ж дитина хоче перейти до іншого навчального закладу, її оцінюють за цими балами як середнячка.

Через низьку якість навчання у школах, неузгодженість шкільних програм і вступних тестів до вузів, та й інші причини батьки змушені наймати репетиторів. Діти розриваються між школою, домом і репетиторами, а батьки, природно, витрачають чимало додаткових коштів із сімейного бюджету. «Вчителі бувають різними і навчають вони також по-різному. У декого є улюбленці, яким багато пробачається, бали завищуються. А якщо хтось інший не вивчив урок, невдало написав контрольну, то він уже чи не навіки потрапляє в розряд «плохістів», — скаржиться дев’ятикласниця Ганна.

Марина Карська, мама дев’ятикласника Павла, учня спеціалізованої школи з художнім ухилом, вважає, що в школі приділяється недостатньо навчального часу саме спеціальним дисциплінам. Діти вивчають усе підряд, багато непотрібного, програма необгрунтовано ускладнена. Якщо школа спеціалізована, отже, має бути і відповідний набір предметів для вивчення. Стосовно матеріальної бази, то вона не найкраща. Хотілося б, щоб ремонт школи, класів лягав не лише на плечі батьків, щоб держава піклувалася про школу більше.

А от думка Ольги Снєгур, мами шістьох дітей:

— Потрібно було як мінімум п’ятсот гривень із бюджету нашої багатодітної сім’ї, щоб підготувати п’ятьох дітей до школи. І це — по мінімуму. Багато грошей витрачається на підручники — програми ледь не щороку змінюються. Книги ми купуємо, а наступна дитина вже не може ними скористатися. Дорого коштують не лише підручники, а й зошити, ручки, портфелі. Для сімей, де навчається відразу кілька дітей, це вельми витратно.

Чомусь до дітей із багатодітних сімей ставлення в школі мало не презирливе. Однокласники підходять і запитують дочку: «Чому ти така бідна?» Проте мої діти не почуваються у чомусь обділеними, навпаки, вони живуть у своєму духовному світі, вірять у Бога, роблять людям добро, а приймають їх, на жаль, «за одежиною». Ще одна проблема для нашої сім’ї — різноманітні грошові внески — у фонд школи, у фонди кожного класу. Причому здавати гроші у фонд школи ми повинні за кожного з п’ятьох дітей.

* * *

Як бачимо, багато проблем не лише вчорашнього, а й позавчорашнього дня не пішли зі школи і сьогодні. До старих додалися нові. І вони зростатимуть, поки школа та її вихованці не стануть головним пріоритетом державної політики. Мало постійно проголошувати «Діти — наше майбутнє», потрібно в усіх добрих починаннях максимально сприяти школі і сім’ї, щоб майбутні наші громадяни росли грамотними, високоосвіченими, розумними і гармонійно розвинутими особистостями.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво